Дмитрий ДЖУЛАЙ: "Давайте сначала научимся подавать наш чемпионат, а уж потом будем говорить, что он неинтересный"

Парадокс: затерті істини, а такі живучі! Коли ми стверджуємо, що футбол — передовсім для глядачів, маємо на увазі частенько лише двох безпосередніх учасників футбольного дійства — гравців та глядачів. Але, з відомих причин, дуже часто між двома головними категоріями футбольного свята неодмінно виникає потреба в посередникові, у коментареві, який кваліфіковано й невимушено трактуватиме перебіг подій як на полі, так і за його межами. Хочемо ми цього чи ні, але саме коментатори є першопричиною формування суспільної футбольної думки. Тому значення цієї ролі й цієї професії неможливо переоцінити, а її яскравих представників — не помітити, бо до всього комфортного людина швидко звикає. Тому часом так хочеться почути знайомий голос на улюбленому телеканалі. І, мабуть, тому втретє за останні чотири роки Дмитра Джулая було визнано найкращим спортивним коментатором України.

ПРО ЕГОЦЕНТРИЗМ

— Дмитре, які відчуття переповнюють людину, коли вона дізнається, що другий рік поспіль стає найкращим спортивним коментатором України?

— Я ще коли вперше давав інтерв’ю “Українському футболу”, говорив, що на мене особисто такі нагороди ніякого впливу не мають. Тобто я не вважаю, що це щось особливе, але в той же час і не переоцінюю і недооцінюю такі нагороди. Джон Фаулз дуже добре сказав: “Людина творча, вона завжди егоцентрична”, але й егоцентризм може бути різним – як позитивним, так і негативним. Якщо ти це спрямовуєш на себе, то в той же час робиш його таким, що дає змогу тобі самому щось робити краще. Отже, якщо дивитися з цієї точки зору, то, має бути приємно, але я не скажу, що відчуваю щось особливе. Як на мене, є багато людей, які працюють у футбольній журналістиці України, котрі могли б отримати цю нагороду.

— Тобі, можна сказати, самотужки довелося опановувати професію коментатора. На скільки мені відомо, ти закінчив інститут журналістики, де коментаторів не готували.

— У принципі, так. Але, мабуть, це стосувалося журналістської роботи в першу чергу. Ти приходиш вчитися писати, але тебе ще особливо нічого не навчили, а лише заклали базу, від якої ти маєш відштовхуватися, починаєш працювати і поступово набувати досвіду. Помилки, звісно, траплялися, але й були люди, які допомагали їх виправляти, і такий процес іде постійно. Можливо, інша справа, коли журналіст пише, адже ця робота відбувається, так би мовити, за лаштунками, де йому можуть у чомусь допомогти, щось підказати, а коли цей процес відбувається у прямому ефірі, то, можливо, це трохи важче. Але я вважаю, коли людина вже отримала базову освіту, то далі їй працювати легко. Повертаючись до питання егоцентризму і бажання людини вдосконалюватися: дуже важливо, коли людина на п’ятому курсі може усвідомити, що вона нічого не вміє. І ось тоді вже приходить досвід і розуміння того, що і як потрібно робити, незалежно від того, де ти працюєш – на телебаченні, радіо чи у пресі.

— Після інституту одразу прийшов працювати на “Повєрхность”?

Я проходив практику у Валерія Валерка в газеті “Вечірній Київ”, якого вважаю своїм наставником і вчителем. А на “Повєрхності” я пробував свої сили, коли вчився на четвертому курсі.

КОМЕНТАТОР – СПЕЦИФІЧНА РОБОТА ЖУРНАЛІСТА

— Наскільки тісно переплітаються професії журналіста і коментатора?

— Безумовно, вони переплітаються. Адже все-таки це у першу чергу робота журналістська, хто б там що не говорив про акторські якості, це була і є робота журналіста, хоч і специфічна. Вона потребує журналістської освіти та підготовки до роботи з інформацією. Це і вміння аналізувати інформацію, і робити самостійно висновки, і вміння ставити запитання. Запитання, до речі, треба вміти ставити не тільки самому собі, а й людям, які, можливо, бачили більше, ніж ти. Не потрібно боятися запитати про те, чого ти не знаєш.

— Журналістику називають станом душі і для того, щоб працювати у цій царині, потрібно мати генетично закладену іскорку, яку з часом потрібно розвивати. Чи можна те ж саме сказати і про професію коментатора?

