Сергей ЛЮЛЬКА: "В Чехии команды играют в открытый футбол. Он более зрелищный, чем украинский"

Захисник ПФК «Львів» Сергій Люлька – про те, чому він погодився стати «синьо-золотим левом», у чому різниця між чемпіонатами України та Чехії, як його прийняли у львівському колективі, а також чому не слід звертати увагу на нинішнє передостаннє місце клубу у турнірній таблиці Favbet Ліги.

– Сергію, ти – крайній із заявлених цього сезону новачків ПФК «Львів» і перший з тих, хто прийшов у клуб за тренерства Володимира Мазяра. Ви давно знайомі? Це він тебе запросив до розташування «синьо-золотих левів»?

– Особисто ми не були знайомі. Але Володимир Іванович колись дзвонив і запрошував мене грати у кам’янській «Сталі». Але тоді наша співпраця не відбулася. Зараз же він мені зателефонував, запропонував виступати за ПФК «Львів», а я погодився. Часу на роздуми особливо не було, так як чемпіонат вже у розпалі.

– Чому ти вирішив стати гравцем львівського клубу?

– ПФК «Львів» – це Прем’єр-ліга, це команда, яка завершила минулий сезон в першій шістці. А мені потрібна ігрова практика. Футболіст повинен грати і мати регулярну ігрову практику, якщо хоче чогось досягти у кар’єрі.

– Твій досвід виступів в УПЛ повинен стати в нагоді команді в нинішньому сезоні. У 29 років відчуваєш вже себе одним з ветеранів чемпіонату на тлі великої кількості молодих гравців у вищій лізі?

– Не можу сказати, що відчуваю себе ветераном. 29 років – цілком нормальний футбольний вік. В Європі – це найкращі футбольні роки. Це у нас традиційно вважається, що в 29-30 років ти вже є ветераном. Я грав в Чехії, і там цілком інше ставлення до цього питання.

– У тебе був період в ігровій кар’єрі, коли ти виступав в чеському «Словані». Чи не хотів ти залишитися в європейському футболі?

– Я в принципі і повинен був залишатися в Чехії. Але в перший раз я був в оренді в «Словані», а потім «Динамо» мене повернуло. А вже вдруге там не все добре склалося. Я перейшов туди на півроку, але у підсумку не залишився. І травму отримав, й інші нюанси були.

– Чи відчув різницю між Україною і Чехією у футболі та у побуті?

– У Чехії команди грають в більш відкритий футбол. У чемпіонаті України майже всі колективи намагаються грати від оборони, крім лідерів. У чемпіонаті Чехії ж усі біжать, все 90 хвилин на рівних б’ються за результат. Як на мене, то він більш видовищний, ніж український.

Що стосується життя, то там майже все, як і у нас. Скажу, що не в усіх команд є бази, і немає такого, що вони повинні обов’язково бути. Пам’ятаю, хлопці жили у квартирах, які клуб оплачував. А на стадіоні були всі умови: лазня, масажна, тренажерний зал. Всі виїзди теж проходили звідти.

– Як тебе зустріли у «Львові»? Хлопці, з якими вже знайомий, допомагають влитися в колектив?

– Можна сказати, я вже влився в колектив. Багатьох хлопців я знав, з багатьма перетинався на футбольних полях. Тому ніяких труднощів з тим, щоб стати частиною колективу, не відчув. Дуже добре знаю Сашу Насонова, ми з ними були разом в дитячо-юнацькій академії. Він на два роки молодший, але разом їздили грати за збірні.

– Як у тебе пройшло знайомство з бразильцями? Знайшли точки дотику у комунікації?

– Все нормально, бразильці – дуже доброзичливі хлопці. З ними все легко і невимушено. Незалежно від мови спілкування.

– З ким найбільше контактуєш в команді? Хто – найбільші жартівники у колективі, хто формує позитивну атмосферу?

– Не буду нікого виділяти, всі хлопці – хороші. На базі живу в одній кімнаті з Миколою Квасним. Тому з ним найчастіше спілкуюся. Ну а всі інші роз’їжджаються по домівках після тренувань. Воротарі намагаються більше за всіх жартувати, але таке помічаю вже не вперше. Так, напевно, складається в усіх командах (посміхається).

