Андрей ЦУРИКОВ: "В "Динамо" главным конкурентом был Дуду, а в обороне - Женя Макаренко"

У червні цього року футболіст підписав контракт із харківським “Металістом”, а вже у липні опинився в оновленій “Олександрії”. Лівий захисник “Сашки” Андрій Цуріков на “Брутальному Футболі”: ексгравець київського “Динамо” розповів, чому він пішов у оренду з “Металіста” до “Олександрії”, зізнався, чого не заграв у “Дніпрі-1”. Також оборонець пригадав часи, проведені в Чехії, Греції та стані “біло-синіх”. Наприкінці діалогу хлопець розповів епічну історію, як у 18 років купляв ящик пива.

– Нещодавно ти підписав контракт з “Металістом”, але зараз вже перебуваєш у оренді в “Олександрії”. Що сталося?

– Насправді ситуація набагато простіша, ніж усі її так роздули. “Олександрія” вийшла на “Металіст” з пропозицією орендувати мене на сезон, тому що у команди великі цілі на потрапляння у єврокубки, стоїть така мета перед клубом. Красніков мені зателефонував і запитав, чи у мене є бажання, чи ні. Тебе ніхто не виганяє, просто ми у хороших відносинах із “Олександрією”, вони тебе дуже хочуть, якщо у тебе є бажання провести рік в УПЛ, то ми тебе можемо відпустити. Спочатку я трішки скептично до цього поставився, все-таки тільки підписав контракт, а згодом подумав, що це непоганий варіант для мене, тому що можна пропустити Першу лігу. Сподіваюсь, що “Металіст” за рік вийде в УПЛ і буде можливість повернутися відразу в Прем’єр-Лігу.

– Ти щасливий, що повернувся в “Олександрію”?

– Чесно, так. Десь в душі, всередині я про це думав, що у деякий момент можу повернутися в “Олександрію”, тому що провів тут хороший час. Їхав спочатку на рік у оренду з “Динамо”, а виявилося, що залишився на три роки і провів чудовий час. Класний результат ми показали, ввійшли в історію, зайняли третє місце. Тут мене всі знають, я всіх теж.

Вирішив, що це буде хороший варіант, тому що не треба буде ніякої адаптації. Така атмосфера у команді, що хочеться тут знаходитися. Насправді завжди був дуже сильний колектив у плані дружби, сімейних відносин у команді, я дуже радий.

– У першому турі УПЛ “Олександрія” стала головною сенсацією, хлопнувши “Зорю”. Як відсвяткували перемогу?

– Та ніяк. Загалом це перший тур, немає коли святкувати. Не можна розслаблятися, думати, що ми вже на такому рівні, що можемо святкувати і спокійно обігравати усіх. Ми нормально це сприйняли, трішки пораділи, відпочили один день і далі продовжуємо працювати. Їдемо в Ужгород за очками, святкувати немає коли, чемпіонат попереду, ми будемо намагатися у кожному матчі віддавати себе повністю.

– Як думаєш, ця команда, яка є зараз у “Металіста”, яке б місце зайняла в УПЛ?

– Я не знаю, думаю, якби були б в УПЛ і стояла ціль потрапляння у єврокубки, то вони б все робили для цього. Вважаю, що за 5-6 місце боролися би, як мінімум. Зараз команда ще укомплектовується, завдання пройти Першу лігу. Коли вийдуть в УПЛ, то ще будуть підсилюватися, додаватися хороші футболісти.

– Назви трійку найсильніших гравців “Олександрії”, не враховуючи себе.

– Не хочеться якось виділяти зараз. Тут сила у команді, а не в індивідуальних особистостях.

– З ким із футбольних тренерів можеш порівняти Гуру?

– Не знаю, він окрема особистість, у нього своє бачення. Наразі не можу ні з ким порівняти, він відрізняється від усіх.

– Ти спілкувався особисто з Ярославським? Якщо так, то про що говорили?

– Ми з ним спілкувалися тільки на презентації новачків. Він побажав успіхів, кожному потиснув руку. Це була наразі наша єдина особиста зустріч.

– У Харкові тепер є і “Металіст”, і “Металіст-1925”. Кого більше будуть підтримувати вболівальники, як думаєш?

– Я сподіваюсь, що “Металіст”. Тому що все-таки це бренд, люди пам’ятають цю команду. Вона багато зробила для міста, вболівальники дуже люблять цей клуб, всі знають Ярославського, Краснікова. Думаю, що однозначно більше людей буде ходити на “Металіст”. Багато значить те, що повернули герб і назву, для людей це така харківська любов є. Наскільки я знаю, то фан-єшопи розривають, не встигають робити футболки. Зараз буде дуже багато людей приходити на стадіон і підтримувати “Металіст”. “Металіст-1925” – така ж харківська команда, чому не може бути два клуби в одному місті? Це добре, це дербі та цікаво. Спокійно до них ставлюся, як і до всіх команд.