— Оскільки я навчався на газетній спеціалізації, я все одно переводитиму розмову на це. Зараз, коли пишу тексти для журналу (про якій потім розповім), відчуваю, що в мені щось народжується. Цей текст поступово вимальовується, інколи навіть не знаєш, хто цим процесом керує: ти чи він тобою. Те ж саме стосується і коментаря. Він покликаний, у першу чергу, допомогти глядачеві зрозуміти, що відбувається на полі, на чомусь сконцентрувати увагу. Якщо поступово практикувати і розвивати в собі це мистецтво, тоді гадаю все виходитиме нормально. А якихось конкретних вимог, які стосувалися б професії коментатора, не існує. Це – творча професія, і кожен коментатор свій дар намагається викласти і розвинути по-своєму. Щодо головних елементів або вимог. Потрібно, наприклад, нагадати, хто на якому місці перебуває в чемпіонаті, оголосити склади команд. Ці та інші дані складають тридцять відсотків від загального коментаря, а решту підказує власне гра. На основі того, що ти вже бачив раніш у виконанні тієї чи іншої команди, інформації, якою ти володієш про того чи іншого гравця, вже можна робити висновки. Інколи буває, що упродовж гри вже починаєш формувати висновки, а потім усе змінюється на сто вісімдесят градусів, і ти починаєш формувати нову думку. Але це не означає, що спочатку ти в чомусь був не правий. Футбол, власне, робота з футболом у прямому ефірі — настільки багатогранна, що дуже важко виробити певні правила.

— Чи залежить коментар матчу від того, які грають команди?

— Хіба що частково. Є різні стилі, різні команди. І якщо сходяться колективи, які на думку пересічного вболівальника, демонструють нудний футбол, то важливо навіть у цьому знайти щось цікаве. Можливо, не завжди це легко зробити. Гадаю, не все залежить від коментатора, а й від самого вболівальника також багато залежить. Переважна більшість глядачів – це середній рівень “домогосподарки”, які можуть сказати: це не цікавий матч і я його не дивитимуся. А є люди, які все одно перебуватимуть перед екранами телевізорів і їм цікаво, вони і з цього матчу можуть щось для себе взяти. Звісно, коментатор певною мірою має впливати на матч і визначати його настрій.

КОМЕНТАТОРИ ПОТРІБНІ, АЛЕ ДЕ ЇМ ПРАЦЮВАТИ?

— Дмитре, як оцінюєш сучасний стан коментаторської справи в Україні. І чи взагалі є потреба у фахівцях такого профілю?

— Потреба, звісно, є, але виникає питання, де їм працювати? Хто в нашій державі показує спорт? Ніхто. Тому, зрозуміло, потреба є, а коли з’явиться телевізійна система, яка не просто показуватиме спорт, а відповідна система організації трансляцій українських спортивних подій, трансляцій із-за кордону, тоді й з’явиться нормальний інститут коментаторства як такий. Не думаю, що у нас немає талановитих людей, які не змогли б виконувати цю роботу. Тим більше, що такі види спорту, як футбол, хокей, баскетбол, гандбол, в Україні є. Жіноча гандбольна збірна на Олімпіаді взагалі блискуче виступила. Тому вважаю, все це з’явиться з часом. Потрібно лише, щоб люди, від яких залежить ухвалення відповідних рішень, ці рішення вчасно ухвалили.

— Ще років зо два тому канал СТБ проводив конкурс на найкращого коментатора футбольних матчів серії “А”, відбираючи їх з-поміж уболівальників. Чи підтримуєш таку ідею?

— Відверто кажучи, про роботу цих людей мені важко щось сказати, оскільки за матчами серії “А” я стежив на каналі НТВ. Але з упевненістю можу сказати, що на вулиці ми лікарів не шукаємо. Але чомусь вирішили, що журналістів на вулиці шукати можна. Для мене це загадка, я цього не розумію. Якщо в тебе є відповідна освіта, база, будь ласка, займайся цією справою.

— У торішньому інтерв’ю ти згадував про спортивний канал в Україні, чи просувається ця справа?

— Для цього ми багато зробили, але не все залежить лише від нас. Сподіваюся, що це буде і, до того ж, найближчим часом.

— А чим тобі, як коментатору, запам’ятався рік, що минає?

— По-перше, звісно, чемпіонатом Європи. Така велика подія – завжди в центрі уваги, незалежно від того, чи ти працюєш з нею, чи просто стежиш, вона все одно залишає за собою багато емоцій. Потім – Ліга чемпіонів, яка вже стала звичним явищем у нашому житті і навіть не скажеш що відбулося щось особливе, але завжди з цікавістю стежиш за матчами цього турніру. Не можу не згадати про Кубок Лібертадорес і Кубок Америки. Щодо останнього, то мені, можливо, навіть більше запам’ятався, ніж чемпіонат Європи, за матчами якого ми маємо можливість спостерігати. А ось Кубок Америки – це щось нове. Журнал, над яким ми працюємо з товаришами певною мірою розповідає і про футбол у Південній Америці, адже звідти приїжджають найяскравіші футболісти. Візьмімо будь-яку європейську команду, серед лідерів майже завжди є бразилець або аргентинець. Можу однозначно сказати, те, що відбувалося в Південній Америці, було набагато цікавішим за європейський турнір.

— Дмитре, не можу не згадати той прикрий епізод, пов’язаний з трансляцією матчів чемпіонату Європи, коли з’явилася інформація, що тебе за неетичні висловлювання на адресу капітана збірної Англії Девида Бекхема було відсторонено від роботи. Нині, коли минуло вже багато часу, можеш сказати, що сталося насправді?

