"Продолжение политической диктатуры УАФ". Вадим Скичко - о MEGOGO, критике сборной Украины и своих хейтерах

Вадим Скічко – не новачок у футбольній журналістиці. Його пам’ятаємо ще за репортерською роботою золотої епохи "Профутболу". Згодом він пересів за коментаторський пульт, а зараз знімає вершки з матчів топ-рівня – єврокубки, Бундесліга, Ла Ліга, Ліга 1 тощо. На підході ще й італійська Серія А – MEGOGO отримав ексклюзивні права на трансляцію Кальчо упродовж наступних трьох сезонів.

Окрім того, Вадим відомий своєю опозиційністю до УАФ і національної збірної України з її натуралізованими бразильцями. Його критика подобається далеко не всім. Нам є про що поговорити.

"Конкретно я із Босянком не спілкувався"

– Минулої середи був епохальний день – на MEGOGO ексклюзивно стартували єврокубки. Що це означає особисто для тебе? Працювати доведеться понаднормово?

– Для мене особисто – це наближення до вершини коментаторської кар’єри. Кращого за єврокубки у цьому бізнесі, напевно, немає нічого. Щодо того, чи працюватиму понаднормово, – так було ще до єврокубків. Цей турнір – приємний бонус для нас, але роботи вистачало й раніше. Єврокубки у нас були й минулого року – у співпраці з Волею. Зараз ми перейшли на більш самостійні рейки, скажімо так.

– Коментаторські позиції закриті повністю, чи ще доукомплектовуються?

– Ні, немає такого, що у нас все закрите повністю. Ми завжди відкриті до нових викликів і персонажів. Питання лише в тому, що коментаторський ринок – доволі обмежений. Тих людей, які приходять і хочуть спробувати свої сили, не зможемо з міркувань їхнього рівня та досвіду одразу використовувати на якихось топових подіях. Ми – не обнесена колючим дротом організація. Навпаки – відкриті до співпраці з можливими майбутніми колегами.

– З нового сезону на MEGOGO – ще й італійська Серія А. Чи пропонували співпрацю Денису Босянку, найкращому експерту Кальчо серед українських коментаторів?

– Можливо, він найкращий – не мені вирішувати. Конкретно я із Босянком не спілкувався. Можу сказати хіба що за себе. Італія у нас буде на найближчі три сезони. У плані підготовки матеріалів ми до неї ще не дійшли, адже стартувала Франція, тепер – Іспанія, більше уваги відвели цим чемпіонатам. Цього тижня будемо розбиратися із Серією А.

– Доволі відомо – ті люди, які у нас коментували рік тому і залишаються в нашому ростері. Варто зазначити, що більшість коментаторів – не в штаті, а запрошені збоку, на аутсорсі. Намагаємося виховувати з них універсалів – людей, які не спеціалізуються лише на одному чемпіонаті. Бо в такому випадку в ньому можна загрузнути, потонути і не бачити для себе ніяких інших горизонтів та перспектив. Коли ж працюєш на багатьох чемпіонатах, тримаєш усе це в голові, то можеш бути фахівцем у кількох напрямках.

– Натрапив на цікаву інформацію: щомісяця сервіс MEGOGO відвідують близько 55 млн користувачів. Чи відомо, яка частина цієї аудиторії – футбольна?

– Чесно кажучи, мені невідомо. Але якщо від цієї цифри хоча б відсотків 20 будуть "футбольними" – це вже прекрасно. Бачу стійкий інтерес нашої компанії до футболу і спорту загалом, розвиток іде в правильному напрямку. Є деякі наші колеги на ринку, які не цікавляться або починають менше цікавитися спортом. Натомість MEGOGO, на мою особисту думку, діє правильно в плані залучення нової аудиторії спортивних трансляцій.

– У вас більшає ексклюзивного охоплення різноманітних ліг і турнірів, тоді як на ТК Футбол географія звужується. Ще сприймаєте їх, як конкурентів?

– Я – звичайний коментатор і не вирішую якихось глобальних питань. Вважати когось конкурентом для себе також не можу. Те, що у них кількість турнірів зменшується – це суто їхні проблеми. Я до цього ставлюся абсолютно індиферентно. Нехай вирішують свої проблеми самостійно. Мені особисто приємно, що я – з командою, яка правильно будує розвиток футбольних трансляцій, їхню кількість, якість картинки і коментування. У деяких випадках мене навіть бере гордість.

