Александр Чубаров. Воспоминания

Ідуть із життя наші ветерани, люди, які довгі роки вірою і правдою служили "Динамо" й усьому українському футболу.

Не стало Олександра Чубарова, легендарного адміністратора "біло-синіх", який кілька десятиліть був незамінною ланкою ланцюга перемог нашої команди.

Олександр Федорович був не тільки професіоналом своєї справи, людиною, яка любила і розбиралася у футболі. Це було джерело знань і футбольних історій, пов'язаних з "Динамо". У цей сумний день згадаємо деякі з них...

***

"Всiляке бувало. Труднощi виникали частенько та ми просто зобов'язанi їх вирiшити. Не раз за кiлька днiв до матчу мене ставили перед фактом, що київське "Динамо" летить на гру днем пiзнiше, нiж планувалося. А рейс був запланований ще за мiсяць до поєдинку. Як тiльки не викручуєшся, та мусиш змiнити ситуацiю. За мiсяць ти замовляєш Ту-154, який вмiщав 164 пасажири. Раптом дiзнаєшся, що делегацiя збiльшується. Виходу немає – треба мiняти лiтак. Їдеш, домовляєшся, крутишся, всi соки витискаєш, але щоб все було так, як потрiбно.

Пригадую, ще один епiзод, який стався в Москвi. Пiсля гри спокiйненько їдемо в аеропорт "Внуково", де дiзнаємося, що рейс вiдклали. Тодi я мерщiй до київського вокзалу, а квиткiв на поїзд немає. Невже команда залишиться в росiйськiй столицi? Та нi, копаю до кiнця i все-таки свого добиваюся".

***

"Коли ми летiли на пiвфiнальну гру Кубка Кубкiв з вiденським "Рапiдом", ледь не позбавив футболiстiв та тренерiв квиткiв. Рiч у тiм, що з московського готелю ми вирушали на гру до Тбiлiсi, а звiдти знову до Москви, а вiдтак до Вiдня. На перельотi до Грузiї хапаюся за голову: "Та я квитки на Відень залишив у готелi!". Поки футболiсти грали з грузинами, я оперативно повертаюся у Москву, заходжу в номер, бачу, за лiжком цiла купа квиткiв. Вiдзначу солiдарнiсть тодiшнiх футболiстiв Дем'яненка, Безсонова, Баля. У Тбiлiсi я попередив їх, що загубив квитки. Вони дали менi свої грошi, так щоб нiхто не знав, щоб я купив квитки на Вiдень.

Якось один iз наших тренерiв сказав менi, що забув бритву вдома. Здавалося, це не проблема, можна пiти та купити станок для голiння i за кордоном. От тiльки бiда в тому, що була ніч надворi, магазини зачиненi. Якi тiльки варiанти не використовуєш, щоб закрити це питання? Контакти з людьми завжди допомагають".

***

Щоб стати адмiнiстратором футбольного клубу людина має мати велике серце, в якому повиннi бути маленькі нiшi. А в кожнiй нiшi повинна бути рiвна повага до кожного футболiста, незалежно чи вiн грає в основному, чи в резервному складi. Якщо на його футболцi буква "Д", то вiн наш, рiдний. До Києва приїжджає новий футболiст, ти ж зустрiчаєш не лише гравця, але i його сiм'ю. Ти маєш бути великим другом, батьком футболiста. Гаразд, новачок приїхав до Києва. Ми пiдбираємо йому форму, взуття, знайомимо з iнфраструктурою.

Бували моменти, що у футболiста народилася дитина, а вiн якраз на тренувальному зборi за кордоном. Треба поїхати до пологового будинку, подарувати від iменi батька квiти. Ну, не зайдеш та сухо вручиш квiти. Обов'язково треба вмiти приємно поговорити з дружиною футболiста, дати зрозумiти, що i вона - частина колективу. Тiльки не подумаєте, що все це роблю лише я. Маю ще двох людей, якi також долучаються до роботи".

***

"Лобановський запросив мене на адміністраторську посаду за досить цікавих обставин. У той час я очолював так звану перехідну групу, створену з ініціативи Валерія Васильовича, до якої входили 17-річні хлопці, що закінчили курс дитячо-юнацької спортивної школи, але не потрапили до складу дублерів. З нинішніх гравців у тій команді виступали Мокрицький і Зуб.

