Владислав Мудрык - об историческом случае с VAR, драматическом переезде во Львов и собственных рекордам

Для капітана юнацької команди «зелено-білих» перша частина сезону виявилася дуже насиченою. Владислав Мудрик був ключовим виконавцем команди Романа Гнатіва і зіграв від дзвінка до дзвінка у всіх 14-ти поєдинках. Більше того, за 2019-й рік Мудрик взяв участь у всіх 15-ти матчах юнацької збірної України, в яких провів понад тисячу хвилин – це також перше місце серед усіх збірників. Після дуже насиченого і виснажливого року Мудрик особливо потребував відпочинку. Саме з цього і розпочалося спілкування Влада з Інформаційним центром ФК «Карпати».

– Для спортсмена відпочинок є дуже важливим, – каже Мудрик. – Пригадую, як у дитинстві міг майже безперервно грати у футбол. За шість днів спокійно грав у шести матчах. У професійному футболі все трохи по-іншому. Як і в кожної людини, робота повинна чергуватися з відпусткою.

– Ти взяв участь у всіх поєдинках юнацької команди «Карпати» без замін і одночасно встигав їздити у розташування збірної України.

– Мій організм реагує на втому по-особливому. Наприклад, мені не відоме відчуття, коли судоми зводять м’язи. Зате важкі фізичні навантаження спричиняють безсоння. Мабуть, у кожного свої прояви. Думаю, відпустки буде цілком достатньо для того, щоб у середині січня повернутися до тренувань.

– У середині січня, точніше 17-го числа, ти відзначатимеш свій 19-й день народження. Практично завжди футбольний рік для тебе розпочинається зі святкування?

– Цьогоріч збір у нас заплановано на 20 січня, тому я матиму кілька днів для того щоб побути у родинному колі. Проте до мене в гості приїдуть мої одноклубники, тому святкуватимемо разом. Однак для якісної підготовки до старту футбольного року необхідно починати завчасно втягуватися у ритм. Традиційно за два тижні до виходу з відпустки намагаюся працювати у фізичному плані.

– Проміжний результат «Карпат» у юнацькій першості – 5-те місце. Роман Гнатів декларував чітке завдання – потрапляння в Юнацьку лігу УЄФА. Вся боротьба попереду?

– Ми зовсім незадоволені нашими підсумковими результатами. Вважаю, що 5-та сходинка не зовсім відображає те, що відбувалося на футбольному полі. Як на мене, «Карпати» демонстрували цікавий і змістовний футбол. Якщо проаналізувати наші матчі, то очевидним буде той факт, що ми більше володіли м’ячем за суперників, частіше створювали моменти, однак в підсумку програвали чи зводили матчі внічию. У нас класний колектив, чудовий тренер і великі амбіції. Вірю, що в наступному році ми рухатимемося тільки вперед і вгору.

– Чи не найбільш сенсаційний результат цього чемпіонату – домашня поразка «Волині»?

– Я народився у Волинській області й у мене була додаткова мотивація. Чомусь так трапляється, що з «Волинню» нам постійно не щастить. Контролюємо гру, створюємо моменти, але програємо. Це виключно наша помилка, так грати не можна. Не шукаємо виправдання, в жодному разі.

– У цьому сезоні ти забив двічі і обидва рази робив це у ворота «Олександрії» в двох матчах. Можна вважати «Олександрію» твоєю улюбленою командою?

– Мабуть, що так. При тому, що я нечасто забиваю, відповідаю за оборону, та з «Олександрією» у мене все складається якнайкраще. Сподіваюся, що зможу засмутити також інші команди.

– Ти став учасником історичного епізоду для всього українського футболу. 1 листопада в протистоянні юнацьких команд «Динамо» та «Карпат» вперше було протестовано систему VAR. Так сталося, що звичайна подача з флангу завершилася пенальті у ворота «левів». Що насправді сталося у тому моменті?

– Насамперед скажу, що завжди ставлюся до себе дуже критично. Якщо я справді винен, то визнаю це і не шукатиму виправдання. Проте це справді той епізод, коли ніхто не зрозумів, що трапилося. Дехто вважав, що гра рукою мала місце у когось з киян. Мені навіть про це казали самі футболісти «Динамо». Ще хтось думав про інший момент. Але ніхто не сподівався, що суддя переглядатиме на відеоповторі момент з моєю участю. Руки у мене не було – запевняю у цьому на 150%. Я зіграв плечем, скоріше, грудьми. Так було зручно прийняти м’яч у той момент, я не задумувався, чи був це штрафний майданчик. Зрештою, VAR виніс свій вердикт і я маю його прийняти.

