Олег ДУЛУБ: "Динамо" грає у більш атакувальний футбол. А матч із "Шахтарем" навіть не аналізуємо"

На початку вересня біля керма "Львова" з'явився новий головний тренер, яким став досвідчений білоруський фахівець Олег Дулуб. Розрахунок керівництва клубу виправдався: під керівництвом 56-річного наставника команда зуміла стабілізувати гру та залишити небезпечну зону.

- Через 50 з половиною місяців ви повернулися до міста, яке встигли полюбити ще під час роботи у "Карпатах". Як вас зустріли у Львові?

– Сказати "фантастично" – значить, нічого не сказати. Я був вражений і здивований, з якою теплотою мене зустріли у Львові. Починаючи від уболівальників під час моєї прогулянки з тренерським штабом по місту та закінчуючи працівниками навчально-тренувальної бази "Карпат", яка нині нами використовується. Все це було для мене дуже зворушливим. Коли зайшов на базу, мав таке відчуття, ніби повернувся додому.

- Ваше запрошення на посаду головного тренера "Львова" - результат ефективної роботи агентів чи ініціатива клубу?

- І те, й інше.

- Над запропонованим варіантом довго роздумували?

- Все вирішувалося дуже швидко: день-два – і поїхав. Навіть особливих переговорів не було. Мене запросили одразу до Львова, але з огляду на те, що дорога була довгою (летіти з Мінська у зв'язку з відсутністю через санкції прямих літаків довелося через Стамбул), добирався майже добу.

- Білоруський футбол, як і країна загалом, переживає зараз не найкращі часи. Цей факт став визначальним у вашому рішенні знову повернутись до роботи в Україні?

- У Білорусі у мене була лише одна команда, в яку пішов би працювати – це "Крумкачі". Зважаючи на те, що вона для мене не остання, жодні варіанти в принципі більше не розглядалися б. Виниклий варіант із "Львовом" на той момент був для мене немов ковток свіжого повітря.

- Як ставитеся до нових викликів?

- Добре ставлюся. Є таке поняття, як зона комфорту. Коли 2013 року я працював асистентом головного тренера мінського "Динамо" Роберта Масканта, він якось вишикував футболістів і пояснив, що це таке і де можна прогресувати. Коли голландський фахівець усе це на фішках розклав, я зрозумів, що раніше у житті ставився до цього на підсвідомості - весь час розширював цю зону комфорту. Але коли ти її збільшуєш, то це завжди неприємні відчуття. У тебе начебто все стабільно, але коли ти хочеш зробити наступний крок, то маєш постійно розширювати цю саму зону комфорту. Тому такі виклики як "Карпати", "Чорноморець", а тепер і "Львів" мені завжди цікаві. Цікаві переважно вирішенням таких завдань, коли все ніби проти.

- З чого розпочали роботу у "Львові"?

- Насамперед, за два-три дні треба було здати ковидні тести. Якщо ж брати суто футбольні справи, то дивився матчі чемпіонату України. Але пильніше став дивитися ігри "Львова", щоб проаналізувати склад команди. Коли прилетів до Львова, треба було "відсканувати" психологічний стан, в якому знаходиться команда. Щоб зрозуміти, де проблема, яку необхідно вирішувати в максимально короткі терміни.

- Тарас Чопик, який виконував обов'язки головного тренера до вашого приходу, багато корисної інформації передав?

- Не було такого. Ми з ним зустрілися на базі, встигнувши лише привітатися. Це був його останній день роботи у клубі. Я пішов у готель, а Чопик – розраховуватись. Моя поява на базі у Брюховичах була, як з корабля на бал. Потрібно було самому збирати, обробляти та аналізувати інформацію.

- На що з самого початку націлило вас керівництво клубу?

- На набір максимально можливої кількості очок до зимової паузи у чемпіонаті. У зв'язку з цим не можу не сказати про календар осіннього відрізка нинішнього сезону. Чесно кажучи, у моїй тренерській практиці давно такого не було. Точніше, взагалі не було. По-перше, календар неритмічний, у ньому багато виїзних матчів. А по-друге, "Львову" випало грати з усіма командами на виїзді, що перебували поблизу у таблиці, а з більш серйозними суперниками – вдома. Тут своя специфіка. У цій ситуації потрібно було визначити алгоритм, що робити.

