16 грудня 2004 20:27

Диого РИНКОН: "Мне не пришлось себя ломать"


Пам’ятаю, декілька років тому почалося поступове засилля легіонерів у нашому чемпіонаті. Були, звісно, до цього росіяни, білоруси, молдовани — одним словом, наші сусіди, яких назвати легіонерами просто не повертався язик. Але втрати “Динамо” попереду через продаж Шевченка і Реброва відчувалися. Ані Венглинський, ані Деметрадзе повністю вжитися в колектив чемпіона не змогли. І тоді селекційна служба киян націлилася на так званий “чорний” континент. Були і проколи, як з тими ж Ідахором і Леандро. А спершу саме Ринкон відводився на другий план після свого більш іменитого співвітчизника. Минали місяці акліматизації, частіше в “основі” з’являвся Леандро, але щоб сказати, що він дивував своєю грою, то й ні. Доволі швидко Леандро повернувся на батьківщину, а Ринкон залишився і продовжував працювати. Невдовзі це принесло свої плоди: Михайличенко його почав підпускати до команди, спершу із запасу, а потім уже й у старті! Причому Діого грав не на позиції “чистого” форварда, а на місці атакувального півоборонця. Навіщо, запитали б ви, у нас же є Белькевич? Пояснюю: різниця між плеймейкером і атакувальним центральним півоборонцем доволі суттєва. Якщо плеймейкер не має обмежень у своїх функціях і може навіть стояти біля кутового прапорця, але вести гру команди, то атакувальний хав має характерні ігрові обов’язки: діяти наче “відтягнутим” форвардом, але, в той же час, і займатися справами півоборонців. Саме такого нам у Києві і не вистачало. Погодьтеся, сьогодні уявити “Динамо” без Діого, це все одно, що хату без даху або комп’ютер без процесора. Він — особистість, персона, стрижень, куля зі зміщеним центром. Він — бразилець і він наш. І, можливо, незабаром стане ще ріднішим, якщо чутки щодо прийняття ним українського громадянства, не залишаться лише чутками. Поки ж про нього говорять батьки, дружина, фахівці і звісно, сам “винуватець свята”.

Мабуть, краще за батьків Ринкона не знає ніхто, тому й не дивно, що вони стільки розповідали про його перші футбольні кроки.

МАРІЯ, мати:

— Він зростав дуже “живим” і цікавим. Діого завжди рухався і змалечку любив спорт. Ми мешкали навпроти коледжу, на території якого було велике зелене поле. Отже, не важко здогадатися, де хлопчик проводив більшу частину вільного часу. У мого сина чемпіонський характер — з дитинства він намагався завжди бути першим і ніколи не любив програвати. Ці якості в ньому залишися і по сей день.

СЕРЖІО, батько:

— У нас, у Бразилії, ще треба пошукати людину, яка не мала б жодного відношення до гри мільйонів. Я — не виняток — усе життя вболівав за “Інтернасьональ”, за який і грав Діого. Хотів, аби син став футболістом і ніколи не забороняв йому відвідувати тренування.

У нього були хороші дані й він виділявся вже з ранніх літ з-поміж своїх однолітків. Ми були впевнені, що з нього вийде справжній професіонал, навіть незважаючи на те, що у нас на батьківщині велика конкуренція. І не помилилися — вже в 12 років Діого забрали до “Сан-Паоло” і після цього його кар’єра пішла по висхідній. Розуміючи, що Діого необхідні нові можливості для професіонального зростання, ми були готові відпустити сина в Європу. Про “Динамо” знали достатньо. Приїхавши до Києва, ми зрозуміли, що син зробив правильний вибір. До роботи він завжди ставиться відповідально, а до себе надміру самокритично.

ЖАНАЇНА, дружина:

— Я знала, що ми розлучаємося ненадовго. Уже за місяць по приїзді Діого в Україну я переїхала до нього. Можу сказати, що тут цікаво. Я вже дещо можу сказати по-вашому. Але головне, що ми тут разом, а йому добре. Усе це цікаво, але доволі відносно, бо з боку не завжди видно краще. Якщо ж брати до уваги саме футбол, то тут з боку взагалі видно мізер. Тому, звісно, цікавіше почути розповідь про Діого саме від нього.

— Діого, давай почнемо з початку.

— Родом я з південного бразильського штату Ріо-Гранде. У футболі з 10-ти років. Першою моєю командою в Бразилії був “Інтер”, де я зріс і завдяки наполегливій праці зумів пройти усі щаблі підготовки.

— Поки що твій головний доробок — тріумф на молодіжному чемпіонаті Європи?

— Так, це були чудові часи. Ми не знали конкуренції — подумайте тільки, я грав пліч-о-пліч із Рональдиньйо, Рошембаком, Джеованні, Люсіу і багатьма іншими. Після цього турніру більшість моїх колег отримали вигідні пропозиції і вирушили за океан. Я грав за всі збірні Бразилії, окрім основної. Сподіваюся, що своєю грою я з часом зумію заробити довіру тренерів національної команди і стану їм потрібний.

— Названі тобою гравці перебралися до Іспанії, Німеччини… Чому ти обрав український клуб?