– Якщо абстрагуватися від твого неприємного досвіду, ти належиш до прихильників VAR?

– З одного боку, трапляються такі моменти, які вирішують долю матчу. Разом з тим, я не схвалюю його. Згадайте момент Марадони і його руку. Якби був VAR, то він би не став таким відомим. Або ж протистояння у минулорічній Лізі чемпіонів між «Манчестер Сіті» та «Тоттенхемом». Коли ти забиваєш чистий гол, то у тебе все одно може промайнути думка: «А якщо його зараз відмінять?» Це дуже впливає на настрій та азарт.

– Ми згадували про твоє походження – ти народився у Нововолинську. Як відбувся твій переїзд до Львова?

– Я вступив до УФК, коли мені виповнилося 13 років. У моїй сім’ї раніше не було жодного спортсмена. Коли я навчався у садочку, то помітив, як хлопці у дворі грають у футбол. Практично самотужки записався у секцію. Коли навчався в шостому класі, то одного дня зателефонував друзям і запитав, коли у нас тренування наступного дня. «Ми завтра не йдемо на тренування – їдемо вступати до Львова. Давай з нами», – сказали вони мені.

– Друзі в УФК не вступили?

– Нас було четверо, однак взяли лише мене, хоча я не був найбільш перспективним. Ми домовилися – якщо хоч один не проходить, то всі відмовляємося і повертаємося додому. Коли дізналися результати вступу, то усі розплакалися. Мені дуже сподобалося в УФК: ці умови, поля... Вважав тоді, що це недосяжний рівень. Ми повернулися додому, проте мамі зателефонував тренер Віталій Лобасюк і переконав батьків відпустити сина до Львова. Йому вдалося запевнити маму, що нічого страшного в тому, що «він ж іще маленький» немає і я таки поїхав з дому. До речі, іншим тренером, який проводив набір, був Роман Гнатів.

– Найбільш відомий уродженець Нововолинська це, мабуть, Артем Федецький. Він старший за тебе на 16 років, втім тобі довелося навіть грати з ним в одній команді.

– Артем був першим моїм кумиром, я не цікавився іноземними футболістами, однак захоплювався Федецьким. Ми бачилися на тренуваннях, а одного разу Артем виступав за дубль. Мене також залучили до молодіжної команди і я вийшов на поле на заключні 10 хвилин. Відповідно Федецький грав правого центрального захисника, а я – крайнього правого захисника. Коли ти граєш з такою людиною, то складається враження, ніби ти за кам’яною стіною. Він підкаже, підтримає, коли треба – накричить. Артем – дуже хороша людина.

– Юнацька збірна України пробилася до еліт-раунду, де зіграє в березні. З якими емоціями традиційно їдеш в розташування команди Олега Кузнецова?

– Завжди з позитивом. Олег Кузнецов був великим футболістом, свого часу його номінували на «Золотий м’яч». До того ж він був захисником і повністю віддавався на полі. Вже як тренер, Олег Володимирович закладає такі риси у своїх підопічних.

– Крім кількох гравців «Карпат», до табору «синьо-жовтої» команди традиційно вирушають представники «Шахтаря», «Динамо» і «Дніпра». Які стосунки в колективі?

– У нас відмінні відносини. За натурою я така людина, яка не любить бути наодинці, тому спільну мову знаходжу з усіма. З першого разу дуже добре потоваришував з усіма. В кімнаті, наприклад, живу з «гірником» Михайлом Мудриком.

– Як вас ідентифікують в колективі?

– Його називають Михайлом, а мене «Му́рою». І футболісти, і навіть тренери.

– Жереб визначив Україні в еліт-раунді у суперники Англію, Данію та Латвію. Буде цікаво?

– Одразу після жеребкування ми дуже активно почали обговорювати результати в нашому спільному чаті у WhatsApp. Однозначно, на нас чекають важкі протистояння. З групи виходить лише одна команда, тому, думаю, головним опонентом для нас будуть англійці. У всякому разі треба буде докласти чималих зусиль.