- Вдалося?

- Думаю, що не повною мірою. Якщо брати по осінній частині чемпіонату, то напевно оцінка все ж таки задовільна. І не погано, і не добре. Мав місце недобір очок, через що досі не залишає думка про те, що можна було ще зачепити у тому чи іншому матчах. Вона виникла вже після того, коли ти проаналізував ситуацію.

- Через півтора тижні після вашого приїзду на "Львів" чекав черговий матч чемпіонату проти "Вереса". Цього часу виявилося достатньо для знайомства з новим колективом?

- Та ні, абсолютно недостатньо. Напевно, це і спричинило поразку в тому матчі. Команди як такої не було, нам не вистачало цілісності. Чого не скажеш про суперника. "Верес" створив менше гольових моментів, проте за прагненням перемоги він нас, на жаль, перевершив. Зрештою, це й позначилося на фінальному результаті. До того ж, треба розуміти, що ми розбудовували систему гри та пояснювали нові вимоги футболістам. Для цього не було навіть десяти днів, лише тиждень. Оскільки раніше був процес, що передує підписанню договору.

- На момент вашого приходу в команду вона займала місце внизу турнірної таблиці, маючи в активі лише 2 очки. Наскільки швидко вам вдалося вивести підопічних із психологічної ями?

– Можу сказати, що зробити це швидко нам не вдалося. Лише у заключному турі осіннього відрізка чемпіонату, у матчі з "Ворсклою" ми побачили команду, яка бореться за кожну гру. Це було видно з тренувань, у яких поділили хлопців на два склади. У їхньому ході кожна з команд хотіла виграти. Цей настрій і перенісся на гру з "Ворсклою". А якщо брати психологічний стан, то він був дуже важким. Після вже згаданого матчу з "Вересом" ми з колегами зайшли у роздягальню і відчули гнітючу атмосферу, як на цвинтарі. Відчуття були негативні, і ми зрозуміли, що тут багато роботи. Насамперед, щодо виправлення психологічного стану футболістів, в якому вони опинилися. А рівень фізичної готовності в них був досить серйозний. Це підтвердили наступні матчі, яких було три на тиждень. Після домашньої гри з "Металістом 1925" у нас розпочалися складні переїзди: спочатку вирушили до Горішніх Плавнів, де зустрічалися у кубковому матчі з "Гірником-Спортом", а потім на нас чекав візит на Закарпаття, в гості до "Минаю". Але гравці справлялися з цим фізичним навантаженням.

- В осінній частині чемпіонату при вас "Львів" зумів набрати 15 пунктів, здобувши чотири перемоги та тричі зігравши внічию. Напевно, не помилюся, якщо припущу, що особняком стоїть виграш у луганської "Зорі" - 2:1?

- Я б тут більше наголосив на нічию з "Чорноморцем" в Одесі. Там була найважча гра: ми відігравалися, а наприкінці могли як виграти, так і програти. Якщо ж говорити щодо емоцій, то це матчі із "Зорею" і недавній із "Ворсклою" (якщо залишити його результат за дужками). Як я вже сказав вище, у грі з полтавцями побачив більш-менш цілісну команду.

- Великі поразки від "Динамо" 1:4 та від "Шахтаря" 1:6 по самолюбству підопічних сильно вдарили?

- Думаю, так. Але треба розуміти, що це дві різні поразки. Якщо брати матч із "Динамо", то ми самі його програли. Ведучи в рахунку 1:0 і примудритися за п'ять хвилин пропустити два м'ячі "у роздягальню", причому на рівному місці!.. Якщо порівнювати ці два матчі, то можу сказати, що динамівці грають у більш атакуючий футбол. Більш сучасний, я сказав би, "вертикальний" футбол. А матч із "Шахтарем" окремо навіть не аналізував би. Тому що ті помилки, що призводили до взяття воріт – починаючи з пенальті, якого не було, і закінчуючи ВАРами та вилученням, одразу змусили сказати гравцям: забудьте цей матч – і все! Ми його навіть не аналізуємо. Лише з позиції помилок, допущених під час гри на флангах. Хоч як це парадоксально за такого рахунку, але нам вдалося повністю перекрити правий фланг, який вважається найсильнішим у "Шахтаря". Але були проблеми на лівому, де дали розігратися Мудрику.

