"Удаление в Мюнхене вспоминаю до сих пор". Почему Александр Кучер перешел в "Карпаты" и готов ли он простить "Динамо"

Інтерв’ю "Футбол 24" із 36-річним новачком львівських Карпат, екс-захисником Шахтаря та збірної України.

"Хлопці у Карпатах – голодні до перемог"

– Олександре, якими були для вас перші дні у Карпатах?

– Переїхав, пройшов медобстеження, підписав контракт. Зараз займаюся пошуком житла. Плюс – тренування, потрібно готуватися до майбутніх матчів, привести себе у форму.

– Як ви оцінюєте свою сьогоднішню форму?

– Мені важко її оцінити. Є тренерський штаб, який буде це робити.

– А почуваєтеся ви як?

– Усе гаразд.

– Львів для вас – не чуже місто, адже тут базувався Шахтар. Це посприяло рішенню стати гравцем Карпат?

– Карпати – клуб із традиціями. Ось це зіграло вагому роль. У Львові маю багато знайомих. Перед прийняттям рішення обговорив його зі своєю дружиною, дійшли згоди.

– Чи перевезете до Львова свою сім’ю?

– Ще вирішуємо це питання. Дружина, звичайно, приїде, а от щодо дітей потрібно все обдумати. Старший син іде в школу – у третій клас, молодший – у садок, з ним легше.

– Кажете, що Карпати – клуб із традиціями. З цим важко посперечатися. Але ж в останніх сезонах команда веде боротьбу лише за виживання. Вас це не бентежить?

– Ні, не бентежить. Колектив тут хороший. Хлопці – молоді, голодні до перемог. Думаю, у Карпат ще все попереду. Команда будується. Це повинно дати результат.

– Ваші враження від двох перших матчів Карпат? Чого не вистачало команді?

– Важкий старт видався – одразу проти лідерів чемпіонату довелося грати. Домашній матч із Динамо був доволі непоганим, але наприкінці тайму не вистачило концентрації. Проти Шахтаря було важко – тут також виникли моменти, які можна було дограти і не пропустити…

– У Харкові ви, мабуть, зустрілися із старими друзями. З ким встигли поспілкуватися?

– Ні з ким не зустрівся, тому що не їздив до Харкова. Залишився у Львові і займався за індивідуальною програмою.

– Багато років тому ви перетиналися на полі зі своїм теперішнім тренером Олександром Чижевським. Яким футболістом він вам запам'ятався?

– На той момент, можна сказати, я тільки починав грати у футбол, а він вже закінчував. Був лідером оборони. Запам'ятався мені виступами за Закарпаття і Таврію.

– Коли чекати вашого дебюту за Карпати? Можливо, вже у наступному матчі проти Маріуполя? Що каже Чижевський?

– Як вирішить головний тренер – так і буде. Все залежить від моєї форми і від його бачення.

"Селезньову ми програли"

– Два попередні сезони ви провели у чемпіонаті Туреччини – за Кайсеріспор. Якийсь особливий матч можете виділити?

– Якщо чесно, матчів було багато, тож якийсь окремий виділити не можу. Кожна гра – особлива по-своєму. Всі поєдинки були хорошими. Цьому сприяла атмосфера на стадіонах. Вболівальники масово ходять на футбол, мінімум – 15 тисяч. Хочеться, щоб і у нас було щось схоже. Що більше глядачів на трибунах, то приємніше грати.

– У якого турецького клубу – найбожевільніші фанати?

– Дуже хороша торсида у Галатасарая і Фенербахче. Сюди ж – Бешикташ. За межами Стамбула є такий клуб Гезтепе, наприклад. Взагалі, у Туреччині вистачає клубів, які не представлені у єврокубках, але, тим не менше, їхні вболівальники створюють неперевершену атмосферу. Таких клубів – переважна більшість.

– Ультрас Бешикташа – світові рекордсмени за кількістю децибелів у межах стадіону. Перебуваючи на Водафон Парк, вам вуха не закладало?

– Навпаки – це приємно, коли такий потужний саппорт. Кричать, заводять футболістів. У цьому полягає шарм футболу. Емоції – лише позитивні.

– Ваш екс-одноклубник Євген Селезньов феєрив за Карабюкспор та Акхісар. Чи вдалося вам його зупинити?

– Мабуть, ми його теж не зупинили (Усміхається). Не пригадую, чи Женя нам забивав, але те, що ми програли – факт.

– Вважається, що за кордон футболістові потрібно їхати якомога раніше – тоді й мову легше вчити, і до тамтешніх реалій адаптуватися. Ви стали легіонером аж у 34 роки. Важко було?