– Що тебе найбільше вразило у Львові? Знайшов вже для себе якісь улюблені місця?

– Я ще з бази жодного разу й не виїжджав до Львова (сміється). Увесь час займають тренувальний процес та підготовка до ігор. Але маю намір шукати квартиру, тому що хочу перевезти сюди свою сім’ю.

– Коли ти востаннє виходив на футбольне поле у Львові?

– Востаннє це було, коли «Десна» в минулому сезоні обіграла «Карпати» з рахунком 2:0. Але, щоправда, я тоді сидів на лавці запасних. Грав ж саме проти «Львова», коли ми перемогли 3:1 на «Арені Львів».

– 90-й номер ти обрав у «Львові» через те, що інші були зайняті?

– Грав в «Десні» під 21-м номером, хотів взяти його і тут, але він виявився зайнятим. 22-й – аналогічно. Тому вирішив взяти 90-й в честь року свого народження.

– Яку роль виділяє для тебе головний тренер у «Львові»? Лівий чи правий захисник? Або для тебе не має значення на якому фланзі грати?

– Без різниці, де мене використовуватиме головний тренер. Головне – приносити користь команді. Мені взагалі без різниці, праворуч або ліворуч грати. У різних командах завжди закривав різні позиції. Природно, що трохи зручніше мені грати праворуч, оскільки я – правша. Але є свої плюси і в тому, щоб зіграти зліва. Можна зміщуватися з флангу в центр, робити тактичні маневри.

– Що скажеш про перші тренування під керівництвом Володимира Мазяра? Чимось виділяються заняття на тлі тих, що у тебе були в попередніх клубах?

– Тренування повністю відрізняються від тих, що були у мене, наприклад, в «Десні». Якщо говорити про вправи, то тут вони чимось схожі на ті, що були в «Динамо-2» за Юрія Калітвінцева і Геннадія Литовченка. Але у кожного тренера – свій підхід і бачення тренувального процесу, і це нормально.

– У матчі з «Колосом» ти вже встиг дебютувати за «Львів». Як оцінюєш свою першу гру у складі «містян»?

– Завжди є до чого прагнути, завжди можна краще. Начебто і непогано, але, якщо була б перемога, тоді можна було б позитивно оцінити свій виступ. А оскільки команда програла, значить не дуже добре. Перемагає та програє ж уся команда.

– «Колос» мав серйозну перевагу у володінні м’ячем у тій грі. Ви були до цього готові чи супернику все ж вдалося здивувати?

– Ми готувалися до такого розвитку подій в матчі. Мали установку – зустрічати їх на своїй половині поля. І скажу, що в підсумку саме у нас було більше гольових моментів. Але ми ними не скористалися. А вони створили свій момент в кінці гри і реалізували його.

– Втрата очок в матчах з рівними суперниками б’є по амбіціях? Все-таки команда нині займає передостаннє місце, а мета на сезон – перша шістка …

– Це лише початок чемпіонату, зараз всі команди розташовані дуже щільно в турнірній таблиці. Думаю, що у нас ще все попереду. Вся боротьба – попереду. Потрібно просто перемогти в наступній грі, і це дасть психологічний поштовх команді.

– Попереду – матч з «Олімпіком». Як «Львів» готується до цієї гри? Що знаєш про донецьку команду?

– Знаю багатьох футболістів, які там грають. Але у них недавно змінився тренер. Тому не можу сказати, в який футбол ця команда буде грати в подальшому. Будемо тренуватися і розбирати «Олімпік» на теорії, будемо готуватися до майбутнього протистояння.

– Чи можна сказати, що це матч за 6 очок, враховуючи турнірне становище команд? Далі будуть непрості поєдинки з «Олександрією» та «Зорею» …

– Якщо дивитися у турнірну таблицю, то кожен матч – за шість очок. До третього місця спостерігаються мінімальні розриви. Переміг в одній-двох іграх, і вже можна опинитися нагорі. Тому на кожну гру треба виходити, як на останню.