Андрей ВОРОНИН: "Хочу попасть на бой Владимира Кличко"

Андрій Воронін зумів не лише завоювати любов українських уболівальників, а й підкорити серце вибагливих німців. Три роки тому уродженець Одеси, забивши за "Майнц" 21-й гол, став одним із відкриттів сезону в Німеччині. Згодом футбольна дорога талановитого українця привела його в "Кельн", де Андрій теж не надто шкодував ворота суперників і "наколотив" чимало голів. Нині він забиває в леверкузенському "Байєрі" й у збірній України.

За підсумками опитування газети "Спорт-Экспресс" у березні найкращим футболістом країн СНД і Балтії став саме Андрій Воронін. Цьогоріч наш земляк уже вдруге перемагає в цій номінації. У січні спортивні журналісти авторитетного видання вже називали його найкращим у країнах СНД і Балтії. У лютому переможцем був гравець збірної України та донецького “Шахтаря” Анатолій Тимощук. І от тепер Андрій знову отримав цей титул. Одразу після того, як новина розлетілась у ЗМІ, кореспондент "Газети" зателефонував до Андрія Вороніна.

- Вітаю вас із визнанням найкращим футболістом країн СНД і Балтії за підсумками березня. Коли ви довідалися про це?

- Позавчора до мене телефонували та сказали, що, мабуть, визнають найкращим футболістом за підсумками березня (розмова відбулась у вівторок, 5 квітня, - "Газета"). Але тоді ще не всі проголосували. Тож остаточну інформацію про це отримав лише від вас (сміється). Безумовно, дуже приємно, що зі всього колишнього Радянського Союзу мене вже вдруге називають найкращим гравцем місяця.

- За короткий час вам вдалося домогтися значного прогресу, нині відіграєте чи не першу скрипку в "Байєрі". Впевнена гра якось позначилася на ваших стосунках з іншими гравцями?

- Мені вдалося ще краще ввійти в новий колектив. Коли прийшов на нове місце, в нову команду, довелося все починати спочатку. Адаптаційний період уже завершився, тепер набагато краще знаходжу спільну мову на полі й поза ним з одноклубниками та тренером. До мене почали краще ставитися вболівальники. Думаю, в цьому не в останню чергу допомогла впевнена гра.

- Мабуть, складно боротися за місце в основному складі?

- Звичайно, адже "Байєр" - команда європейського масштабу, один із найсильніших клубів Німеччини. В нас на кожне місце є по два гравці високого рівня. От і боремося один з одним.

- І хто ваш головний конкурент у боротьбі за місце в "основі"?

- Напевно, Франса. Бербатов. Він уже довго входить до основного складу, багато забиває, до нього немає претензій. Франса теж добре почав сезон, але згодом у нього почався спад. Я почав виходити на заміни. І в один прекрасний момент Аугенталер поставив мене проти "Бохума". Почав забивати. Так мені вдалося закріпитися в основному складі.

- Почуваєте себе популярним, чи то пак більше – "зіркою" футболу?

- "Зіркою"? Ні. Не сказав би, що є дуже популярним. Хоча на вулицях упізнають, просять автографи, на стадіоні інколи скандують моє ім’я. З огляду на це, можливо, можна сказати, що є популярним. Але “зіркою” футболу все одно себе не відчуваю.

- Де вас тепліше приймають уболівальники: в Україні, коли граєте за нашу збірну, чи в Леверкузені під час матчів "Байєра"?

- Останній приїзд в Україну засвідчив зміни у ставлення з боку вболівальників. Тепер мене впізнають більше людей, куди б не пішов, зі мною фотографуються. Завжди непогано відгукуються. Тож, удвічі приємнішою є увага українських уболівальників і той факт, що мене знають на батьківщині.

- Футбольний світ періодично обговорює астрономічні трансферні ціни на того чи іншого футболіста. Можливо, дещо некоректно запитувати про це, але чи не могли б сказати, в яку суму ви себе оцінюєте?

- (Сміється) Це запитання не належить до моєї компетенції, оскільки цим не займаюся. Наскільки мені відомо, в Європі нині багато що змінилося у трансферній політиці, вже минули ті часи, коли легко купували гравців за 50-60 мільйонів євро. Все змінилося, тому тепер не знаю скільки коштує мій трансфер або трансфер якогось іншого гравця. Про це краще запитати в тих людей, які цим займаються.

- Ви нещодавно продовжили контракт із "Байєром" і неодноразово говорили про те, що вами цікавляться клуби інших країн. Невже жодного разу не обговорювали зі своїм агентом те, в яку суму вас оцінюють?

- Якби захотів піти в інший клуб, то зробив би це у статусі вільного агента. За мене не потрібно було б платити трансфер. Знаю, які клуби цікавилися мною. Але, знову ж таки, про трансфер не йшлося.

- За яких обставин можливе продовження вашої кар’єри в Україні?

- Складно відповісти на це запитання. Коли я в 16 років емігрував до Німеччини, в Україні був доволі слабкий чемпіонат. Нині рівень українського футболу значно зріс, він став набагато цікавішим. Нині граю за хороший європейський клуб, з яким нещодавно продовжив контракт. Тому наразі навіть не задумувався над тим, аби повернутися на батьківщину. Втім, не виключаю, що в моїй кар’єрі з’явиться досвід виступу за який-небудь український клуб.

