Память. Пять лет без Виктора Колотова

Заслужений майстер спорту Віктор Колотов увійшов до історії вітчизняного футболу як один із найлегендарніших капітанів київського “Динамо”. Віртуозний майстер шкіряного м’яча став п’ятиразовим чемпіоном Союзу, плідно відпрацював наставником української футбольної молоді й залишив нас, щойно здолавши піввіковий рубіж. І вже п’ятий раз у місті-красені над Дніпром відбувся турнір пам’яті видатного динамівця.

— Найперші змагання, присвячені Вікторові Колотову, пройшли невдовзі після його смерті — трагічної зими 2000 року, — пригадує один з організаторів турніру Віктор Гризлов. — У грудні 2000-го ми провели другий меморіальний турнір. І відтоді він став традиційним: наприкінці кожного року ветерани-динамівці запрошують колег і просто симпатиків народної гри віддати данину пам’яті великого майстра активною участю в міні-футбольних перегонах.

Цього разу в затишному спортзалі профтехучилища № 25, що в Дарниці, зійшлися в товариському, проте безкомпромісному протистоянні дві динамівські команди, а також дніпропетровський “Олександр”, організований Олександром Степаненком і Олександром Жовтоногом. На жаль, так і не дісталися до столиці ветерани полтавські та єнакієвські, що змусило організаторів відкоригувати турнірний графік, але на якості видовища не позначилося: було на що і, найважливіше, на кого подивитися. Наприклад, Олег Саленко, який зробив вагомий внесок у тріумф першої динамівської команди, приголомшив глядачів усвідомленням того, що занадто рано завершив ігрову кар’єру. А Ігор Якубовський, відомий за плідною працею з футбольною зміною і майбутніми майстрами, переконливо засвідчив, що молоді насправді є в кого вчитися… “Динамо-1” підтримало традицію, започатковану ще на першому меморіальному турнірі, й вибороло головний приз, розійшовшись, щоправда, миром із дніпропетровцями, котрі фінішували другими. Але переможців і переможених цього передноворічного дня не було. Що й засвідчили численні призи: Віктор Хлус вручив спеціальні відзнаки столичної федерації футболу всім командам-учасницям, а заслужені майстри спорту Андрій Біба, Володимир Трошкін і Стефан Решко в супроводі Дмитра Городецького, відповідального секретаря Ветеранської асоціації, — найкращим гравцям. Індивідуальних призів удостоєні Віктор Консевич і Олександр Лісковець з ФК “Олександр”, динамівці Володимир Мукомелов, Юрій Миколаєнко та Віктор Насташевський, авторитетні одноклубники Віктора Колотова з різних поколінь — Олег Лоєвський, Євген Рудаков, Ігор Зайцев, Олександр Бойко, а також спонсори — Віктор Тертичний і Григорій Симонов. Не залишився без пам’ятного дарунка й директор училища Юрій Морзе, який уже не перший рік виявляє турботу про футбольних ветеранів…

— Наш турнір, за великим рахунком, не тільки данина пам’яті Віктору Колотову, а й спроба привернути увагу суспільства до ветеранів, — стверджує один з організаторів грудневих змагань Володимир Трошкін. — І добре, що нас підтримали Національна Федерація футболу, київське “Динамо” та Всеукраїнська асоціація ветеранів народної гри. Своїм прикладом вони засвідчили: ця справа таки варта загальної, воістину державної уваги.

А під час “третього тайму” учасники й гості дійства говорили про Колотова. “Видатна актриса МХАТу Алла Тарасова, — нагадав Андрій Біба, — стверджувала, що й не можна зіграти спектакль, не спалюючи свого серця. Так грав і Великий Футболіст Віктор Колотов. Тому й обожнювали саме його мільйони уболівальників”. А Володимир Трошкін, одноклубник легендарного капітана “Динамо” із зоряного 1975 року, уточнив: “Колотов був не тільки Великим Футболістом, а й Великою Людиною”. І своєрідним містком, що з’єднав людей різних часів і різних поколінь, став яскравий і точний вислів Стефана Решка: “Колотов народився в Росії і не розмовляв українською, але він був і Великим Українцем, адже самовіддано і безкорисливо змагався за спортивну честь України”.

Віктор КОЛОТОВ (1949 — 2000). Вихованець казанського футболу. З 1971 по 1981 роки виступав у київському “Динамо”: п’ятиразовий чемпіон СРСР (1971, 1974, 1975, 1977, 1980 роки), володар Кубка країни 1974 і 1978 років, володар Кубка кубків і Суперкубка УЄФА 1975 року, віце-чемпіон Європи-72, бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 та 1976 років. Заслужений майстер спорту. З 1984 року — на тренерській ниві: “Динамо” (Київ), “Борисфен” (Бориспіль), “Прикарпаття” (Івано-Франківськ), молодіжна збірна України. Заслужений тренер України.