Максим БЕЛЫЙ: "Имел шанс поехать на сборы с "Динамо" Реброва"
Академія "Шахтаря" (перші кроки)
- Йдучи в «Шахтар» я навіть особливо не зважав та не розумів, куди потрапив, - говорить Максим Білий. - Мені було лише 13 років. Вже, коли стаєш старшим, розумієш, що футболом заробляєш гроші, тому починаєш оцінювати рівень клубу, в який потрапив.
Коли тільки-но прийшов до Академії, там не було таких умов як зараз. Жили в гуртожитку в центрі Донецька, а тренувались не на найкращих полях. Зате ігри були на гарному полі завжди. Після приходу Патріка фон Ліувена до клубу, ситуація суттєво покращилася. Саме голландські спеціалісти ініціювали переїзд всіх команд «Шахтаря» на базу, паралельно з цим покращились як синтетичні, так і природні поля.
Тобто 2006-2007 роки стали в цьому сенсі переломними для клубу. Також завдяки голландцям «Шахтар» отримав виїзні турніри з незвичним форматом у два тайми по п'ятнадцять хвилин. Пам’ятаю, що за рахунок того, що грали по два-три матчі щодня, довелося перетнутися на полі з багатьма сучасними зірками.
Точно знаю, що грав проти Вейналдума та Дейлі Блінда. Вже потім почав розуміти важливість таких передсезонних турнірів, адже вони дуже додали нам у плані досвіду. Для нас це було наче молодіжна Ліга чемпіонів, яка є зараз класною можливістю для молоді проявити себе в усій Європі.
Тоді ж ми грали лише в ДЮФЛ, і ні про які міжнародні матчі навіть не йшлося, за це голландцям точно вдячний. Та й взагалі, можу сказати, що більшість з того, що я зараз можу робити на полі - заслуга Шахтаря, адже саме там закладали весь футбольний фундамент у мої нинішні уміння.
Про бразильців Шахтаря та реальність молодих українців в команді
- Люди, які були на дві голови сильнішими від інших, могли перейти з академії відразу до першої команди, але такі випадки були поодинокими. Навіть Ракицький пройшов всі команди «Шахтаря» поступово, а не відразу потрапив до основи.
У мій час було надскладно пробитися до основи «Шахтаря», бо саме починала будуватися бразильська команда, оскільки ліміту не було, то самі розумієте… Але я навіть тренувався з ними під час пауз на матчі збірних.
Досі пам’ятаю ці тренування з основною командою «Шахтаря» в 17 років, найбільше вразив рівень роботи з м’ячем Жадсона, Віліана та Фернандіньйо. Це просто космос.
Я пам’ятаю як мене один в один з Луїсом Адріано поставили, то вже через десять хвилин судоми хватали. Навантаження були дуже складними на всіх рівнях. Дивишся на них і думаєш: «Як вони так на «ти» з м’ячем працюють!?», - і не розумієш (сміється).
Вже власне після появи дубля команди, а не окремої команди «Шахтаря-2», що виступала в Першій лізі, достукатися до основи стало значно легше. Віценець та Ракицький саме так потрапили на радари до Луческу. А взагалі талантів в «Шахтарі» було багато, але хлопці, які якісно виділялися, всі й заграли.
Єдине, мені дуже шкода того ж Віталія Віценця. В нього був шалений талант та працелюбність, але травми не дали йому закріпитися в «Шахтарі». Він вже був у тій команді, Луческу йому довіряв, але здоров’я підводило. Я думаю, якби було все добре, то Віценець зараз би був ключовим гравцем не тільки «Шахтаря», а й збірної України.
Але горнило Другої Ліги все одно треба було пройти задля досвіду та відчуття гри. В той час, якщо ти хотів вийти до Вищої ліги, треба було чіплятися за будь-який шанс себе проявити, навіть, на перший погляд, на невисокому рівні.
Тобто такої ситуації, як зараз, що ти спокійно з Академії переходиш до основної команди складно було уявити. Та й Друга ліга тоді не була слабкою, до того ж у нас теж тоді підбір виконавців був серйозним, ті ж Максим Малишев, Руслан Малиновський, Олександр Караваєв… Грати було кому (сміється). Я ж перед «Зорею» ще встиг пограти в першоліговій «Сталі», а по іншому ти б на найвищий рівень не пробився б.
Доленосний перехід до «Сталі», який став поштовхом до переходу в «Зорю»
- Після перемоги на ЄВРО (U-19) я очікував, що отримаю шанс в дублі «Шахтаря», але так цього й не дочекався. Я пів року після ЄВРО грав і опорником, і нападником, після цього розумів, що треба йти.
Спочатку поїхав до донецького «Металурга», до речі там гарно себе проявив. «Металург» навіть давав за мене непогані гроші, але в «Шахтарі» не захотіли мене відпускати, мабуть, зрозуміли, що щось тут не те. Нам не потрібен, а хтось навіть гроші готовий платити. В підсумку я втратив ще пів року в «Шахтарі» та вже після цього пішов до «Сталі». Вважаю, що саме цей перехід став доленосним, бо в Алчевську я зустрів свого тренера (Анатолія Волобуєва – Авт.). Він у мене повірив, дав впевненості, що потім позитивно позначилося на моїй кар’єрі.