– Чого не вистачає нинішньому "Львову"?

- Мабуть, удачі. Тієї, яка завадила команді набрати за очікуваними очками вісім пунктів. Це дуже багато. У такій ситуації я опинився вперше. Додай ці втрачені очки зараз до наявних – і "Львів" був би в групі команд, які підпирають лідерів. Знову ж таки, якщо брати заключний матч осінньої половини сезону з тією ж "Ворсклою", то нас у ньому переслідувало фатальне невезіння. Коли ти дивишся у повторі, як м'яч відлітає в штангу, від неї відскакує в спину воротаря, а потім йде за лицьову лінію, то нічим іншим, крім відсутністю фарту, це важко пояснити. У таких іграх без везіння не обійтись. Взагалі його треба заслужити. А заслуговується воно за хорошу командну гру. Аналізуючи ситуацію, що склалася, наводжу в приклад "Верес". У команді, складеній з українських футболістів, мабуть, дуже хороший внутрішній мікроклімат, і везіння вони заслуговують за свою гру. А ми, мабуть, десь недоопрацьовуємо.

- Львів – місто костелів та церков. Напевно, у "Львові" вже вдавалися до такого методу, як звернення по допомогу до найвищої сили?

- Та ні. Справа в тому, що однією з умов під час переходу до "Львова" було проживання тренерського штабу (мене і мого асистента Олександра Грановського, який приїхав слідом) в готелі у Брюховичах. А до Львова ми дуже рідко виїжджаємо – може, лише разів три чи чотири були. Коли у чемпіонаті виникали паузи, то ми могли собі дозволити вирушити до міста повечеряти. Хоча поруч із нашою базою у Брюховичах є церква.

- Хто з підопічних вас найбільше порадував, приємно здивував?

- Напевно, Артур Ременяк. А ще хотілося б відзначити Рому Михайліва із нашої команди U-19. Коли під час листопадової паузи в чемпіонаті, викликаної матчами збірної України, ми проводили товариський матч із "Минаєм", він вийшов у стартовому складі та був найкращим у команді. Після чого заслужив право виходу на заміну у календарному поєдинку із "Зорею", який став для хлопця дебютним у Прем'єр-лізі. На жаль, невелика травма не дозволила його використати в решті трьох матчах.

- За період, що минув з моменту вашого від'їзду з України, за подіями у нашому чемпіонаті стежили?

- Слідкував, і дуже пильно. Дивився переважно матчі за участю топ-команд – "Шахтаря", "Динамо", а також "Зорі". Але найбільше подобалися великі аналітичні передачі, в яких були фрагменти матчів, різні інтерв'ю. Дивився - і отримував задоволення. Чемпіонат України запав мені до серця. Досі жалкую про свій відхід із "Чорноморця". Мені тоді хотілося грати в Лізі чемпіонів (з білоруським БАТЕ – Прим. В.К.), проте події, які потім сталися, показали: мій від’їзд з української Прем'єр-ліги був помилкою.

- Ви неодноразово захоплено відгукувалися про Львів. Чи був час прогулятися знайомими вуличками міста?

- Звичайно. Під час трьох пауз у чемпіонаті у нас було по три вихідні. Наступного дня після гри, коли попереду ще є дві доби відпочинку, ти можеш спокійно погуляти містом. Тим більше, що погода цього року дозволяла. Не пригадаю такого, щоби у Львові майже не було дощів, а світило сонце. Таке враження, наче це Одеса. Коли ходиш цим красивим містом, то отримуєш задоволення. Особливо приємно, коли люди тебе впізнають, підходять, розмовляють, бажають удачі. Це при тому, що у Львові зараз три команди – окрім нашої це "Рух" та "Карпати", що відроджуються.

– Як "Львів" проведе зимовий антракт?

- Збираємось у першій декаді січня. Тиждень піде на медогляд та тестування, після чого 17 січня вирушимо до Туреччини. Там у нас пройде два тренувальні збори з триденною паузою, кожен з яких триватиме два тижні. На турецькій землі у "Львова" заплановані контрольні матчі, для проведення яких організаторами зараз підшукуються спаринг-партнери. В Україну плануємо повернутись 18 лютого.

В'ячеслав Кульчицький