"Трагедії не відбулося – просто у Шевченка закінчився контракт"

– Останнім часом відбулися два знакові прощання: Мессі пішов із Барселони, а Шевченко – зі збірної України. Що для тебе стало більшою несподіванкою?

– Мессі, звичайно. Він усе своє життя був у Барселоні, тому ми просто не знаємо, що таке Барселона без Мессі. Багато хто з уболівальників молодшого покоління ніколи не бачив цю команду без Лео. Зустрічав у соцмережах коментарі на кшталт "все, Барселона закінчилася, Ла Ліга закінчилася". Як на мене, це абсолютно неслушні думки. Один футболіст не може бути більшим за клуб. Навіть якщо це Мессі, Роналду чи хто завгодно.

Клуб і ліга завжди повинні превалювати. У середу це довів Вільяреал: скромна команда із невеличкого міста, населенням як Калуш, гідно зіграла у Суперкубку УЄФА. Звісно, відсутність Мессі – це проблема для Барселони та Ла Ліги. Але є дещо більше за нього і за Барселону.

– Відхід аргентинця накладається на фінансові проблеми каталонського клубу, незбалансованість складу, посередність тренерської персони Кумана. Що чекатиме Барсу в цьому сезоні?

– Відхід Мессі має бути вододілом. Допоки він був у команді, Барселона розглядалася одним із фаворитів на перемогу в чемпіонаті. А, може, і головним фаворитом, тому що прийшли Агуеро, Депай – якісні досвідчені футболісти. І був Лео, який кожного сезону забивав по 30 і більше м’ячів.

Тепер, звичайно, це є великою проблемою. Постійні травми Бускетса, Педрі зіграв без відпочинку 70+ матчів, тер Штеген лікується після операції на коліні і ще багато всіляких "але", навіть не беручи до уваги фінансові проблеми. Тепер я б не сказав, що Барселона – фаворит боротьби за чемпіонство у Ла Лізі. Звісно, каталонці за нього змагатимуться і повинні бути у топ-трійці. Але Реал виглядає більш стабільним попри те, що не запрошує велику кількість новачків. Анчелотті хоче додати до своєї колекції перемогу в Ла Лізі і він буде явно ближчим до цього, аніж Барса, яка втратила Мессі.

– Що буде зі збірною України після Шевченка?

– Приблизно така ж ситуація, як із Мессі. Ні футболіст, ні тренер не можуть бути більшими за команду. Знайдеться наступний тренер. Зараз багато різноманітних чуток та домислів. Новий наставник провадитиме свій футбол. Великої трагедії не відбулося. Просто закінчився контракт – таке буває, це спорт. Не думаю, що нам слід чекати якогось великого падіння, чи навпаки – шаленого зростання. Все залишиться приблизно на такому ж рівні.

"Людина, яка підсиджувала Шевченка упродовж 5 років..."

– Відомо, що до персони вже екс-наставника збірної України ти ставився скептично-саркастично. Аналогічним було ставлення до натуралізованих гравців цієї команди. Через це тобі багато "прилітало". Чи був момент, коли тебе по-справжньому зачепила критика?

– Чесно кажучи, мені абсолютно байдуже, якщо люди неадекватно до цього ставляться. Будь-яку свою думку можна обгрунтувати, що я й робив неодноразово. Якщо людина аргументовано здатна пояснити свою протилежну позицію, ставлюся з повагою. Але коли все це зводиться до особистих образ, погроз чи ще чогось, не можу ставитися до цього серйозно чи оцінювати адекватно. Не було моментів, які мене сильно зачепили.

– Експерт Янович у прямому ефірі опустився до рівня брутальної лайки на твою адресу. Твоя перша реакція, коли ти це почув-побачив?

– Якщо відверто, я не дивився цю студію. Мені почали скидати це в приватні повідомлення. Особливої реакції, якогось обурення, не було. Лише стало гидко – ось і все. Повторюся: якщо б то була якась обгрунтована думка – її можна вислухати, спробувати проаналізувати і погодитися або заперечити. Якщо ж це просто набір нецензурщини – який сенс узагалі щось відповідати?