Сьогоднішній успіх «Зорі» - заслуга Юрія Вернидуба, Сергія Рафаїлова та Євгена Геллера. В 2014-тому році клуб реально міг зникнути, але за рахунок першої кваліфікації, хоч вона й була невдалою, ми зрозуміли, що можемо грати. Не просто грати, навіть заробляти, бо вже подальші успіхи на євроарені принесли суттєву кількість фінансів в клуб та й з продажу футболістів «Зоря» також вже заробляє. Був час коли по пів року зарплатні не виплачували, але клуб зміг пройти цей час та стати фінансово стабільним.
Від’їзд до Європи
- У Хорватії з адаптацією мені дуже допоміг Мілевський. З Артемом ми проводили разом багато часу, завдяки йому я вже за місяць знав місто. Та й взагалі не сумував за кордоном, як це буває у інших.
Ми завжди були разом з Радченком та Мілевським, тому лише хороше про нього можу сказати. Він ідеальний друг! Радий, що в нього все виходить в Бресті та бажаю успіху Артему в його проекті на YouTube.
Не кривитиму душею, мені хотілося фінансової стабільності після «Зорі». Але це не було основною причиною переїзду до Європи. Від переходу в Хорватію я в першу чергу хотів поштовху в кар’єрі. Тобто «Хайдук» розглядав у якості трампліну. І, більше того, я переконаний, що мені вдалося засвітитися та проявити себе.
Але «Хайдук» чомусь не відпустив мене, хоч і мав солідну пропозицію від Копенгагена. Мені пояснили, що команда просто не зможе без мене обійтися, так як за тиждень до цього іншого центрального захисника продали до Китаю.
Але я все одно цього не зрозумів, бо хорватський чемпіонат грається в чотири кола і на вже на третьому всі розуміють, хто на якому місці закінчить сезон. Тобто на той час турнірних завдань «Хайдук» особливо не вирішував, але й мій трансфер вони блокували. Я дограв до літа в Хорватії та мав шанс поїхати на збори з київським «Динамо» Сергія Реброва.
Але знову хорвати мене не відпустили, мотивуючи тим, що я гравець вже не того рівня, щоб їздити на перегляди. Мене заспокоїли та сказали, що команда виступатиме в Лізі Європи та я гратиму регулярно. Щоправда, насправді вийшло зовсім по-іншому! На моїй позиції грав незрозумілий футболіст, який навіть збори не проходив, а я на лавці сидів. Як зараз пам’ятаю, як сильно чекав матчі кваліфікації проти «Маккабі» в Лізі Європи, а мені навіть шансу не дали. В підсумку через пів року я пішов безкоштовно.
Повернення до України
- У мене був варіант з поверненням до «Зорі», але я прийняв інше рішення. Досі вважаю це найбільшою помилкою в своїй кар’єрі. Думаю, що суттєво втратив в часі, грошах та у всьому іншому…
Потім були слабких пів роки в Маріуполі, коли я був травмованим. А вже після повернення до «Зорі» вчергове отримав травму та вилетів. Далі сталася зміна тренера та збори, до яких об’єктивно краще були підготовлені фізично інші хлопці на моїй позиції. Мені було складно їх наздогнати в підготовці та на рівних конкурувати, але все одно, я думаю, що в тих небагатьох іграх де все таки вийшло зіграти, я команді допоміг.
Навіть взяти ту ж гру з «Карпатами», в команди був шалений графік. «Зоря» тоді грала в кваліфікації Ліги Європи і хлопцям було дуже складно грати у всіх іграх. А хто знає, можливо ті очки й стануть золотими для «Зорі» в кінці сезону.
Про перехід до «Руху»
- Я розумів, що просто сидіти не хочу. В «Зорі» я не був потрібним, бо там уже встиг сформуватися свій кістяк. Тому й прийняв рішення та не побоявся піти в Першу лігу. Чому не побоявся? Бо побачив підхід до справ навколо футбольних: Інстаграм, Ютуб, маркетинг та ж зйомка тренувань та контрольних матчів.
Те, що є в «Русі», далеко не у всі клуби УПЛ мають! Після особистого знайомства з президентом побачив, що в людини є мрія та вона нею живе. Хочу допомогти команді та відверто не шкодую, що перейшов до «Руху».
Скажу чесно, довго боявся та вагався. Так, були варіанти в УПЛ, але сумніваюсь що отримував би зарплатню та задоволення від футболу в тій команді. Думаю, що за спортивною складовою «Рух» зобов’язаний виходити до УПЛ, але невідомо як складеться ситуація в зв’язку з усім відомими подіями. А взагалі, я вважаю, що Рух вже зараз не загубився б в УПЛ.
Євген Біленький, спеціально для ПФЛ