- З якими труднощами ви зіштовхнулися в перший період перебування в Німеччині?

- Справді, було дуже важко. Я виїхав у іншу країну сам, не знаючи мови. В Німеччині живуть люди, які мають зовсім інший менталітет. Для мене все було іншим і чужим. Спочатку було надзвичайно важко. Але минав час, і я розумів, що роблю це не просто так, а заради майбутнього. Дуже підтримали батьки, зокрема тато, який відіграв надзвичайну важливу роль у моїй спортивній кар’єрі. Нині, озираючись у минуле, розумію, що це все робили не даремно, й те, що я пережив, вартувало, того що маю тепер.

- Виїжджаючи в Німеччину, ви більше думали про фінансову вигоду чи про футбольну перспективу?

- Про матеріальні блага взагалі не думав, оскільки виїздив у юнацьку, а не в професіональну команду, мені не платили великих грошей. На початках давали кишенькові, за які можна було поїсти морозива та випити "Кока-коли". Виїздив із думкою про те, що це все-таки Європа, а на той час в Україні не було чемпіонату пристойного рівня. Була одна хороша команда – київське "Динамо", яке постійно обігравало всі інші команди й не мало конкурентів у внутрішній першості. А Бундесліга була й залишається одним із найсильніших чемпіонатів у Європі. Тому, переїжджаючи в Німеччину, думав про перспективи та сподівався, що настане час, коли гратиму в Бундеслізі.

- Як швидко вам вдалося знайти друзів у Німеччині?

- Незабаром після того, як приїхав у Німеччину, до мене перебралося ще декілька українців. Нас стало більше, після цього почувався там по-іншому. Все-таки гуртом жити веселіше. Друзів знайшов практично відразу. Мені пощастило з оточенням. Хлопці добре до мене ставилися, допомагали з мовою, а коли говорив щось неправильно, не сміялися, а по-товариськи виправляли. Коли кудись ішли, постійно брали мене з собою. Хоча на той час практично не розмовляв німецькою. Простіше стало через рік чи півтора – коли приїхали хлопці.

- Які особливості стилю життя німців?

- Німці дуже пунктуальні, правильні. Роблять усе так, як це написано в інструкції. Дуже чиста й цивілізована держава. Для того, щоб пізнати цю країну, потрібно деякий час пожити там. Мені складно характеризувати Німеччину, оскільки те, що в голові, важко пояснити словами.

- Продовження контракту з "Байєром" означає, що вас задовольняє не лише Бундесліга, а й умови та стиль життя німців?

- Щиро кажучи, в Німеччині я просто граю, а жити тут завжди не планую. Мені б хотілося пограти в італійській першості. Подобається також іспанський чемпіонат. У цих південних країнах хотів би пожити, адже вони розташовані біля моря, а я виріс в Одесі, на березі Чорного моря. Там футбол відрізняється від німецького. Якщо будуть пропозиції з цих країн, з радістю розгляну їх. Сподіваюся, що мій наступний контракт буде з представником італійської або іспанської першості.

- Чим захоплюєтеся, крім футболу, як проводите вільний час?

- Коли маю вільний час, намагаюся провести його зі сім’єю. Скажімо, вчора в мене був вихідний, ми поїхали в Дюссельдорф, де прогулялися, поласували в кафе морозивом. Іноді граємо в боулінг або більярд, ходимо магазинами, на концерти, в кіно. Тобто, робимо все те, що й інші люди, намагаючись не думати про роботу. Прагну догодити дружині та зробити так, щоб їй сподобалося. Нерідко ходимо в ресторани.

- А де ви познайомилися з майбутньою дружиною?

- З Катериною познайомилися на пляжі в Іллічівську. Наші батьки мають там дачі. Було це років шість тому. Я запросив її в бар, де напоїв томатним соком. А через два тижні вже поїхав у Німеччину. Ми часто телефонували один одному, а наступного літа одружилися.

- Іншими видами спорту, крім футболу, цікавитеся?

- Коли немає ігор, залюбки дивлюся "Формулу-1". Не оминаю увагою представницькі турніри з великого тенісу. Полюбляю добрий бокс, особливо бої за участю братів Кличків, а раніше з нетерпінням чекав на поєдинки Майка Тайсона.

- Брати Клички є надзвичайно популярними в Німеччині. Не ходили на їхні бої?

- Ні, не траплялося нагоди. То вони боксували в Америці, то в німецьких містах, які розташовані надто далеко від Леверкузена. Наскільки мені відомо, Володимир Кличко 23 квітня битиметься в Дортмунді. Якщо цього дня матиму вихідний, дуже хотів би потрапити на цей бій.

- Усім відомо, що ви товаришуєте з гравцем збірної України та донецького "Шахтаря" Анатолієм Тимощуком. Ви навіть останню відпустку разом проводили. Як зав’язалася ця дружба?

