Полузащитник "Руха" Биленький: "Матчи в ЛЕ против ПАОКа до сих пор являются наиболее памятными в карьере"

Нападник львівського «Руху» Станіслав Біленький став черговим героєм рубрики «Вони доторкнулися слави», розповівши про дебют в Лізі Європи, відмінність європейських чемпіонатів та поки недовиконану місію «Руху».

Академія «Шахтаря»

- Стартував я в школі «Шахтаря» і почав там приблизно в сім років. Забігаючи наперед скажу, що вдалося затриматися в стані «гірників» аж до чотирнадцяти років. В «Шахтареві» все було на найвищому рівні, тільки б ти зростав у професіональному плані.

Рік без футболу

- У 14 років команда переїхала вже до Академії, де безпосередньо займалася перша команда. І саме в тому віці з нами почали підписуватися контракти. Але суми в тих контрактах були такими, що продовжувати його було б дуже нерозумно. Оскільки в разі зацікавлення з боку іншого клубу в гравця та його батьків не було інших варіантів як самим сплачувати клаусулу, прописану в договорі. А там були просто непідйомні цифри. У підсумку нам з батьком такий хід справ не сподобався і було прийнято рішення підти з «Шахтаря». До того ж, я саме рік був без футболу, бо спочатку зламав ногу, а потім ще й руку. Сам розумієш, мені було б складно влитися в команду та повноцінно конкурувати, а в «Шахтареві» завжди є кому зіграти.

Умови для освіти

- Я вже чесно й не згадаю чому ми обрали саме «Олімпік», здається, сім'ї порадили клуб через гарні умови для освіти на базі училища олімпійського резерву. До того ж в «Олімпіку» було зручно поєднувати навчання та футбол, адже все територіально знаходилося поряд.

- Відверто кажучи, я навіть не розумів що відбувається, тобто ми просто поїхали на черговий виїзд. Оскільки в структурі «Олімпіка» не було молодіжної та юнацької команд, то таких як я з раннього віку почали підтягувати вже грати проти старших, адже для участі в УПЛ наявність цих команд є обов’язковою умовою. В один момент ми просто зібрались і поїхали, потім лише через декілька тижнів в Білій Церкві я зрозумів, що насправді сталося. Тобто нас просто звідти вивезли до активної фази військових дій. А мені було лише 14, що я міг там розуміти… Для нас все виглядало як звичайний виїзд на збори!

Спогади про Санжара

- Цей наставник запам’ятався мені лише з найкращого боку. Санжар - гарний фахівець та людина, він завжди з головою був у справах команди. Реально класний спеціаліст, якому я завдячую своїми дебютами як в УПЛ, так і в Лізі Європи. Єдине: я очікував, що після «Олімпіка» він піде на підвищення, але це життя і не все складається так як того очікуєш.

Пам'ятна Ліга Європи

- Для мене обидві зустрічі проти «ПАОКа» досі є найбільш пам'ятними за всю мою кар’єру. В першій грі мені вдалося забити, що й зараз приємно згадувати. Друга ж гра подарувала можливість зіграти на заповненому стадіоні «Тумба», було дуже незвично, коли за півтори години до матчу на трибунах вже було близько п’ятнадцяти тисяч вболівальників, які нас освистували.

Для мене було дико опинитися в такій атмосфері, але це не заважало, бо хотілося пройти далі, щоб зіграти проти сильнішого суперника. Дуже шкода, що нам тоді не вдалося здолати греків. Хоча не буду лукавити спочатку був певний мандраж, але з першим дотиком до м’яча він відразу пропав.

Бойовий «Олімпік»

- Я переконаний, збережи «Олімпік» склад - ми б досягли ще більших успіхів наступного сезону. Можу сказати, ми б щонайменше повторили своє четверте місце. Але багатьом хлопцям надійшли пропозиції, від яких складно було відмовитися, або когось запрошували до Європи і просто було б неправильно не скористатися таким шансом.

Переїзд до Словаччини

- Я не знаю чи були якісь пропозиції щодо мене, але в будь-якому випадку якщо вони й були, то далі президента не проходили. Знаю, що «ДАК» хотів викупити мене ще взимку, але тоді клуби не зійшлись по грошам. Після цього вже за пів року агенти мені повідомили про зацікавленість цього клубу знову і я погодився. Мені імпонували задачі та інфраструктура, яка під це будувалася. А вирішальним фактором стало те, що політика клубу «ДАК» направлена на виховання молоді з метою подальшого перепродажу, такий собі трамплін в більш іменитий чемпіонат.

Європейська оренда

- Не можу сказати, що в мене був конфлікт з тренером. Було певне непорозуміння: от просто не могли зрозуміти одне одного і справа навіть не в мові. У підсумку я майже рік не грав і розумів, що так далі тривати не може. Під час одного з передсезонних спарингів мені повідомили після матчу, що суперник (прим. «Заглембе») мною зацікавився та хоче взяти мене в оренду. Я навіть не думав довго, навіть попри те, що команда вилетіла з Екстракласи, я хотів переїхати. Просто краще грати навіть в Другому польському дивізіоні, ніж просто сидіти. Але в Польщі також не все склалося так як хотілося, бо тренера, який мене брав, майже відразу звільнили. Та й ліміт на легіонерів, який допускав лише одного іноземця на полі від команди, не давав себе розкрити повною мірою. Тож по закінченню піврічного контракту з «Заглембе» ми попрощалися.

Про різницю чемпіонатів

- Польський чемпіонат для мене був важким, адже там футбол силовий. Тобто вся гра в тебе проходить в єдиноборствах та боротьбі. А словацька першість більше схожа на УПЛ, де всі команди вміють грати в технічний футбол, але залежно від суперника можуть закритися задля результату.

Європейські вболівальники

- У Словаччині дуже гарні вболівальники, які регулярно ходять на футбол. До прикладу в «ДАКу» на домашніх матчах менш як вісім тисяч глядачів не було, при тому що населення самого містечка складає 25 тисяч. Дуже приємно грати, коли на трибунах повно людей, можна сказати, що в такі моменти відчуваєш себе повноцінним футболістом.

Оренда в «Рух»

- У Європі добре, але вже хотілося додому. Коли я дізнався про ініціативу «Руху» мене орендувати - погодився. До того ж, усі вже знають, наскільки тут амбіційний проект планується. Команда «Руху» також одна з найсильніших в Першій лізі, тому залишається лише закінчити розпочате та вийти до УПЛ.

Євген Біленький, спеціально для ПФЛ