Александр ЯЦЕНКО: "Должны быть готовы играть в современный футбол"

У суботу о шостій годині ранку друга динамівська команда вслід за першою залишила засніжений Київ і вирушила на закордонний збір. На відміну від Йожефа Сабо, наставник динамівської зміни Володимир Онищенко місцем проведення збору обрав сонячний Кіпр. На останньому перед вильотом тренуванні працювало 35 динамівців ( включаючи Лакі Ідахора та ветерана Олександра Головка), а на Кіпр вирушив десант із 23-х  виконавців.
Напередодні від’їзду кореспондент “Українського футболу” зателефонував одному з лідерів клубу Олександрові Яценку, який вже встиг за Михайличенка приміряти футболку першої команди, але з того часу, як київський клуб очолив Йожеф Сабо, виступає винятково за другу команду.

— Я ні на кого не ображаюся, — розпочав розмову динамівський талант. — Перша і друга команди працюють фактично за однією і тією ж програмою, з тими самими навантаженнями. Звичайно, у першої команди попереду виступ у Кубку УЄФА, що дуже відповідально. Я не втрачаю надії, що все-таки зможу заграти в “основі”, принаймні, зі свого боку  робитиму для цього все можливе.

— Йожеф Йожефович, напевно, пояснив, чому на цей момент він віддає перевагу іншим, а тобі не надає шансу себе проявити навіть на тренувальних зборах?
— Розмови з цього приводу з тренером у мене не було, тому нічого конкретного сказати не можу.
 

— Останнім часом виходить, що ти більше часу готуєшся до сезону в таборі молодіжної збірної, ніж “Динамо-2”. Спочатку на міжнародному турнірі в Катарі, потім на передалбанському зборі в Туреччині. Це, напевно, привносить деяку дисгармонію?
— З цим немає жодних проблем. До молодіжної збірної Олексій Михайличенко працював у “Динамо”, а тому основна концепція, якої дотримується тренер, залишилась незмінною. Звичайно,  певні відмінності між клубом та збірною є, Михайличенко вносить свої корективи. Особисто для мене проблема переходу з однієї системи тренувань на іншу не стоїть.
 

— Чого, до речі, не вистачило в Албанії ? Перемога була практично в наших руках...
— У тому-то й справа. Прикро втрачати заслужену перемогу за п’ять хвилин до фінального свистка. Не вистачило, перш за все, концентрації. Албанці за весь поєдинок завдали одного удару в площину воріт, а скільки моментів було біля воріт балканців. Тільки Алієв на пару з Милевським могли забивати мінімум тричі. Свої нагоди потрібно реалізовувати — у цьому головна наша проблема.
 

— Та Олексій Михайличенко, схоже, залишився задоволений грою команди. Що він сказав після поєдинку?
— Він подякував усім за гру, сказав, щоби ми не втрачали надії на позитивний підсумок. Попереду ще тривала турнірна дистанція і все ще можна виправити.
 

— Особисто тобі легше працювати в збірній під керівництвом Михайличенка? Усе-таки з його тренерською концепцією ти знайомий по “Динамо”.
— Якщо ти натякаєш на поблажки з боку Олексія Олександровича, то їх немає. Незважаючи на те, що я грав під керівництвом Михайличенка в “Динамо”, він вимагає цілковитої самовіддачі на кожному тренуванні. Те саме було і в Яковенка.
 

— Чи є, на твій погляд, шанси поборотися за вихід із групи?
— Попереду ще половина турнірної дистанції. Удома потрібно обов’язково перемагати данців. Цей поєдинок буде для нас вкрай важливим.
 

— Повернемося до справ у клубі. Йожеф Сабо нинішньою зимою перебудовує оборонні редути на гру “в лінію”. Як у тебе з подібним веденням гри?
— Вважаю, неможливо за короткий термін одразу заграти “в лінію”. Потрібно вдосконалювати цю модель оборони на тренуваннях та контрольних поєдинках. Особисто я лише одного разу грав не останнього, а “в лінію” — проти чернігівської “Десни”. Ми тоді поступилися — 0:1.
 

— Володимир Іванович (Онищенко. — Прим. авт.) також застосовуватиме “лінію”?
— Не тільки він, а, наскільки мені відомо, і динамівська школа гратиме подібним чином. Було б дивно, якби перша команда працювала за однією схемою, а вся структура дотримувалась іншої. Маємо бути готовими грати в сучасний футбол.