— Україна, безперечно, поступається цим європейським країнам, але “Динамо” — це окрема тема. Київський клуб дуже титулований, його добре знають в Європі. Крім того, у гравця з’являються можливості для зростання. А головне: “Динамо” — єдина команда, яка проявила наполегливість і запропонувала мені найкращі ігрові та фінансові умови.

— Не шкодуєш? Тобі доводиться діяти з глибини поля, долати масовані оборонні редути.

— Анітрохи. Моя позиція — продиктована схемою, яку використовує тренер. Для мене ж головне постійно виходити в “основі”. Щодо редутів, то й у Бразилії не рідше можна було отримати по ногах. В Україні, я навіть сказав би, оборонці діють делікатніше.

— Але головне, мабуть, не чемпіонат України. Ліга чемпіонів — ідеальний турнір для гравця, щоб показати свої найкращі якості футбольній Європі. Чи не виникало в тебе бажання зекономити сили в чемпіонаті України, де рівень команд значно нижчий?

— Ні в якому разі. Подібні підходи можуть свідчити лише про демонстрацію непрофесіоналізму. І у внутрішньому чемпіонаті, і на євроарені потрібно тримати необхідний рівень. Для мене неприйнятно розділяти матчі на головні і другорядні.

— І хто ж надихнув тебе на такий професіоналізм?

— У Бразилії за всі часи було багато великих футболістів. Якщо називатиму всіх, хто був мені за приклад, то це займе багато часу. Скажу лише, що мені завжди імпонував ігровий стиль Раї, чемпіона світу 1994 року. У нас схожа статура і стиль гри на полі.

— Це точно! Але в боротьбі ти сильніший. Погодься, ти не зовсім типовий бразилець — і поборотися можеш з успіхом, і “другий поверх” виграти.

— Мабуть, це правда. Хоча сказати, звідки у мене вищезазначені якості, важкувато. Мені здається, що я все життя був таким, як сьогодні. Мені не довелося себе “ламати” в Україні.

— Головне, щоб грав завжди! До речі, чи була недавня зміна тренера в “Динамо” для тебе несподіванкою?

— Як на мене, зміна тренера назрівала, адже попередній наставник останнім часом не користувався особливим авторитетом.

— І ти продовжив термін дії контракту! Цікаво, а що може змусити тебе змінити клуб?

— Так, я справді оселився у Києві на тривалий час. “Динамо” — чудовий колектив, ми постійно граємо у єврокубках, мене цілком влаштовують умови контракту, тож наразі я навіть не знаю, що може змусити мене залишити Україну. Утім, я не обіцяю, що проведу всю свою кар’єру в “Динамо”…

— Ти говорив, що хотів би спробувати свої сили у мадридському “Реалі”. Чи не розчарував тебе теперішній “Реал” після недавніх зустрічей з “Динамо”?

— “Реал” нині має проблеми щодо організації гри, та це тимчасово. Ми також на початку сезону не грали так, як хотілося, та поступово вийшли на оптимальний рівень. Ми добре знаємо потенціал мадридців, а амбіції і можливості “королівського” клубу — великі. Не забуваймо, що кожна команда діє так, як дозволяє суперник.

— Як оціниш свій виступ у Лізі і чи сподівалися на те, що хтось із представників “Реала” зверне на тебе увагу?

— На жаль, у мене не все виходило — бувають і такі матчі. Зрештою, я грав не для того, щоб сподобатися селекціонерам “Реала”, а щоб допомогти “Динамо”. Ми ж не на базарі, а в Лізі чемпіонів.

— А в стані чемпіона України з ким найкраще взаємодієш?

— Не дивно, що з форвардами, оскільки переважно з ними мені й доводиться налагоджувати контакти, зв’язки. Отже, Клебер, Верпаковськис і Шацьких.

— Виходить, “Динамо” для тебе не проміжний етап?

— Я цілковито зосереджений на матчах за “Динамо” і не думаю над варіантами продовження кар’єри. Мені, як мінімум, хотілося б повторити досягнення киян — вихід у півфінал Ліги чемпіонів і виграти чемпіонат України.

— Бразильські журналісти цікавляться твоїми справами в “Динамо”?

— Так. Особливо після згадуваних матчів Ліги чемпіонів. Телефонують не лише мені, а й Клеберу, Родольфо. Запитують про Україну, “Динамо”, цікавляться моїми тріумфами і невдачами. Мені така увага дуже приємна.

— А як ти ставишся до введення ліміту на легіонерів?

— Вважаю, що розумний ліміт — це правильно. Таким чином підвищуватиметься рівень місцевих футбольних кадрів. Конкуренції серед легіонерів не боюся, бо впевнений у своїх силах.

— Якщо вже заговорили про Україну, як ти розцінюєш шанси збірної на вихід до фінальної частини чемпіонату світу-2006?

— За збірною стежу, оскільки в ній грають багато динамівців. Шанси посісти перше місце є завжди, гравці в збірній підібрались сильні, більшість виступає на найвищому рівні. Хотів сходити на домашній матч із Грецією, але саме того дня у моєї дружини був день народження.

