"Созвонились с Марадоной - он меня поблагодарил". Игорь Беланов - как получить "Золотой мяч" и не забить пенальти

Ігор Бєланов був стрімким, вибуховим футболістом. Вихором вривався у штрафний майданчик суперника і закінчував прохід гарматним ударом. Аналогічний маневр відбувався в його кар’єрі. У 1985 році став гравцем київського Динамо, дебютував у збірній СРСР, а вже за підсумками 1986-го здійняв над головою "Золотий м’яч".

Найбільше балів уродженцю Одеси приніс тріумф Динамо у Кубку Кубків, а також виступ збірної Союзу на Кубку світу у Мексиці, де Бєланов забив 4 голи, зокрема три з них – у ворота Бельгії, коли команду Лобановського зупинив лише головний арбітр Фредрікссон.

У голосуванні France Football Бєланов набрав 84 очки, аж на 22 пункти випередивши головного конкурента – форварда збірної Англії Гарі Лінекера, а також іспанця Еміліо Бутрагеньо, який замкнув почесну трійку. До речі, окрім нового футбольного короля засвітилися ще два "динамівці": Павло Яковенко отримав 3 очки, а Олександр Заваров із 20 пунктами фінішував на високому 6-му місці.

"Мені повідомили десь за місяць до оприлюднення підсумків, – пригадує Ігор Бєланов. – Проводив відпустку в Одесі, коли зателефонував Авдій Пеналов – людина, яка працювала в Динамо і одночасно на France Football. Він сказав: "Вітаю! Ти став володарем "Золотого м'яча"!"

Нагорода знайшла свого героя 18 березня 1987 року. Бєланову вручили "Золотий м’яч" перед стартом чвертьфінального матчу Кубка чемпіонів між Динамо і Бешикташем. Свідками особливої події стали переповнені трибуни 100-тисячника Республіканського. Кияни ще в першому матчі вирішили долю путівки у півфінал, розгромивши турків – 5:0. Вдома Динамо забило ще двічі – відзначилися Блохін і Євтушенко. Наприкінці поєдинку красиву крапку міг поставити новий володар "Золотого м’яча" Ігор Бєланов. Михайличенко заробив для нього пенальті, проте емоції від передматчевої церемонії так і не відпустили форварда – він потужно зарядив у поперечку.

Цікаво, що журналісти France Football, які прибули до Києва, висловили бажання побувати у Бєланова вдома. Для яскравого репортажу їм бракувало деталей про те, як поживає зірка радянського футболу поза межами стадіону. Але Ігор у квартиру їх не впустив.

"У квартирі йшов ремонт, – розповідав Бєланов багато років опісля. – Вести їх у службову квартиру не бачив сенсу. А спілкувалися і фотографувалися ми в красивих місцях. У Києво-Печерській лаврі, на тлі київських церков. Хлопці з France Football приїжджали й потім, вже в Одесу. Вони готували книгу про всіх володарів "Золотого м'яча". Мені сказали, що прийом у Бєланова був найкращим з усіх володарів трофею. Ви ж знаєте, як зустрічають в Одесі! Ми і в лазні парилися, і на риболовлю їздили на Дністер. Ловили коропа і судака. А на морі – бичків. Хіба що акулу-катрана так і не вдалося спіймати".

Свою реліквію Бєланов тривалий час зберігав у банку: "Вдома – небезпечно". Однак тепер прописка "Золотого м’яча" змінилася. Геннадій Перепаденко, екс-хавбек Чорноморця і московського Спартака, товариш Ігоря Івановича, зізнався, що той віддав свій трофей у музей київського Динамо.

Минулого року France Football проводив цікаве опитування: "Хто, на вашу думку, був гідний "Золотого м’яча", але не отримав його?" За підсумками 1986-го респонденти вивели на перше місце Дієго Марадону.

"Добре, що віддавати приз довелося Марадоні, а не комусь іншому, – посміявся Бєланов. – Ми з Дієго зідзвонилися, він подякував за "Золотий м'яч". А якщо серйозно, мене ця інформація пристойно повеселила. Мабуть, напередодні Нового року комусь захотілося пожартувати. Але я одесит, і з почуттям гумору у мене все гаразд".