– Ні, мені не було складно. Зрозуміло, якісь побутові нюанси виникали, доводилося важкувато. Але на футбольному полі – жодних проблем. Мова футболу – всюди однакова. За кордон можна їхати у будь-якому віці, хоча, якщо ти молодий і вже маєш пропозиції з Європи, зволікати не варто.

"У Динамо не запрошували ніколи"

– Ви – родом із Києва, розпочинали у структурі Динамо наприкінці 90-х. Чому не склалося?

– Не знаю, так вийшло. Не підійшов, напевно. Це не було моїм рішенням. Я – з 1982 року, а грав за 83-ій, тому, можливо, мене ніхто серйозно і не дивився. У принципі, не тільки в Динамо грав, а й в іншій столичній команді.

– У ті часи ви вболівали тільки за команду Лобановського?

– Так.

– Ходили на матчі Ліги чемпіонів?

– Ну, ходив. Побував на кількох іграх.

– Мілевський розповідав, що Ахметов хотів бачити його у Шахтарі. А вам хоча б раз пропонували перейти у Динамо?

– Ні, такого не було.

– Ви зіграли десятки матчів проти Динамо. Неодноразово у Класичному спалахували бійки. Ви всіх своїх опонентів пробачили? Готові потиснути їм руку при зустрічі?

– Звичайно – готовий. Коли звучить фінальний свисток, я відпускаю все те, що було на полі. І дивлюся на ситуацію по-іншому. У грі – це одне, після неї – інше.

– У 2012-му ви оформили дубль у ворота Динамо, а Шахтар переміг – 3:1. Цей матч для вас – особливий?

– Безперечно. Хороший матч видався. Вдалося не просто забити, а зробити це двічі.

– Єдиний дубль у вашій кар’єрі?

– Чому ж? Відзначився у ще одному матчі – забив два голи Чорноморцю в Одесі. Це були часи, коли я виступав за Металіст. Ми тоді вели 2:0, якщо не помиляюся, але у підсумку програли – 2:5.

– Ви увійшли в історію Ліги чемпіонів, як володар найшвидшої червоної картки. Те вилучення у Мюнхені, яке призвело до розгрому від Баварії (0:7), часто прокручуєте у голові?

– Буває, звичайно, що згадую. Особливо, коли цю тему хтось зачіпає у розмові. Неприємний момент, але що вдіяти? Це сталося, нічого вже не змінити… Хотілося, щоб усе було по-іншому. Щоб цей поєдинок закінчився не таким розгромом.

– Зустрівши арбітра Вільяма Коллума, що б ви йому сказали?

– Нічого. А що тут казати? Помилок припускається кожен. Цей епізод – вже історія.

– Назвіть трьох форвардів, проти яких вам було найскладніше…

– Ібрагімовіч спадає на думку одразу. Інших важко виділити. (Після паузи) Мабуть, Лєвандовскі. І ще пригадую маленького форварда Ювентуса, який грав при Конте. Він потім поїхав в Америку. Джовінко! Дуже швидкий, важко було за ним встигнути.

"Луческу? На вкус и цвет товарища нет"

– Знаю, що поступово готуєтеся до життя після закінчення ігрової кар'єри – здобуваєте тренерський диплом. Ще коли Шахтар очолював Луческу, ви старанно нотували деякі тренерські прийоми. Що саме ви взяли від нього? У який футбол гратиме команда тренера Кучера?

– В агресивний, звісно ж. Швидке прийняття рішень на полі. Містер мене навчив багато чого. І багато чим у своїй кар’єрі я завдячую саме йому. За плечима цієї людини – величезний пройдений шлях і в ігровому, і в тренерському плані.

– Не всі ваші екс-одноклубники так прихильно відгукуються про Луческу. Наприклад, Андрій Воробей закидав тренеру суворе ставлення до українських футболістів, натомість дуже поблажливе – до бразильців…

– Я не стану щось підтверджувати чи когось захищати. Абсолютно для всіх ти ж не будеш хорошим, правильно? Для одних – хороший, для інших – поганий. "На вкус и цвет товарища нет" (Усміхається).

– Думаю, ви й самі розумієте, що професіональних клубів в Україні поменшало, а тренерський ринок – перенасичений. Чи готові ви чіплятися за будь-який шанс і починати кар'єру, наприклад, із Другої ліги?

– Так. Вважаю, що з цього й потрібно потихеньку починати. Помічником головного тренера, або ж із Другої ліги. Одразу у серйозну команду тебе ніхто не візьме. Усе варто робити поступово.

– В'ячеслав Шевчук, до речі, розпочав одразу з елітного дивізіону, але невдовзі залишився без роботи і пішов експертом на ТК Футбол. Ви можете себе уявити у телевізійній студії?

– Важко сказати. Я поки що про роботу експертом не думав (Усміхається). Хочу пограти ще… А там – побачимо.

Олег Бабій