– Чому ти вирішив покинути “Дніпро-1”?

– Чесно, дуже люблю цю команду та місто. Їхав до них із великими амбіціями, тому що колись хотів грати за “Дніпро”. Склалась ситуація, що тренер на мене не розраховував, йому було зручно, що на одній позиції є два хороших футболісти. Я з ним поспілкувався і він сказав, якщо у мене є амбіції грати кожен матч, то краще піти в оренду.

Спочатку я так і хотів зробити, можливо повернутися через рік, бо у Йовічевіча тоді завершується контракт і невідомо, чи він залишиться у клубі. У нас із ним нормальні робочі стосунки, просто людина обрала для себе одного футболіста і такої як конкуренції у нас не було, тому що тренер мене навіть не ставив, щоб я себе показав. На жаль, такого не було, не знаю чому, він мені сказав, що йому подобається саме той футболіст, якого він ставить, інакше не буде, тож я прийняв рішення покинути команду.

– Колись “Дніпро” та “Металіст” були принциповими суперниками. Як думаєш, колись таке запальне дербі зможе повернутися?

– Думаю, що можливо, але не найближчим часом. Тому що зараз у зв’язку із пандемією менше людей приходить на стадіон. Вважаю, що через 2-3 роки і вболівальники повернуться, і у Дніпрі команду будуть більше сприймати, як головну команду міста. Зараз їх не так сприймають, як минуле “Дніпро”. Хоча клуб один у міста та я би на місці вболівальників вже би звик до того, що є команда і треба за неї вболівати, тому що у вас немає іншої. Чому тоді так негативно треба ставитися до цього “Дніпра”, я поки що цього не розумію.

– Де тобі грати зручніше: зліва у захисті чи в півзахисті?

– Зараз зрозумів, що краще грати в обороні, підключатися до атак із глибини. Мені так зручніше, грати обличчям до воріт суперника, тому що спиною десь є проблеми в цьому плані, а ось вриватися у зони, обличчям до воріт у мене це краще виходить. Зараз у пріоритеті позиція лівого захисника.

– У 2012 році ти разом із Сергієм Сидорчуком підписав контракт з київським “Динамо”. Сергію вдалося заграти в команді, тобі – ні. Чому так?

– У кожного свій шлях у футболі. Десь комусь щастить в чомусь, десь навпаки – трішки не виходить. Можливо для мене це було занадто рано потрапити у такий клуб. Я за суттю з останньої команди перейшов у гранд. Десь психологічно було важко. Якби перейшов на декілька років пізніше, то все могло статися краще. Шансів я багато не отримував, але це вибір тренера, я не можу його засуджувати. У мене своя дорога та шлях у футболі. Не шкодую ні про що. Зараз задоволений тим, що у мене є, я граю і віддаю себе повністю наскільки можу.

– На той час хто був твоїм головним конкурентом у “Динамо”?

– Тоді головним конкурентом був Дуду, який зараз грає у Бразилії. Вважаю, що він дуже сильний футболіст, показує це досі. Насправді конкуренція була дуже висока. не тільки Дуду, але він був основним. У захисті конкурентом був Макаренко. На мою думку, Женя провів кілька хороших сезонів під керівництвом Реброва.

– Ти завжди коротко стригся. Ніколи не хотів запустити волосся і робити модні зачіски?

– Я підстригся, напевне, лише у 18 чи 19, а до цього носив довгу зачіску. Це в мене на першій сторінці у паспорті, тому я відкриваю відразу другу (сміється – прим.). Не знаю, про що я тоді думав, тому в майбутньому поки що не планую. Мені завжди подобалися дреди на людях, але це не для мене (сміється – прим.). У мене в запорізькому “Металурзі” було волосся таке довге кучеряве позаду, ну нічого, дівчатам подобалося (сміється – прим.).

– Хто зараз у “Олександрії” найбільший модник?

– Це Макс Третьяков, однозначно. У нього дружина добре розбирається в моді, тому, думаю, що вона йому допомагає, одягає його, він завжди добре виглядає.

– Ти був у чеському “Яблонці”. Чому не вдалося там закріпитися?

– Загалом не зовсім правильне питання, тому що я там за суттю не тренувався. Приїхав у Чехію вже з травмою, провів кілька тренувань і зрозумів, що ушкодження не дає мені працювати.

Я зробив там операцію, після того пройшов реабілітацію, розпочав тренування і результату від цього ніякого не було. Прийшов запит від “Дніпра”, в клубі сказали, що готові мене підписати і вилікувати, типу все буде добре. Дуже хотів у “Дніпро”, “Яблонець” пішов на зустріч, вони вирішили це питання між собою і я радий, що переїхав у Дніпро. Мені там допомогли з реабілітацією, прекрасні фахівці, я усім вдячним, хто мені допоміг. Дуже сильно їх поважаю за це та буду довго всім про це розповідати, тому що я це ціную.