— Зараз у пресі часто можна прочитати про можливу “натуралізацію” Ринкона. До тебе наразі ніхто не звертався з конкретною пропозицією прийняти українське громадянство? Якби тобі запропонували синьо-жовту футболку, погодився б?

— Дуже абстрактне запитання. Справді, мені ще ніхто не пропонував стати українцем, тому важко спрогнозувати свою реакцію. Зізнаюся, я ще мрію отримати виклик до табору збірної Бразилії. Це ж моя батьківщина, і виступати під рідним прапором — велика честь.

— А з тренерами бразильської збірної знайомий? Чи знають вони як їхній вихованець яскраво у нас грає?

— Ні, я особисто нікого з тренерського штабу збірної не знаю. Гадаю, про мене вони чули по Лізі чемпіонів. Але ж бразильська преса, приміром, відстежує кожен крок Рональдо, Рональдиньйо, Кака, Роберто Карлоса. Про мене ж пишуть коротко: вийшов, забив, віддав…

— З кимось із них підтримуєш контакти?

— З Кака знайомий. Коли я грав за молодіжну команду “Інтера”, він бігав за юнаків, а зараз в “Мілані” — молодець! Спілкуюся здебільшого з Даніелем Карвалью з московського ЦСКА. Але зараз йому не до спілкування — травму залікувати б.

— Давай закривати футбольну тему. Скажи, який гол для тебе є найпам‘ятнішим?

— “Шахтарю” у фіналі Кубка України. Вирішальний і переможний! На останніх хвилинах!

— Маєш прізвисько?

— Найчастіше мене називають просто Діого. Наші ж бразильці називають жаргонним словом “Пейше”. У перекладі воно означає щось на кшталт “чувака”. Це вигадав Ромаріо і зараз у Бразилії багато хто користується цим словом.

— Як тобі дається російська мова, якою спілкується більшість наших футболістів?

— Чесно кажучи, важко, але не безрезультатно. У перші дні свого перебування в Києві вивчив декілька загальних фраз, а далі вже почав займатися з учителем. Дещо вже розумію.

— Скажи щось.

— Я люблю Україну!

— До кухні української звик?

— Так, дуже подобається. Узагалі їм усе підряд. Але окрошка й олів‘є подобаються найбільше.

— Кажуть, у вас там у Конча-Заспі чудові кухарі. Що найчастіше в них замовляєш?

— Моя слабкість — риба. На базі її готують — пальчики обсмокчеш.

— А в місто часто вибираєшся?

— Не сказав би. Як знаходжу вільний день — намагаюся присвятити його Жанаїні. Хоча, буває, інколи виходимо в “люди”. За містом є чудове місце, де класно готують шашлик, за дуже схожою з бразильською рецептурою. Інколи заглядаємо туди, так би мовити, “смак батьківщини” пригадати.

Думки фахівців

“За” і “проти” Діого Ринкона

“За”
1. Анатолій ЗАЯЄВ, заслужений тренер України:

— Ринкон — найкращий? Що ж, мабуть, це правильно. Треба було обов‘язково віддавати цю номінацію гравцеві, який виблискував не лише на теренах України, а й на євроарені. Гадаю, більшість, яка за нього проголосувала, не помилилася. Мені, наприклад, подобається Едмар, але ж він не грав стільки “на людях”, на міжнародному рівні. Шевченка у “Мілані” бачать усі, тому й обрали.

2. Віктор КОНДРАТОВ, тренер “Динамо” (Київ):

— Вважаю, що майстерність Діого дуже підвищилася за час його перебування в “Динамо”. Перший рік у нього був адаптаціонним, а потім він почав засвоювати специфіку роботи в “Динамо”, прийняв наші принципи. Щодо техніки Ринкона, то він до нас приїхав уже навченим — у бразильців це в крові. І хоча індивідуалізм — річ потрібна в футбольному творенні, Діого зумів знайти в собі і вміння грати на результат, на команду, а якщо треба, то й повертатися в оборону. Він прийняв ці умови, на відміну від того ж Нанні, тому і грає у нас, як бачите, небезуспішно. А головне, у нього дуже м`який характер. Він спокійний і невибагливий, тому тренерам легко знайти з ним спільну мову. Завжди все розуміє і не ображається, якщо не виходить лише у старті. Але, гадаю, це ще не пік його кар`єри, за бажання, він може грати сильніше. А з “Байєром” Діого був просто не зовсім здоровий.

“Проти”
1. Стефан РЕШКО, заслужений майстер спорту:

— Я називав Гавранчича і залишаюся вірний своєму вибору. Ринкон, у принципі, також діяв непогано, але щоб сказати, що найкращий… Усе показали єврокубки. Хтось грав красиво, хтось посередньо, але не було найголовнішого — результатів. Гавранчич же здебільшого демонстрував стабільну гру.

2. Володимир ТРОШКІН, заслужений тренер України, заслужений майстер спорту:

— Не вважаю, що Ринкон був найсильнішим цього року серед легіонерів. У “Шахтарі” — більшість іноземців, принаймні, не гірші: вдало грають у єврокубках і за свої національні збірні. Більшість проголосувала за Ринкона, що ж, це їхнє право.