Андрей БОГДАНОВ: "Вызов в сборную Украины Фоменко удивил. Я в то время в "Динамо" не играл много"

Центральний півзахисник «Колосу» Андрій Богданов прийшов у клуб у минуле зимове міжсезоння і одразу закріпився у стартовому складі – Андрій провів всі п’ять матчів за ковалівців у весняній частині FavBet-Ліги, причому в чотирьох з них він відіграв всі 90+ хвилин.

Пресс-служба «Колосу» продовжує серію інтерв’ю з гравцями, і на черзі тепер Андрій Богданов!

Андрій, привіт! Прийшла черга до тебе! Як там твій карантинний період?

Карантинний період проходить у домашніх умовах, і майже увесь час вдома знаходжусь. І займаюся вдома, намагаюся виконувати функціональні вправи, щоб хоч якось підтримувати свою форму. Дотримуюся самоізоляції, виходжу якщо є необхідність, за продуктами наприклад. А так більше часу проводжу в домашніх умовах. Благо, у нас поруч ліс, тож якщо виходить, то роблю пробіжку. Через те, що менше скупчення людей, то є можливість кроси побігати. З іншого боку, зараз в країні є такі постанови, які наполягають не виходити без важливої причини. Тож, їх потрібно виконувати.

Територіально де мешкаєш?

Наразі з батьками мешкаємо на Академмістечку. Поки мій статус – «холостяк». Моя родина – мої батьки, з іншим – все попереду (сміється).

Традиційне питання – кому зобов’язаний тим, що потрапив у футбол?

Перш за все велике дякую потрібно сказати своєму батькові Євгену Івановичу, який все моє життя поруч зі мною і завжди мене підтримував у футболі. Він і критикує, і підказує. І я вдячний і йому, і нашій родині, що я виріс у професіонального футболіста.

А як ти потрапив до секції?

О, це так давно було. То був 1997 рік. Ми тоді мешкали на Троєщині, і в той час дитячі тренери київського «Динамо» ходили по школах та запрошували хлопців прийти на відбір у футбольну школу. У нашу школу прийшов Сергій Павлович Величко, який у майбутньому став моїм тренером та довів мене до закінчення Академії «Динамо». А першими тренерами у нас були Олександр Леонідов та Леонід Островський, які разом тренували нашу групу протягом року. Через рік нашу групу і прийняв Сергій Величко.

Одразу в центр поставили?

Ні, десь рік-два у нас не було чітких позицій на полі. А з дев’яти років я вже грав тільки у центрі поля. Скажу, що спочатку все поступово було – не можна сказати, що я виділявся чимось у групі. Напевно, завдяки працездатності та індивідуальній роботі з моїм батьком я досяг того, що я став професіоналом.

Батько працював з тобою індивідуально?

Так, за великим рахунком, він зіграв величезну роль у моєму вихованні. Він постійно виходив і займався зі мною. Це не враховуючи тренувань у Академії «Динамо». І він завжди працював окрім тренувань зі мною, аж до сьогоднішнього дня! Він фанат футболу, хоча сам не грав. Він мріяв стати футболістом, а тепер я втілюю у життя його мрію (сміється).

А за який клуб він вболіває?

Батько ні за кого не вболіває особисто. Він просто цікавиться світовим футболом. Черпає щось нове, цікаве. Читає літературу, дивиться матчі за участю «Ліверпуля», «Барселони», інших клубів. Він просто фанат цієї справи, любить футбол безмежно. І ми з ним постійно спілкуємося про футбол.

Коли ти граєш, він приходить на матчі?

Так, звісно! Коли я граю, він майже на всі ігри приходить, якщо є можливість. Якщо немає – то він дивиться по телевізору.

Ти сказав, що з дев’яти років у центрі граєш…

Так, це моя позиція, і я тут я відчуваю себе найбільш комфортно. Звісно, потрібно бути універсальним футболістом, проте гра у центрі – це та гра, яка мені найбільш підходить. Мені подобається вести гру і бути між лініями захисту на атаки. Я не дуже забивний футболіст, я більше орієнтуюся на те, щоб створити гольовий момент для партнерів.

Ти сказав, що не дуже забивний. Але в тебе хороша статистика і в «Арсеналі» була, і у донецькому «Олімпіку»…

Скажу, що мої голи були трудові, хорошої якості. Я «шарові» м’ячі дуже рідко забиваю.

Голів з гри більше було, аніж зі стандартів?

Якщо взяти усі голи, то десь половина на половину.

Зараз подивився на твій профіль на transfermarkt.com, там зазначено, що в тебе немає агенту…

Так, немає. В мене був агент Дмитро Селюк, але у нас не склалися з ним відносини. Був агент литовець, який влаштовував мене у польську «Арку» (Гдиня). А в Україні у мене немає агенту.