Паралельно працював зі збірною України цього віку, і після однієї з поїздок з нею до Молдови Лобановський поцікавився, чи не звернув я увагу на когось із місцевих талантів. Кажу: "Та там і виділявся-то всього один". - "Хто?" - питає. "Добровольський. Я навіть встиг з ним поспілкуватися тоді..." - "Відмінно", - продовжує Васильович, - "раз контакт уже налагодили, їдьте-ка до Кишинева і запросіть його до нас. І постарайтеся не затягувати". Відразу ж пішов до адміністратора. Той не витримує: "Ти що, смієшся, як я тебе відправлю? Квитки мінімум за два тижні треба купувати". Підходжу до Лобановського, розповідаю: так, мовляв, і так, швидко все провернути не вийде. Сучков, який стояв поруч, підтримує.

Усе це відбувається о десятій ранку. Відразу після розмови метнувся в магазин, беру пляшку шампанського, коробку цукерок - і миттю в аеропорт "Жуляни", у міжнародний відділ. Вибиваю квиток, лечу в Кишинів, зустрічаюся з Добровольським, Ігор підписує мені дві заяви, і я моментально, за підтримки тамтешнього адміністратора, повертаюся до Києва. О 15.30 того ж дня віддаю Лобановському папери. Він дивиться на них і заявляє з іронією: "Що ви мені показуєте? Так і я можу написати". - "Та ні, - кажу, - я вже злітав. Це оригінали". Тоді Васильович сказав: "Бачу, у вас є адміністративні здібності. Як ви дивитеся на те, щоб спробувати себе в цій справі?" Наступного дня приніс йому вже свою заяву".

***

"У 73-му шукали помічника Рафаїлу Мойсейовичу Фельдштейну, який упродовж кількох десятиліть сам виконував обов'язки адміністратора. Мені доручили інкогніто вирушити до Москви на фінальний матч Кубка Союзу з "Араратом" і прихопити з собою... шампанського. Самі розумієте, з командою везти такий багаж було не можна, могли і звільнити, а в разі успіху де накажете після фінального свистка шукати благородний напій? Адже Кубок наповнити треба відразу.

Футболісти вилетіли раніше, я ж поїздом із купленими за свої гроші дев'ятьма пляшками прибув до Білокам'яної в день гри. А на стадіоні сидів окремо від київської делегації, щоб ніхто нічого не запідозрив. Прикро тільки, що не довелося скористатися моїм "вантажем". На останніх хвилинах, коли вже готувався відкривати сумку, Іштоян зрівняв рахунок, а в додатковий час він же приніс єреванцями перемогу. Шкода.

... Я вам скажу, що навички організаторського ремесла отримав ще під час роботи в ДЮСШ, коли доводилося займатися квитками, автобусами, готелями. Зрозуміло, що в юнацьких колективах подібні питання в компетенції тренерів, тож у подальшому досвід того сумісництва був вельми доречний".

***

"Справа була в кінці 1980-х,"Динамо" поверталося до Києва на літаку. Стюардеси ходили по рядах, пропонували напої, і раптом я помітив, що одна з них якось по-особливому перезирнулася з Лобановським, потім вони обмінялися кількома репліками, і тоді у мене виникла ідея організувати їм зустріч. Через деякий час після прильоту я привів цю стюардесу в кабінет Валерія Васильовича - під приводом узяти автограф і сфотографуватися зі знаменитим тренером. Але Лобановський тільки відмахнувся, мовляв, ніколи. Коли вона пішла, Валерій Васильович без зайвих передмов приголомшив мене: "Зараз же зайдіть у відділ кадрів і скажіть, що я вас звільнив. Ви мені більше не потрібні". Мене кинуло в холодний піт.

Наступного дня я все ж приїхав на "Динамо" перед від'їздом команди на матч. Стою собі в сторонці біля автобуса. Усі футболісти вже сіли, і раптом чую, як Лобановський строго звертається до мене: "А ти чого досі тут стоїш? Тебе ніхто чекати не буде!" Тож він мене пробачив. Тільки помічник тренера Анатолій Пузач в автобусі, побачивши мене, покрутив пальцем біля скроні, мовляв, це ж треба було таке утнути!".

***

"У перший мій вихід на роботу в якості адміністратора Лобановський запропонував зіграти в теніс-бол. Він у парі з Колотовим, я - з Пузачем. Я вже хотів було відмовитися, тому що не брав бутси, шорти і футболку, але виручив Блохін, позичивши власну екіпіровку. Так ось треба ж було такому статися, що в процесі гри я посварився з Лобановським: не збіглися на думці щодо того, чи покинув м'яч межі поля чи ні. У результаті я сказав, що в піддавки не граю, і Лобановський відправив мене з поля.