– Тобі комфортно перебувати в опозиції до тотальної більшості?

– Я не надаю цьому ніякого значення. Для мене це не якийсь там прапор, який я несу. Просто висловлюю свою думку. І мені кумедно, що декого це настільки сильно зачіпає. Завжди намагаюся чітко пояснювати, чому так, а не інакше. Мені байдуже, хто за кого вболіває. Вболівайте, за кого хочете. Чому ви до мене причепилися зі своїми вподобаннями? Я ж не закликаю: не вболівайте за містера Х чи містера Y. Але, вболіваючи за своїх, дайте мені можливість висловитись про власні симпатії чи антипатії. Тим паче, я роблю це у неформальній обстановці, а не у безпосередній професійній діяльності.

– Хто з тренерів, на твою думку, повинен повести збірну України до світлого майбутнього?

– Відповім більш саркастично: вважаю, що збірну повинен очолити Мирон Маркевич, який би класно закрив, закільцював всю цю історію. Людина, яка сиділа і підсиджувала Шевченка упродовж 5 років, нічого не роблячи, надуваючи щоки і отримуючи чималі гроші, приходить і стає головним тренером. Мовляв, дивіться, як треба! Сидіть, нічого не робіть, катайтеся туристом і очолите збірну. На жаль, цього не трапиться.

– А якщо серйозно? Нам потрібен сучасний іноземний спеціаліст, чи, можливо, той же Петраков міг би впоратися?

– Петраков був би хорошим варіантом (розмова відбулася минулого тижня, – Футбол 24). Головне – не прізвище, а самостійність цієї персони. Тому що самостійність Андрія Миколайовича певними фактами дуже легко можна поставити під сумнів. Не важливо, ким буде новий тренер за паспортом. Важливо, щоб він дотримувався незалежності від УАФ. Ми розуміємо, що це зробити неможливо. Немає такого тренера, який прийде у збірну України і скаже: "Ні, я не викликатиму того чи іншого футболіста. Ні, мені не потрібні натуралізовані гравці і так далі". Тож очікую продовження "політичної диктатури" УАФ – назвімо це так.

"Його робота – не тільки їздити на дорогих машинах і збирати лайки в Instagram"

– Яким був Вадим Скічко до приходу у футбольну журналістику?

– Нічого екстраординарного (Усміхається). Навчався в університеті на журналіста. Влітку після другого курсу пішов на практику у "Профутбол". До того поєднував школу із заняттями футболом у київських АТЕКу та Локомотиві. Трошки розумію цю гру зсередини, а не тільки з картинки.

– У певний період ти часто відвідував фан-сектор київського Динамо.

– Було таке.

– Екстремальні виїзди, а, може, навіть махачі траплялися?

– Період був доволі довгим – старші класи школи. Якісь такі речі фанатської кухні намагаються не виносити назагал. Я також дотримуюся цієї думки.

– Чи продовжуєш уболівати за Динамо, зважаючи на персону Луческу?

– Дозволю собі оціночне судження: у фанатських рухах, як правило, футбольна команда іноді відходить на другий план, а фанатська єдність – понад усе.

– Ти пізнав глибини, працюючи репортером на "Профутболі". Що було для тебе найскладнішим у цій діяльності?

– – Мабуть, домовлятися із людьми. Пояснювати, що це не мені потрібно записати з ними інтерв’ю, а їм потрібно. Що це в їхніх інтересах, аби їхня команда була висвітлена, показана. Для мене нічого не змінюється: мені байдуже, що команда Х зіграла краще від команди Y. Але медійність – важлива складова існування футболу і футбольного господарства.

– Раніше журналісти обожнювали Сергія Ковальця чи, скажімо, Гусіна, які майже ніколи не відмовляли у коментарях. Натомість до Лужного підступитися завжди непросто. З ким тобі було легко, а з ким – важко?

– Найлегше було з іноземцями, адже вони – не зашорені, вони навчені закордонними лекалами нормального спілкування з журналістами. Нормальний журналіст – не ворог для футболіста, він не шукає способів, щоб його дискредитувати. А от з ким було найважче? Треба подумати.

– Пам’ятаю, була якась історія із Сидорчуком.