Якщо немає агенту, як ти переходив до «Колосу»?

У «Колосі» до мене проявив інтерес головний тренер Руслан Володимирович Костишин, плюс були зацікавлені президент клуба та віце-президент. Я знав про «Колос», коли вони ще у Другій лізі виступали. І знав і президента клубу, і головного тренера, і ми підтримували добрі стосунки.

До того ж, ти був знайомий і з гравцями «Колосу»?

Так, багатьох хлопців ще знав раніше. Особливо Володю Лисенко та Кирила Петрова, тому що ми – з динамівської школи…

Динамівська кров?…

Так, динамівська кров (сміється). З іншими хлопцями пересікалися. Наприклад проти Руслана Костишина грав, коли він за «Кривбас» виступав, а я за «Арсенал». До речі, і проти Віталія Лисицького, який тепер спортивний директор у «Колосі».

Коли переходив, в тебе були особисті амбіції чи сподобалися перспективи у «Колосі»?

Насамперед, я бачив, що клуб і команда ростуть. Будується стадіон у Ковалівці. І президент робить все, щоб команда прогресувала. І зі свого боку мені було цікаво приєднатися до цього проекту, проявити себе, тому що я також завжди хочу прогресувати та рости. Ну і дуже важливим моментом було бажання головного тренера бачити мене у команді.

У тебе в кар’єрі було кілька європейських етапів, чому не виходило надовго там затримуватися?

У Греції в «Ерготелісі» були фінансові проблеми у клуба. А ось у Польщі я вважаю, що в мене добре вийшло себе проявити. Я там рік був — і у фіналі Кубку зіграв, і ми з командою Суперкубок Польщі 2018 виграли, і мені у тому матчі вдалося відзначитися («Арка» програвала у Суперкубку 2018 «Легії» 1:2, і на 38-й хвилині Богданов зрівняв рахунок – 2:2. У підсумку «Арка» виграла – 3:2, прим.). А так, напевно доля складається, що завжди повертаюся в Україну.

А що то була за дивна історія з молдавським «Саксаном»?

Це було по протекції агенту. Селюк мені розповідав різні байки, тож я жалію, що багато його тоді слухав. Але то тепер історія, і цей етап давно завершений.

Ти провів майже тридцять матчів за молодіжну збірну України, теж непоганий показник…

Це було престижно представляти свою країну на рівні молодіжних збірних. Я був тоді молодим футболістом, і ці виступи дуже допомогли мені. Дякую Павлу Яковенко, який викликав мене у молодіжку, і я у тій команді фактично всі матчі відіграв.

І ще тобі вдалося п’ять м’ячів забити…

Напевно тому, що багато бив по воротах суперників (сміється)! Ось там я більше з гри забив, аніж зі стандартів.

А виклик в збірну України у 2013 році здивував?

Так, здивував. Я у той час за «Динамо» багато не грав. Але Михайло Фоменко повірив у мене, викликав на тренувальний збір. І я потім дебютував у матчі проти Норвегії (дебют Богданова в збірній відбувся 6 лютого 2013 року, коли він замінив Євгена Коноплянку на 86-й хвилині за рахунку 2:0 на користь України, який і зберігся до фінального свистка – прим.). Пізніше Фоменко мене викликав, коли я був у оренді в «Арсеналі», але я тоді залишався у запасі в тих матчах. Тож, тоді виклик у збірну мене здивував, але дуже було приємно потрапити в збірну в свої 23 роки.

До речі, що скажеш про нинішню збірну України, яка блискуче провела відбір на ЄВРО-2020…

Молодці всі хлопці! Я вважаю запорукою успіху цієї збірної те, що більшість хлопців основного складу – це гравці з європейських чемпіонатів. Це велика сила.

Менталітет?

Так, менталітет. Молоді футболісти, багато грають у Європі. Кожного тижня у них матчі з добротними європейськими командами, всі дуже важливі ігри. За рахунок цього і збірна України дуже додала.

Твоя трійка найкращих центрів…

Рой Кін, за його чіпкість та лідерські якості. Зінедін Зідан, за його бачення гри та чарівне володіння м’ячем. Френк Лемпард, за його атакувальні здібності. Це півзахисник, який забивав на рівні нападників.

Твої поради молодим?

Не люблю робити поради. Тому що на моїй позиції люди в тридцять років демонструють зрілий та сильний футбол, і я можу на полі підказати партнерам, а ось поради давати – це не моя сильна сторона. Скажу, що головне – це працьовитість і прислуховуватися до старших товаришів. Якщо тренер каже щось, потрібно виконувати. Кар’єра пролітає швидко, і у тебе не дуже багато часу, щоб заявити про себе.