Казахстанська криза відбилася на українському тренері

Казахстанський чемпіонат у десятці за кількістю українських футболістів-легіонерів, та й наших тренерів у цій країні завжди було чимало. Але криза в Казахстані безпосередньо відбилася і на футболі. А також і на десятках футболістів і тренерів, які будували плани щодо казахського чемпіонату. Одним з них став колишній головний тренер Таврії, вінницької Ниви, МФК Миколаїв та багатьох інших клубів Олег Федорчук. Про невдалий казахстанський варіант він розповів Sport Arena.

- Олеже Вікторовичу, чи правда, що казахстанські політичні події відобразилися на вашому працевлаштуванні?

- Певним чином. Взимку агенти пропонували мені різні варіанти, включаючи клуби з Молдови та Казахстану. Велися певні розмови. Але навіть не довелося виїжджати з України, так як в новорічні свята палахкотіла криза і в Казахстані стало не до футболу.

- Клуб, з яким вели переговори ваші представники, знаходився в епіцентрі протистоянь протестувальників і силовиків?

- Наскільки я розумію, в тому місті теж були протести. Втім, сталися вони тоді, коли всі команди у відпустках, тому ситуація просто «заморозилася». Зараз всі чекають, коли положення вирівняється і життя піде звичайною чергою.

- І ви були готові їхати в Казахстан?

- З часу, коли я покинув свою попередню команду, пройшло вже більше півроку. Звичайно, цієї зими я вже серйозно розглядаю різні пропозиції, в тому числі і з-за кордону.

- Ви всю кар'єру тренера провели в Україні…

- Але, будучи футболістом, я навпаки відразу п'ять років провів за кордоном - в армійській команді в Польщі. До того ж, коли у Вищій лізі очолював Таврію, у мене було безліч легіонерів і з ними було не складніше, а місцями простіше, ніж з місцевими. З Едмаром і Жуніором періодично спілкуємося. Взагалі, якось рахував, у мене були підопічні-футболісти більш ніж з десяти країн світу.

- Ваша думка з приводу того, що українські тренери дуже рідко працюють за кордоном?

- Це просто стереотипи. Якщо по всьому світу можуть працювати серби або бразильці, то чому українці не можуть? Просто необхідні позитивні приклади - як Шевченко, Ребров, раніше - старше покоління наших тренерів-легіонерів. Іноді дивлюся, скільки видатних українських тренерів сидить без роботи, і розумію, що у футбольних агентів попереду багато роботи. Адже раніше запрошували наших в збірні різних країн, в сильні клуби за кордоном. Нічого не заважає і зараз попрацювати і організувати експансію української тренерської школи за кордон, якщо вже в нашому чемпіонаті відразу третину робочих місць займають Іноземні тренери.

Ігор Дашков