Стартует турнир памяти Виталия Голубева

У вихідні в Києві та пристоличних Чапаївці та Броварах стартував шостий зимовий турнір пам’яті видатного динамівця 50-х років минулого століття, заслуженого тренера України Віталія Голубєва. Проводить його Київська обласна федерація футболу за підтримки Професіональної футбольної ліги України. Серед учасників традиційних змагань — столичні колективи на чолі з уславленим “Динамо”, а також представники Київщини, Буковини, Волині, Черкаської та Чернігівської областей.

Вісімнадцять учасників різного рангу та статусу, найрейтинговішим з-поміж яких є першоліговий ЦСКА, розподілені на три рівнозначних групи, змагання в яких точитимуться за класичною коловою системою. До чвертьфіналу потраплять по дві найкращих команди з кожної попередньої шістки, а також дві з трьох, що фінішують на першому етапі третіми (за найвищими турнірними показниками). Склади груп є такими:

“А” — “Динамо-3” (Київ), “Нафком-БВУФК” (Бровари), ФК “Троєщина” (Київ), “Буковина” (Чернівці), “Схід” (Київ), “Борисфен” (Щасливе).

“Б” — ЦСКА (Київ), “Оболонь-2” (Київ), “Арсенал-3” (Київ), “Альянс” (Київ), “Європа” (Прилуки), “Іллічівець” (Умань).

“В” — “Арсенал-2” (Київ), “Волинь-2” (Луцьк), “Борисфен-2” (Бориспіль), “Антарес” (Миронівка), “Грань” (Бузова), “Омікс” (Київ).

Матчі відбуватимуться в динамівському манежі “Конча-Заспа”, на стадіонах ЦСКА, РВУФК і Броварського вищого училища фізичної культури. Стартові поєдинки заплановані на суботу, 12 лютого, чвертьфінали — на 19, напівфінали — на 21, а 22 лютого стане відомий володар головного призу традиційного турніру, який користується заслуженим авторитетом у футбольних колах України.

Історична прем’єра Меморіалу Голубєва датована 2000 роком і завершилася перемогою бориспільського “Борисфена”, який після “сухого” ігрового часу взяв гору над малинським “Папірником” у серії післяматчевих пенальті. Наступними роками тріумфували: “Динамо-3” (Київ), “Україна” (Обухівський район), “Дніпро” (Обухів), “Інтерагросистема” (Мена).

Спогади Андрія Біби про Віталія Голубєва

ТАКИЙ футболіст не міг не володіти думками молоді. Вражала обманливість його зовнішності: плечистий, широкогрудий, наче штангіст, він у грі виявляв такі дива гнучкості і спритності, міг робити з м'ячем таке, що глядачі на трибунах зривались, з місць. Лише він, Віталій Голубєв, був здатен на стрімкому ходу невловимим рухом стопи відкинути, м'яч під прямим кутом убік партнерові. Найнеприємніші для приборкання м'ячі — ще летять повітрям, наче пущені з катапульти за метр-півтора а від землі — він, граючись, зупиняв намертво, і відбивав точнісінько за адресою. А прийом «ножиці» в його виконанні супроводжувався такою багатою гамою координації рухів, що вже лише на це видовище варто було продавати квитки. Пам'ятаю, як він у такий спосіб — в акробатичному стрибку назад — забив гол під час нашої подорожі по стадіонах Судану. Публіка підхопилася з місць і кинулась вітати небаченого чаклуна...

Зараз хочеться заплющити очі й затулити вуха, коли футболісти вдаються до «підкату». А коли цей прийом виконував Голубєв, люди зомлівали від естетичного задоволення: могутнє тіло атлета розтягувалось у бездоганному гімнастичному шпагаті, м'яч акуратненько, витягнутим у струнку носочком, вибивався з-під ніг форварда без найменшого доторку суперника...

Віталій Михайлович Голубєв своєю віртуозною владою над тілом і м'ячем прищепив нам, київським футболіста 50-х років, смак до футбольної витонченості. А коли я прийшов до динамівської команди, то переконався, яка ж чудова людина кумир моєї юності. Футбольне життя з його вічним прагненням перемог, нескінченними подорожами, сутичками характерів і амбіцій нерідко нервує чоловіків прикрими розчаруваннями і відчуттям втоми. Віталій Михайлович залишався врівноваженим, незворушно добродушним за будь-яких обставин, по-батьківському опікав наймолодших членів колективу, яким завжди дістається на горіхи, коли щось не в'яжеться в команді.

А одного разу він, наш могутній «непрохідний» центральний захисник, дістав неприємну травму. Коли розрізали бутсу, яка не знімалася з ноги, що набрякла, на паркет роздягальні ринула кров. Футболіст, що був поруч, знепритомнів від такого видовища. Лікар залив рану йодом, і Віталій Михайлович пішов на другий тайм, наче й не було нічого. Грав він, як завжди — не уникаючи жодного зіткнення...