– Розкажи про свій грецький досвід. Ти перебував за орендою у “Левадіакосі”. Які там були умови?

– Умови звичайні, я так розумію, що на відсотків 70-80. Приїжджаєш на стадіон і там тренування. Мені не подобалося те, що втрачається відчуття у день гри, коли ти приїжджаєш на стадіон. Немає такої ейфорії, мурах по шкірі, тому що ти кожен день там тренуєшся. Все було скромно, я би сказав, що в Україні є набагато кращі умови у команд.

– Де тобі сподобалося більше: у Греції чи Чехії?

– Ти знаєш, якщо брати саме ці міста, у яких я жив, то загалом вони ідентичні. Можу сказати, що Прагу я любив ще до того, як перейшов у “Яблонець”. Греція – окрема розмова. Тому що я її теж полюбив, не саме місто, а менталітет, острови, які там є, шикарні місця. Прага – для душі, а Греція – просто краса. Якщо брати країни, то більше підходить Греція, а Прага займає окреме місце в серці.

– У 2018 році ти навіть викликався до аціональної збірної України. Розкажи про той день, коли дізнався про виклик.

– Спочатку розпочали приходити якісь дивні повідомлення з вітаннями. Я їх не розумів взагалі, що відбувається, з чим вітають. Згодом мені зателефонував агент, Шаран, привітав мене з цим. Тоді я побачив списки у Інтернеті та зрозумів, що дочекався виклику до збірної України. Був дуже радий, що на мене звернули увагу, хороший день був.

– Дебютувати тобі так і не вдалося. Чому?

– Тоді тільки розпочиналась Ліга Націй. Думаю, що тренер зробив ставку на людей, яких він знає. Хороша конкуренція в обороні зліва у збірній була завжди, тренер не поставив, означає, що були більш сильні футболісти. Мені вже було приємно знаходитися у колективі, у збірній, подивитися, як все відбувається.

– Андрій Шевченко – сильний у минулому футболіст чи якісний у теперішньому тренер?

– Ну те, що він шалений футболіст, це всі знають. Тренер… Думаю, що йому велику допомогу надають помічники, але він сам по собі дуже розвивається. Шевченко зі своїм баченням, любить дисципліну та ще не до кінця розкрився, як тренер. Думаю, що його чекає велике майбутнє у якійсь команді, де він буде працювати щодня. У найближчому майбутньому він очолить клуб високого рівня та доб’ється позитивних результатів – це моя думка.

– Як думаєш, граючи за “Олександрію”, ти зможеш знову отримати виклик до збірної?

– Немає нічого неможливого. Якщо ми будемо показувати хороший рівень, заявимо про себе, будемо грати у єврокубках. Будемо на хорошому місці у турнірній таблиці. Думаю, що тільки тоді звертають увагу, коли команда добре йде в чемпіонаті. Якщо ми будемо командою і я буду додавати, як футболіст, то немає нічого неможливого. Я працюю для того, щоб себе проявити і сподіваюсь, що це помітять.

– Вже цієї осені вирішальні матчі для збірної України у відборі на чемпіонат світу. Хлопці вийдуть з групи?

– Вважаю, що буде дуже важко. Якщо все складеться добре, всі хлопці будуть у хороших кондиціях і команда виступатиме так, як вона може, то думаю, що можливо. Головне, щоб не було фізичного та морального спаду.

– Коли буде пік цього колективу, яким зараз оперує Шевченко?

– Думаю, що це дуже молода команда, тому потенціал високий. Вона ще не розкрилась до кінця. Мені здається, що приблизно за два роки буде ще більше конкурентоспроможна збірна.

– Традиція БФ: розкажи брутальний анекдот або історію.

– Був один момент, коли мені виповнилося 18 років і я святкував день народження. Я тоді взагалі не вживав алкоголь, але пішов купити ящик пива для друзів. Мені тоді ще допомагав Рібейро Андерсон, він зараз працює помічником тренера у “Металісті”. Він грав за запорізький “Металург” і я з ним товаришував. Я взяв ящик, поставив у багажник і дійсно не пив.

Наступного дня була зарплата, я приходжу за нею, та мені фінансовий директор “Металурга” каже, що така ситуація: мовляв, мене бачили з пивом, можу тобі показати фотографії. Мене в холодний піт, я не знаю, що мені робити, намагаюся йому пояснити, що не пив, а він каже, що його це не цікавить. Але на перший раз пробачив. Така ситуація повчальна, після цього я нікому не купляю алкоголь, тому що знаю, що бувають такі ситуації.