— Так, я вже багато говорив про цей епізод. Ніхто не мав наміру нікого усувати з роботи. Просто у когось з’явилося бажання так написати – от і написали, побачивши в цьому якусь цікавинку. На жаль, у нас виходить так, що про такі речі, як хто, куди і з ким пішов, писати цікавіше, ніж про футбол. Якщо це цікаво людям, то нехай читають. Якщо це стосується мене особисто, то я не проти, лише одне прохання: ця писанина не має бути брехливою і перекрученою, а вийшло так, що і збрехали, і перекрутили.

— А чому саме російські ЗМІ підняли це питання?

— Для мене це також таємниця. Але ми ж і не знаємо, як ця інформація потрапила до російських ЗМІ.

У НАЦІОНАЛЬНОМУ ЧЕМПІОНАТІ ЗАЦІКАВЛЕНИЙ В ДОЛІ ЛИШЕ ОДНІЄЇ КОМАНДИ

— Що можеш сказати про вітчизняний чемпіонат?

— Про вітчизняний чемпіонат можу говорити лише як уболівальник. Давно вже говорив і не приховую цього, що в національній першості я зацікавлений у долі лише однієї команди – маю абонемент на всі домашні матчі київського “Динамо”. Не знаю, можливо, це й неправильно, але для мене важливо, щоб “Динамо” стало чемпіоном, — все інше мене не цікавить. Якщо говорити про виступ команди в Лізі чемпіонів, то недотиснули, що тут поробиш. До того ж, недотиснули не “Байєр” в останньому матчі, а “Реал” і в Мадриді, і в Києві. У команді відбулися зміни в психології з приходом Сабо, можливо, вони ще деякою мірою не вплинули на гравців. Чому “Монако”, який до цього нічого не вигравав у Європі, виходить до фіналу Ліги чемпіонів? Я не сказав би, що ті гравці набагато кращі за киян, хоча й до плей-офф ми не вийшли. Залишається вірити і сподіватися, що, як кажуть в Англії, завжди є наступний сезон.

— Можливо, саме через цю причину ти й не коментуєш матчі чемпіонату України?

— І це також. Я колись коментував, пригадую, матч “Арсенал” — “Металург” (Маріуполь). Саме під час коментаря цього поєдинку я по-справжньому відкрив для себе Рикуна як футболіста. Коли ж ця команда грала з “Динамо”, якось особливо за цим футболістом не стежив. Але коли бачиш, як людина грає, і для тебе не так важливо, хто перемагає у цьому матчі, ти просто дивишся на футбол: бачиш як футболіст рухається, як приймає м’яч, — то я просто дивувався, що Рикун робить у цій команді. Потім було “Дніпро”, зараз він у збірній грає. Але, на жаль, таке відкриття трапляється один раз на сорок—п’ятдесят матчів. І питання не в тому, що чемпіонат поганий, а просто немає тих умов, в яких люди тут виблискували б по-справжньому. Може, вони з’являться з часом. Які умови? Головне, аби був інтерес, в першу чергу з боку вболівальників, преси та телебачення. Якщо про Рикуна дізналися лише тоді, коли його почали викликати до збірної, то це неправильно. Людину такого таланту потрібно було розкручувати ще в Маріуполі. Тож давайте спробуємо знайти у нашому чемпіонаті щось цікаве, навчимося його подавати, а вже потім говоритимемо, що ми намагалися, але ж там немає про що говорити. Тому спробуймо знайти щось цікаве в цьому чемпіонаті, а тоді побачимо, який він насправді. З трьома командами в Кубку УЄФА на весну, думаю, результат непоганий.

— Раніше ти згадував про ваш журнал…

— Нині ми лише створюємо футбольний журнал, присвячений світовому футболу. Хочемо зробити щось на зразок українського World Soccer, який розповідав би про футбольні новини світу. Ми співпрацюємо з кореспондентами з Японії, Бразилії, Мексики, Аргентини: люди нам пишуть, ми перекладаємо. Зрозуміло, що й самі пишемо матеріали. Тому зараз можу сказати, що журналу приділяю більше роботи. Перший номер був не зовсім вдалий, над другим інтенсивніше працюємо. Хоча, враховуючи останні події в Україні, працювати було важко. З 21 листопада по 9 грудня я бачив лише чотири матчі: “Динамо” — “Рома”, “Динамо” — “Металіст”, “Кривбас” — “Динамо” і “Динамо” — “Байєр”. Часто намагався спостерігати за матчами на каналі НТВ, але все одно перемикав на П’ятий канал і жодної думки не могло бути про футбол.

— Що можеш сказати про команду НВО “Повєрхность”?

— Це справжня родина, без перебільшення. Ти знаєш, що з тобою працюють люди, на яких можна покластися. Вони завжди зроблять те, що потрібно. Колектив невеликий, але ніколи не виникало питань, що хтось щось може не зробити. Тому тут і легко працювати.

— У вільний від роботи час також говорите про футбол?

— Останній місяць ми тільки те й робили, що про політику говорили, на Майдан ходили. Зрозуміло, що в такому випадку політика на першому місці.