У роздягальні він говорить: "Перш ніж сперечатися, треба навчитися грати". Я не залишився в боргу: "Валерій Васильович, вам просто всі піддаються". "Раз так, - відповідає він, - тоді швидко одягайся, зіграємо один на один і з'ясуємо, хто кому піддається". Я виклик прийняв, тому що вважав себе хорошим гравцем у теніс-бол і був упевнений у перемозі. Але де там! Як я не старався, але Лобановський мене начисто переграв.

***

"У мене найкращі спогади залишилися від візиту в Ланчхуті. Причому найцікавіше - навіть, не кошики з фруктами в кожному нашому номері, а те, як стадіон вітав команду. Ми виходили на поле під скандування:" Ди-на-мо! Ло-ба-нов-ський! "Узагалі, на Кавказі й у Середній Азії до нас ставилися дуже доброзичливо. За винятком, мабуть, Єревана.

А ось Москва дратувала своїм прийомом. Спочатку я страшенно злився. Ну, кажу, приїдете ви до нас, поселимо на подвір'ї й автобус з однією ручкою дамо. На що Лобановський, не повівши бровою, відповідав: "Зло злом не вигубиш. Київське "Динамо"- це рівень. Його потрібно дотримуватися, а не опускатися до провінційності".

***

"У липні 85-го грали ми в Москві з "Торпедо". То був один із перших моїх матчів у якості адміністратора. Тільки я сигарету вийняв, тодішній начальник команди Володимир Веремєєв на мене цикає. Я кажу: "Ну, одну, на фарт. Ось побачите, не встигну докурити, наші заб'ють". І точно - ми відкриваємо рахунок. Через якийсь час усе повторюється: я закурюю, Веремєєв обурюється, "Динамо" забиває. Потім у середині другого тайму призначають у наші ворота 11-метровий, йде бити Буряк, який проводив свій перший сезон за автозаводців. Я - знову до пачки. Веремєєв: "Олександр Федорович, тут не палять". "Так на фарт же, - кажу. - Зараз, ось, пенальті не заб'ють - і все ". Удар Буряка - мимо! Оформляти квитки на літак я їхав хвилин за 20 до кінця гри, за рахунку 3:1 на нашу користь. Дістав останній "патрон", пояснивши Володимиру Григоровичу: це для остаточного рахунку. Уже в аеропорту дізнаюся: виграли з результатом 4:1. Тоді Лобановський мені й сказав: "На фарт дозволяю тобі курити завжди!"

Восени того ж року "Зеніт" приймав нас у своєму манежі. Час йде, а голів немає. Васильович у мою сторону: "Закурив би, чи що". Я і задимів у кулачок (у приміщенні все-таки перебуваємо). І тут Євтушенко забиває. Лобановський: "Ну, ось, а то сидиш тут - тільки штани даром протираєш". А в перерві ми дізналися, що осічка мінчан у Донецьку робить нас чемпіонами Союзу..."

***

У Москві на Кубку Співдружності Ігор Суркіс каже мені: "Федорович, а можна я сяду на лавці з вами?" Я відповів, що потрібно запитати у Лобановського, адже він дуже обережний щодо цього. Перепитав Васильовича, він: "Федорович, не вигадуй, візьми стілець, нехай сяде поруч. На лаву не потрібно".

Ігор чув і сів поруч. Ми виграли у Мінська 3-1, і після гри Ігор підходить: "Васильович, я іспит здав? Сидів поруч і перемогли". А той відповідає: "Ви розумієте, це не іспит, а залік. Наступна гра зі "Спартаком "- це буде іспит". "Спартак" ми грюкнули - у першому таймі Ігор знову сидів на стільці, а на другий пересів на лавку.

Ігор - фанат клубу. У нього в кабінеті тумбочка метрів 8-9 від столу, він постійно влучав у неї м'ячем. Потім почав сидячи жонглювати. Коли у нас тренером був Леонід Буряк, він запропонував зіграти, хто більше наб'є. Буряк набив 125 разів і каже: "Не треба, Ігорю Михайловичу!" А Ігор узяв і набив 126 разів. Потім пацанів підбивав із ним зіграти, але вони відмовлялися. Азартна людина. Який би матч не був, він встуває у спір щодо результату".

***

Використано фрагменти інтерв'ю Олександра Чубарова журналістам Юрію Корзаченку, Роману Бебеху, Олегу Зубаруку, Сергію Пількевичу, Олександру Семененку.

Фото - ФК "Динамо"