– Ні-ні. Сидорчук – показник того, наскільки люди дистанціюються від своїх обов’язків. Капітан футбольної команди мусить робити все на полі і поза його межами. "Перший по всьому", як казав Віталій Кварцяний. Володимир Чеснаков із Ворскли – єдиний на моїй пам’яті, хто таким і був.

Щодо Сидорчука, то він відмовився розмовляти після програного матчу. Це теж показник того, що люди повинні вміти програвати, а не тільки перемагати, коли вас обливають мармеладом. У цьому контексті пригадую один випадок. Шахтар грав із віденським Рапідом. Капітаном австрійців був Маріо Зонляйтнер. У Львові Рапід вилетів з Ліги чемпіонів, а він вийшов до змішаної зони, де перебували з десяток австрійських журналістів, особисто поспілкувався з кожним, усім відповів на усі запитання. При цьому, був травмованим – стояв із величезним пакетом льоду на коліні. Це – повага.

– Напевно, Кварцяний на цьому фоні був справжньою знахідкою?

– Віталій Володимирович був знахідкою для медіа хоча б тому, що є начитаною персоною. З ним цікаво спілкуватися як "на камеру", так і поза нею. Натомість багато представників футболу, скажімо прямо, не дуже багато уваги приділяють освіті. Не те, щоб я переглянув своє ставлення до Кварцяного після його роботи в УАФ, але він, знову ж таки, приклад компромісності. Я ж на компроміси намагаюся не йти – як у професійній діяльності, так і в житті.

– Яким шефом був для тебе Ігор Циганик, і що ти почерпнув від нього?

– Коли ми почали працювати, як коментатори, він серйозно нам допоміг. Свого часу Циганик коментував фінал Кубка УЄФА, мав значний досвід, тож учив нас, водив, як сліпих кошенят. Розвитком всієї молодої коментаторської команди "плюсів" варто завдячувати саме Ігорю Степановичу. Згадую лише з позитивного боку нашу професійну співпрацю.

"Провалів, які можу згадувати зі сміхом чи болем, у мене не було"

– Чим тебе підкорив коментаторський жанр? У чому ти знайшов кайф, фішку?

– Коментаторство доволі споріднене із журналістикою, але все ж трохи інше. Тут менше роботи з відео, але більше – зі словом. Для мене це круто, бо передбачає вихід на першу лінію із подією. Ти можеш загорнути її в таку обгортку, щоб аудиторія сказала "вау". Подобається звертати увагу на те, що люди, які дивляться або цікавляться футболом менше, могли не помітити. Мені імпонує бути таким собі провідником.

Але також дуже важливо, щоб коментатор не виходив у трансляції на першу позицію. Це – не його роль, так само як і арбітра. Класний рефері лише додає грі, аналогічно й класний коментатор. Сподіваюся, я не мучу свою аудиторію (Усміхається).

– Ти частіше задоволений рівнем своєї роботи, чи не задоволений?

– Буває по-різному. Іноді просто навіть не хочеться завершувати трансляцію – настільки вона круто йде за подіями та відчуттями. Іноді щось не подобається – можливо, на фоні втоми. Але, загалом, маю більше позитивних емоцій. Багато переслуховую своєї і чужої роботи. Потрібно вчитися на помилках, щоб не повторювати якихось дурниць.

– Завжди є ті, кого вважаєш найкращими у тій чи іншій сфері. Особливо, коли сам тільки-но починаєш у неї занурюватися. На кого ти рівнявся, сівши за мікрофон?

– Хороше запитання. В Україні коментаторська сфера – не суперрозвинена. Нас важко порівнювати навіть із Польщею, не кажучи вже про Англію, Іспанію чи Бразилію. Там усе це змінювалось, оновлювалось, прогресувало з покоління в покоління. У нас же – абсолютно інший вимір. Тому сказати, що я орієнтувався на якусь персону (особливо – з України), не можу.

Мені імпонують різні стилі. Англійський не дуже подобається – повільно, нединамічно працюють. Але й тараторити, як бразильці, теж недоречно для українського менталітету. Тому доводиться зважувати, підбирати окремі елементи з кожного стилю.

– Пам’ятаєш свої невдалі моменти, факапи в прямому ефірі?

– Таких провалів, які можу згадувати зі сміхом чи болем, у мене не було. Можливо, я ще замало працюю для цього (Усміхається).

