"У мене в пам'яті тут же спливла історія з викраденим "Запорожцем". Журналіст розповів цікаву байку про легендарного голкіпера "Динамо"

Журналіст Юхим Шаїнський у своєму Facebook згадав цікаву історію героями якої були Євген Рудаков, його батько Йосип Шаїнський, він і колись предмет особливої гордості їх сім'ї – автомобіль "Запорожець", який називається в народі "Горбатим".

- ПОМСТА ЗА "ГОРБАТОГО", ДИКТАТОР ФРАНКО І МІЙ НАЙКРАЩИЙ ГОЛ

Зазвичай на базі ТАТО залишав "Запорожець" на невеликому майданчику для гостьових машин і обвішаний кофрами, як вокзальний носій поклажів, відправлявся на зйомку. Через кілька годин, нащелкавши безліч сюжетів, під вантажем апаратури і вражень плівся назад до "Горбатого". Одного разу машину не виявив... Зауважу, в той час будь-який автомобіль вважався мало не станом, крихітний «Запорожець» коштував майже, як квартира. Побачивши, що "Горбатого" немає, ТАТО побілів. Незважаючи на висять на ньому пуди фотокамер і об'єктивів, став гарячково кидатися по базі. Нічого не розумів, нічого не знаходив. Спочатку навіть не помічав, як, спостерігаючи за його шараханням, реготали в кулак Володимир Мунтян з Євгеном Рудаковим. І тільки зіткнувшись з ними поглядом, зрозумів, хто злодії.

Під тортурами, а заодно і жартами моментально заспокоївся батька кращі в ту пору футболісти СРСР (на двох 13 золотих медалей всесоюзного чемпіонату!) розколотися. Виявляється, справа була так. Побачивши, що фотокореспондент поспіхом не закрив на ключ дверцята машини "викрадачі" проникли в автомобіль і, знявши з гальма, тихенько відкотили його в затишне містечко біля котельні. Вся команда миттєво дізналася про розіграш і, смакуючи його, покочувалася зі сміху. Мені за тата і "Горбатого" стало прикро. Тим більше, не знав, як помститися. Мало того, що "Волги" Муні з Женею були замкнені на всі замки, так ще по майданчику, де стояли машини футболістів, розгулювали годувалися на базі пси, які явно без симпатії поглядали на будь-яких незнайомців.

Але з часом реванш мені все ж вдався. Влітку 1977-го, коли Рудаков тільки закінчив ігрову кар'єру, опинився з ним у спортивній делегації, що летіла на БАМ. У літаку коротали час за преферансом, і мені вдалося виграти у нього кілька рублів. Звичайно, це була ще не вендетта. Помста відбулася через кілька днів на полі стадіону в Ургалі - це містечко будували посланці України. Рудакова, який звично крутив в руках футбольний м'яч, щільним кільцем оточили бамівці і навперебій задавали питання.

Знаменитий воротар, змахуючи з чола краплі поту, насилу встигав відповідати на численні "чому". У мене, звичайно, був з собою фотоапарат, і я, передчуваючи вдалий кадр, почав знімати цю сценку. Мабуть, надто активізувався... Євген, з яким ми в поїздці встигли здружитися, раптом занервував: "Ось ти все клацаєш, зітхнути не даєш. А сам - то в футбол грати вмієш? Сперечаємося, не заб'єш мені пенальті! З програв пляшка шампанського!"В очах будівельників спалахнув живий інтерес. А у мене в пам'яті тут же спливла історія з викраденим "Запорожцем" - представлялася відмінна можливість помститися за батька і "Горбатого". До того ж відчув себе відповідальним за честь усіх спортивних журналістів. Загалом завівся і прийняв виклик. А що, адже грав колись у студентській команді!

Теоретично ж підкований був блискуче-регулярно читав футбольну періодику. Один з бамівців встановив м'яч на одинадцятиметровій позначці, а знаменитий голкіпер встав між штангами. Зізнатися, я в той момент затрясся. З лінії воріт в очі мені дивилася людина, тричі визнавався кращим голкіпером СРСР, який взяв пенальті в півфіналі Euro-1972, так зіграв за рік до цього з іспанцями в Севільї, що після матчу генералісимус Франко спеціально зайшов в роздягальню радянської збірної потиснути йому руку. Опинившись в одинадцяти метрах від футбольної зірки, я про небесно-блакитного "Запорожця" майже не думав. Зате виразно відчував, як коліна набиваються ватою. Сам дивуюся, що вдалося впоратися з хвилюванням. Дуже цим пишаюся.

І, звичайно, допомогла теорія. Я знав: бити треба в лівий від Рудакова кут і обов'язково низом, адже високим воротарям (зріст Євгена - за 190) це незручно. Загалом все зробив, як за підручником, і Рудаков лише проводив очима м'яч, який я з середньою силою послав впритул зі штангою. На полі пролунали рідкі оплески-будівельники явно не чекали, що голкіпер-чемпіон пропустить гол від настирливого репортера. Я ж і зараз, закриваючи очі, в найдрібніших подробицях пам'ятаю той пенальті. І захоплену реакцію батька після моєї розповіді про помсту Рудакову. Озираючись з висоти сьогоднішнього дня, з упевненістю заявляю: це був мій найкращий в житті удар по м'ячу.

Шампанське Євген Рудаков віддав у Києві. Пляшку ми відкоркували разом.