- З Толіком ми разом грали ще за юнацьку збірну до 18 років. У відбірних матчах до чемпіонату Європи були з ним у нападі нашої команди. Потім довгий час не бачилися. А чотири роки тому я приїхав у національну збірну. Тоді зрозуміли один одного з першого слова, в нас із самого початку склалися хороші, товариські стосунки. З нас навіть насміхаються. Кажуть, якщо бачать його без мене або навпаки, то це означає, що щось сталося. Усі вже звикли, що ми постійно разом ходимо на сніданок, обід, вечерю, на більярд чи деінде. Дуже приємно, що ми один одного знайшли, сподіваюся, і надалі товаришуватимемо.

- У вас є якесь хобі, можливо, щось колекціонуєте?

- Я збираю футболки тих футболістів, з якими доводилося грати. Особливих захоплень не маю. Надто багато часу займають переїзди. А коли випадає вільна година, хочеться спокійно провести її, відпочити.

- А велику маєте колекцію футболок? І яка з них для вас є найціннішою?

- Попри те, що почав цю справу два чи три роки тому, вдалося зібрати чималу колекцію непоганих футболок. Є футболка Зінедіна Зідана та Роберто Карлоса з мадридського "Реалу", є футболки гравців "Ліверпуля", київського "Динамо", донецького "Шахтаря", зокрема Толіка Тимощука та Воробея. Ніколи спеціально не діставав їх із шафи, а от коли прийшли друзі й вирішив показати їм колекцію, зрозумів, що, беручи футболку, згадую певний момент. Доволі приємне відчуття.

- Не пригадаєте, хто з відомих гравців подарував першу футболку?

- Важко пригадати. Мабуть, першим відомим футболістом, який відав свою футболку, був Зе Роберто з мюнхенської "Баварії". Точно не пригадаю, але мені здається, що першим був якийсь бразильський легіонер із Бундесліги.

- У розмові з вами просто неможливо уникнути теми збірної України. Як гадаєте, яка гра буде найскладнішою для національної команди?

- З албанцями, казахами, турками. Мабуть, ці три матчі. Хоча грати з греками та грузинами теж нелегко. Справді, нині маємо непоганий шанс вийти на чемпіонат світу з футболу, а остання перемога над данцями дозволила зробити великий крок у цьому напрямку. Але, як ви знаєте, в усіх команд - однакова кількість матчів, а від другого місця нас відділяє лише три очки. Це не так багато. Тим паче, маємо зустрітися з греками та турками. Якщо програємо в одному поєдинку, ситуація різко зміниться. Тому на кожен матч потрібно налаштовуватися, як на останній. Тобто робити те, що й робили: доводити всім, що ми не випадково опинилися в ролі лідера нашої відбірної групи.

- Нині точаться розмови про те, де проведе свій наступний матч збірна України, в якому зустрічатиметься з казахами. Дехто стверджує, що підопічні Олега Блохіна гратимуть у Львові, інші переконані, що в Києві. Яке місто обрали б ви?

- Щиро кажучи, мені казали, що зустріч пройде в Дніпропетровську. Наскільки знаю, обирали між Одесою та Дніпропетровськом і вибрали останнє місто.

- Питання з місцем проведення наступного двобою збірної України залишається відкритим, і нині, мабуть, існує декілька варіантів. Усе-таки, якби довелося вибирати між Києвом та Львовом, на якому варіанті зупинилися б?

- Особисто для мене "Олімпійський" є більш фартовим, аніж Львів. Хоча в усіх матчах, які ми провели у Львові, перемагали. Але в Києві я забив аж чотири голи. Хочу сказати, що у Львові надзвичайна атмосфера. Мені довелося грати на багатьох стадіонах, але таку атмосферу спостерігав не часто. Коли весь стадіон під час матчу почав співати гімн України, було дуже приємно. Глядацька підтримка у Львові - одна з найкращих серед тих міст, де доводилося виступати у складі збірної України.

- Перед грою ви здійснюєте який-небудь ритуал, так би мовити, на фарт?

- Як такого ритуалу немає. Налаштовуюся на боротьбу в матчі – це і є мій ритуал. Хтось налаштовується на гру за день або навіть два. Я ж - лише тоді, коли заходжу в роздягальню. Спеціально нічого не вдягаю – ні яку-небудь футболку, ні старі щитки. Єдине, що за збірну завжди граю з піднятим коміром. Якщо у клубах, за які доводилося виступати, ніколи не піднімав комірець, то у збірній роблю це.

- Що для вас почесніше – перемогти в Лізі чемпіонів у складі "Байєра" чи на чемпіонаті світу в складі збірної України?

- Безумовно, перемога на чемпіонаті світу є більш почесною. Потрапити на цей турнір - уже почесно. А перемогти - це вже інше завдання, про яке наразі не хотілося б говорити. Якщо потрапимо на чемпіонат світу, ми зробимо хороший подарунок для наших уболівальників. А за нас уболіває півдержави. В Україні куди не підеш - усі говорять про футбол. Тож вихід збірної в чемпіонат світу був би справжнім святом для українців. Світовий форум - це найбільший і найзнаменніший турнір для будь-якого футболіста.

Гліб Ваколюк, "Львівська газета"