– Босянок, Столярчук, менш відомі коментатори з глибинки іноді дозволяли собі вплести в ефір поетичні рядки. Як ти до цього ставишся?

– Ставлюся прекрасно. Це правильний напрямок. Головне, щоб цього не було забагато. Якщо поезія доречно використана – це чудово, це додає різноманіття. Професія коментатора – це не "пас праворуч, пас ліворуч", а дещо глибше. Якщо ти влучно використав цитату, аналогію, приклад – ефір тільки виграє. Мені приємно слухати коментар, який базується не лише на футбольних термінах.

– Коментатори – майстри слова, вам потрібно багато читати, щоб тримати свій лексикон у тонусі. Яку літературу ти полюбляєш?

– Відколи у нас додалося багато ліг, часу на читання не завжди вистачає. Конкретно зараз читаю Ернста Юнгера – "У сталевих грозах". Мені подобається історична література – українська і закордонна. Це ніяким чином не допомагає в плані розуміння футболу, але сприяє руху мозку та особистісному розвитку.

Мені часто пишуть: "Які футбольні книги порекомендуєш"? Взагалі не можу нічого порекомендувати. Зазвичай футбольні книги – це або дуже-дуже глибинна тактична річ, або ж автобіографії, які не є чимось суперцінним у плані художньому.

"Хотів йому написати: "Може тобі позичити 100 гривень на українську трансляцію?"

– До війни і навіть у перші її роки українці масово молилися на російських коментаторів – Уткіна, Гєніча і так далі за списком. Що це – комплекс меншовартості чи росіяни дійсно були кращими?

– Навіть не хочу оцінювати їхній рівень, тому що я з ними не знайомий. Ти мені назвав прізвища, я щось про них чув, тим паче, дехто із них приїжджав в Україну. Але для мене це нецікаво – сегмент, який я просто відсік. Хороші вони чи погані – мене не цікавить. Я їх не слухатиму в жодному випадку.

– Ситуація змінюється, російського коментаря у нашому просторі, здається, трохи поменшало.

– Сподіваюся. Хоча вчора я сміявся, зайшовши в Instagram після матчу за Суперкубок УЄФА. Бачу, один з українських футболістів виставляє фотографію, як дивиться Суперкубок на Матч ТВ. Мені стало смішно. Хотів йому написати: "Може тобі позичити 100 гривень на українську трансляцію, якщо ти погано заробляєш?" Але потім передумав. Якщо він у свої роки сам до цього не допетрав, я не буду його виховувати. Дивно дивитися закордонне, якщо є своє.

– Хто викликає повагу в українському футболі? Такі люди ще залишилися?

– Нещодавно, в період Олімпіади, я говорив на цю тему з колегами. Намагаюся ні за кого не вболівати. Нехай усі займаються своїм, я буду осторонь всього цього робити свою роботу.

– Хто і що тебе надихає у світовому футболі?

– Таких, насправді, багато. Запитання – дуже обширне. Можна почати з умовного Тебаса, президента Ла Ліги, який зумів об’єднати телеправа, а українські "діячі" цього досі не можуть зробити. Плюс – він дуже сильно підвищив виплати клубам поза орбітою Барселони та Реала. Імідж Ла Ліги помітно зріс у світі.

Мені подобається історія берлінського Уніона. Команда – справді для уболівальників, а не для того, хто ігнорує своїх уболівальників, чи не дає інтерв’ю, як дехто в Україні. Уніон – це і є вболівальники, одна спільна інституція. Клуб здорової людини, назвімо так.

Надихає приклад Аустрії Зальцбург, яка свого часу грала у фіналі Кубка УЄФА, але потім збанкрутувала і продала своє місце зальцбурзькому Ред Буллу. Попри це, велика кількість уболівальників залишилася з Аустрією у нижчих дивізіонах. Їм не важливі результати, бо це – вторинна історія. Первинна – це приналежність. Їм приємно бути асоційованими з клубом Аустрія Зальцбург.

Мене надихає, коли футболісти залишаються в одному клубі на все життя, як, наприклад, Марк Нобл у Вест Хемі. Це те, чого нема або майже нема у сучасному футболі. Люблю нижчі ліги і слабші чемпіонати на зразок Кіпру чи Боснії і Герцеговини. Там теж є цікаві історії, які потребують медійності.

Олег Бабій