Егор НАЗАРИНА: "Мбокани говорил, что любит Украину"

До минулої суботи в його активі був лише один матч в елітному українському дивізіоні. Навіть матчем це складно назвати – так, кілька хвилин. У травні 2017-го Дмитро Михайленко вже в компенсований час випустив 19-річного півзахисника Єгора Назарину у протистоянні кам’янської «Сталі» та «Дніпра».

Відтоді змінилося дуже багато. Назарина «спустився» в Другу лігу з «Дніпром», пограв два сезони в Бельгії, дебютував у молодіжній збірній України і кілька тижнів тому повернувся на Батьківщину. Нині йому 22, у нього зовсім інша ментальність і він голодний до перемог.

– Єгоре, востаннє ти грав в УПЛ майже два з половиною роки тому. Які враження від поєдинку з «Ворсклою»?
– Я радий, що ми перемогли. Це був дебютний матч і для мене, і для нашого тренера. Це важлива перемога в кількох аспектах. І в плані турнірної боротьби, і в контексті психології. Моя гра? Не скажу, що сильно задоволений – є, над чим працювати і куди прагнути. Головне, що ми виграли – це на першому місці.

– Ти взяв безпосередню участь в епізоді із забитим голом полтавців. Що відчуває футболіст, коли в дебютному матчі припускається такої помилки?
– Так сталося, що я не бачив м’яча, коли суперник виконував навіс. Він потрапив у мене і відскочив до гравця «Ворскли», який отримав ідеальну нагоду для удару. Було неприємно, втім, незважаючи на пропущений гол, всі ми вірили, що відіграємося. В перерві поспілкувалися з хлопцями, Роман Санжар нас підбадьорив. Тренер сказав, що у нас все вийде. Ми розуміли, що у випадку першого голу, зможемо забити і вдруге. На щастя, все так і сталося.

– Одна з головних твоїх футбольних чеснот – вміння віддавати точні передачі партнерам практично на будь-яку відстань. Цей скілл є наслідком тривалих тренувань чи без долі таланту не обійшлося?
– Звичайно, що я працював над цим. Думаю, талант також має значення. Футболіст набуває певні навички і зростає в професійному плані впродовж кар’єри. Напевно, так само сталося і у ситуації з моїми передачами. Зрештою, вважаю, що вдосконалюватися ніколи не пізно.

– Ще один твій козир – класне бачення поля. Це теж приходить з досвідом?
– На своєму шляху я зустрічав багатьох тренерів та партнерів, які допомагали мені підказками і порадами. Проте в цьому компоненті, мабуть, найбільш корисною і повчальною була робота в Академії київського «Динамо» у тренера Павла Кікотя. Він багато пояснював мені, у нас часто відбувалися розмови на цю тему. А ще ми неодноразово переглядали матчі і звертали увагу на важливі для кожного футболіста речі, в тому числі, і бачення поля.

– Ти народився у Прилуках. Це місто для багатьох асоціюється з біатлоном, зокрема, з Валентиною Цербе, першою олімпійською медалісткою в історії України, та В’ячеславом Деркачем, ще одним відомим українським біатлоністом. У тебе інших варіантів, крім футболу, не було?
– Насправді Прилуки – це не лише біатлонне, а й футбольне місто. У нас є футбольна школа, а жителі Прилук цікавляться цим видом спорту. Я народився у футбольній сім’ї: мої дідусь та батько не грали не професійному рівні, хоча перспективи були. Я продовжив їхню справу і вже з 5-ти років ходив у футбольну секцію.

– Коли ти отримав запрошення до Києва, рідні підтримали тебе?
– Так, хоча найважливішим було інше – я сам дуже хотів поїхати. Усвідомлював, що шанс потрапити в «Динамо» може з’явитися лише раз у житті. Тим більше, у такому віці та ще й з іншого міста. Батьки мене підтримали, проте мені було важко. Я їхав до столиці ще зовсім дитиною – мені виповнилося 11 з половиною років. Однак минув час, я освоївся. Вважаю, що цей випадок пішов мені на користь, я став більш самостійним.

– Зовсім молодим ти потрапив у «Дніпро». Саме в складі цієї команди ти дебютував у Прем’єр-лізі.
– Про «Дніпро» у мене залишилися лише позитивні спогади. Дуже вдячний тренерам: Олександру Поклонському та Володимиру Геращенку. У нас був класний колектив – мені постійно підказували, ми розбирали наші матчі, я відчував, що отримую нові знання. Як футболіст, я зробив великий крок вперед саме у «Дніпрі».

– З друголігового «Дніпра» ти отримуєш запрошення в Бельгію. Неймовірний стрибок вгору?
– Чесно кажучи, я взагалі не вагався, коли дізнався про варіант з «Антверпеном». У це важко повірити, але я з дитинства багато чув про це місто. Мій батько займався невеличким бізнесом і багато часу там провів, тому немало розповідав мені про Антверпен. І тут абсолютно випадково доля розпорядилася так, що я отримав можливість поїхати в це місто. З Другої української ліги в елітний бельгійський дивізіон – це великий крок назустріч мрії.

– Життя в Бельгії згадуєш з приємністю?
– Спочатку було складно через мовний бар’єр. Загалом же мені все подобалося. Антверпен – одне з найкращих міст Бельгії. Мені подобалося там жити, я почував себе комфортно. До речі, Львів чимось схожий на Антверпен. Це теж старовинне європейське місто.

– «Антверпен» можна назвати надзвичайно інтернаціональною командою, адже твоїми партнерами були ледве не два десятки представників інших країн. Проблем з комунікацією не виникало?
– Жодних проблем не було – майже всі розмовляли англійською. Інколи використовували французьку мову. Я англійською володію, з французькою трохи гірше. Повноцінно спілкуватися не можу, хоча все розумію і багато загальних фраз також добре знаю.

– Одним з лідерів тієї команди був Дьємерсі Мбокані, колишній форвард «Динамо». У тебе був співрозмовник, з яким можна було поспілкуватися про Україну?
– Так, ми багато розмовляли про Україну. У Дьємерсі лише позитивні згадки про нашу країну і «Динамо». Здається, в Києві він провів чотири роки. Мбокані не раз казав мені, що любить нашу країну, а ще співав гімн України та українські пісні (посміхається).

– Весь цей час у Бельгії ти працював з Ласло Болоні. У 2011-му цей наставник з грецьким ПАОКом не дозволив «Карпатам» пробитися у груповий турнір Ліги Європи. Які враження від роботи з румунським фахівцем?
– В принципі, у мене не було з ним жодних проблем. Болоні – хороший тренер. Він також досягнув багато у статусі гравця, коли зі «Стяуа» виграв Кубок чемпіонів. Як на мене, він непогано працює в «Антверпені». Хоча скажу відверто, що мені не до душі той футбол, який сповідує Болоні.

– Не можу не запитати тебе про інтерв’ю, яке ти дав у квітні цього року. Ти сказав, що тобі нецікаво дивитися УПЛ і ти хочеш виступати лише за кордоном. Чому ти вирішив підписати контракт з «Карпатами»?
– Так, я справді дав таке інтерв’ю і сказав, що не хочу повертатися в Україну. На той момент у мене були пропозиції з Європи практично до останнього дня. Як тільки мій агент сказав про запрошення «Карпат», я з радістю його прийняв, адже вважаю, що у Львові хороша команда, тут є віддані вболівальники, це європейське місто і я маю чудовий шанс, щоб себе проявити. Я дуже радий, що опинився тут. Вважаю, що у нас все вдасться і ми досягнемо поставлених цілей. Не сумніваюся, що «Карпати» лише прогресуватимуть.