Полузащитник "Карпат" Остап Притула: "Федецкий мог и "напихать" по делу, и подсказать, как надо действовать на поле"

Вперше про нього написали у пресі, коли йому виповнилося 12. Остап Притула «запалив» на «Кубку Володимира Вараксіна». Тоді, виступаючи за команду гравців 2000 року народження під керівництвом Руслана Маланія і Геннадія Погорільця, хлопець видав потужну серію із забитих голів. Спочатку відзначився одного разу, потім оформив дубль, а в третьому поєдинку поспіль записав до активу хет-трик.

Відтоді минуло майже сім років і Остап наполегливо стукає у двері головної команди. Роман Санжар вже двічі включав Притулу до заявки на матчі УПЛ і, цілком ймовірно, що на 19-річного вихованця зелено-білого клубу найближчим часом очікує дебют у складі основи «Карпат».

– Моє перше потрапляння в заявку було дуже спонтанним, – розповідає Остап. – Я поїхав на виїзд із дублюючим складом у Дніпро. Згодом тренер сказав, що я вирушаю до готелю першої команди, проведу там тренування і готуватимуся до поєдинку зі СК «Дніпро-1». Неочікуваним було і залучення до заявки на гру з «Олександрією». Мені повідомили, що я також залишаюся ще на один день після матчу дублюючого складу, адже завтра – гра основи.

– Для молодих гравців виклик до основи це завжди хвилююча подія. Як ти сприймаєш це?

– Жодного хвилювання у мене немає. Це, скоріше, приємні несподіванки. Я мріяв про ці шанси, а зараз вони надаються мені. Тому це не фантастика – завжди готував себе до такого.

– Мікроклімат в колективі – ключова річ. Як тебе сприймають старші партнери?

– Я відчуваю максимальну підтримку. Не можу когось одного виокремити, хто мені допомагає найбільше. Знаю кількох хлопців ще зі школи, з УФК. Захисники можуть звернути увагу на свої аспекти, гравці групи атаки дають поради щодо гри попереду. З Олегом Кудриком, наприклад, постійно жартуємо, чий район кращий. Ми майже сусіди: він виховувався на Пасічній, а я – з Майорівки (посміхається)

– Ти є корінним львів’янином?

– Так, моє дитинство минуло в районі вулиці Медової печери. Я розпочинав грати у ФК «Покрова», яким опікувалася церква. У цій команді виступав Андрій Смалюх, який також виконував функції тренера. От він і порадив спробувати себе в «Карпатах». На той момент набору дітей 2000-го року народження не було, тому я шість місяців тренувався з хлопцями 1999-го. Коли відбувався набір мого року, то у мене не було сумнівів, що варто спробувати.

– Як виглядало твоє перше поле на Майорівці, де ти розпочинав знайомитися з футболом?

– О, це був особливий майданчик. Уявіть собі асфальтоване поле із залізними воротами. Замість ліній такі собі бортики, з якими можна обігруватися у стінку (посміхається). На такому полі я виріс – багато було травм і у мене, і в моїх друзів. Можливо, в цьому є певний позитив. У мене відсутній страх перед ушкодженнями.

– Зараз у молодіжній команді з тобою виступає Любомир Степанчук, якого ти знаєш вже багато років.

– А ще воротар Андрій Артим. Також великий шлях з нами пройшов Іван Желізко, однак його вже немає в «Карпатах».

– В соцмережах у тебе багато фотографій з футболістами часів твого дитинства. Чиєю грою ти захоплювався?

– «Карпати» – це команда мого міста і я завжди цікавився нею. Побачити футболіста, сфотографуватися з ним, взяти автограф – це завжди радісні емоції. Мої улюблені гравці? Напевно, Олег Голодюк та Ігор Худоб’як. Це футболісти з лідерськими якостями і високою майстерністю.

– У тебе в колекції є фотографія з Артемом Федецьким. Минуло кілька років і ти виходив з ним на поле пліч-о-пліч. Незабутні відчуття?

– Головна асоціація з Федецьким – його максималізм. Він завжди працює над собою у будь-якому віці і за будь-яких обставин. А ще Артем завжди допомагає іншим і ніколи не зупиняється. Дуже приємно було з ним грати – він міг і «напхати» по ділу і підказати, як саме треба діяти на полі.

– Мабуть, ти неодноразово виконував функції болбоя. Найбільш пам’ятний матч?

– У 2011-му «Карпати» приймали грецький ПАОК у Лізі Європи. Пригадую, як стояв за воротами, в які Лукас Перес реалізував пенальті. Також запам’яталася гра проти «Севільї». Виводив тоді на поле когось із захисників іспанського клубу, забув, кого саме. Хоча точно знаю, що хотів вийти за руку з Альваро Негредо.

– Ти згадував про Андрія Смалюха. Які ще тренери мали серйозний вплив на твоє формування як футболіста?

– Якось так склалося, що у моєму 2000-му році наставники змінювалися дуже часто і кожен з них заклав щось своє. Набирав нас Руслан Маланій з Володимиром Щербою. Також я пройшов школу Романа Толочка, Олега Гараса і Сергія Даниловського. Великий вплив мав на мене Василь Леськів. Його методи дуже дієві і реалістичні, він формував у своїх підопічних мужність і характер. Також вдячний за допомогу Олександру Чижевському.

– Твої батьки не мали стосунку до футболу?

– Мого тата важко назвати фанатичним вболівальником, але футболом він завжди цікавився. Зараз вони з мамою намагаються не пропускати мої ігри – їздять в Раву-Руську, відвідують львівські поєдинки. Мама часто мені розповідає історію про те, як я ще не народився, а батьки дивилися футбол по телевізору. Так от у животі в мами я активно копався (посміхається). Батьки одразу віддали мене на футбол, оскільки бачили, що у мене є велике бажання і я досягаю певних результатів. Дуже дякую їм за постійну підтримку. Вони завжди в мене вірять.