Ярослав БОГУНОВ: "Шахтер" в Лиге чемпионов играет ничем не хуже топ-клубов, а "Динамо" на евроарене такого футбола не показывает"

Чому – ПФК «Львів»? Хто найулюбленіший футболіст? На яких позиціях може зіграти? Що чекає «синьо-золотих левів» у перших турах чемпіонату? Де футбол сильніший – в Україні чи Білорусі? Новачок «Львова» Ярослав Богунов відповідає на питання прес-служби львівського клубу.

– Ярославе, вітаємо тебе в ПФК «Львів»! Як тебе прийняв колектив? Що скажеш про свої перші відчуття у новому клубі?

– Дякую! Все добре: і тренувальний процес, і колектив. У перші дні відчувався мовний бар’єр, але поступово налагоджую спілкування з хлопцями. Допомагають взаємодії на полі, адже футбольна мова – проста. Будь-якому футболісту потрібен час, щоб звикнути до нового місця. Без сім’ї трохи складно, поки ще не перевіз її до Львова. А так, все нормально, йде процес підготовки до нового сезону. Відчуваю, що ще повинен фізично набрати форму. Те, що головний тренер хоче і вимагає, мені все зрозуміло. Головне – втілювати це на полі у матчах.

– Ти – родом з Луганська, але при цьому практично не грав у дорослому футболі в Україні. Чому так склалася твоя кар’єра?

– Я рано виїхав з України. Мені було 18 років, а в харківському «Металісті» була досить серйозна конкуренція. З’явився варіант поїхати у Вищу лігу Білорусі. Навіть не роздумував щодо вибору: грати в такому юному віці в елітному дивізіоні Білорусі або сидіти в дублі «Металіста». Поїхав туди, так і засмоктало (посміхається).

– Як тобі період, проведений в білоруському футболі? У тебе був досвід тривалих виступів у «Белшині», «Нафтані», «Крумкачи»…

– Спочатку було важкувато. Потрапив в команду, де було багато досвідчених футболістів, досить високий віковий контингент. Але був хороший тренер – Олександр Сергійович Седньов. Про нього тільки хороше можу сказати, він мені дуже сильно допоміг. При ньому етап переходу з дитячого футболу до дорослого пройшов безболісно. Тому емоції від виступів в Білорусі залишилися лише позитивні. У мене і дочка народилася там.

– Чому ти тоді прийняв рішення знову повернутися в Україну і перейти в ПФК «Львів»?

– Надійшла хороша пропозиція. Я завжди хотів грати вдома, спробувати свої сили в Прем’єр-лізі України. Хочеться сповна скористатися цим шансом. Упевнений, що у мене все вийде у «Львові».

– Чому ти обрав саме 93-й номер в команді? На честь року народження? Чи номер щасливий?

– Просто усі цікаві номери у «Львові» вже зайняті (посміхається). У Білорусі у всіх клубах грав під номером 10. Крім моменту, коли тільки перейшов у «Белшину». Тоді «десятка» теж була зайнята, тому взяв 93-й. А через рік і весь наступний час одягав футболку з десятим номером. У Білорусі є така тенденція: щороку команди оновлюються, футболісти підписують контракти на рік. Сезон відіграли, а потім рухаються по країні. Тільки у мене з усього колективу був довгостроковий контракт з «Белшиною», оскільки був ще зовсім молодий.

Я, до речі, не забобонна людина, так що не бачу різниці, в футболці з яким номером грати.

– Чому саме номер 10? Це твій улюблений?

– Подобається він мені, плюс мій найулюбленіший футболіст грав під цим номером – Франческо Тотті. Легенда «Роми».

– Ти асоціюєш себе з Тотті? Намагається рівнятися на нього?

– Не асоціюю себе з ним, бо де Тотті, а де я (сміється). У плані футболу, звичайно, намагаюся його наслідувати. У плані самовіддачі, у плані роботи з м’ячем. Це топовий рівень. Я за «Рому» вболіваю з п’яти років, і все життя Тотті був моїм кумиром. На жаль, зараз він вже не є частиною римського клубу. Неприємно те, як з ним попрощалися. Подякували наостанок і «бувай здоровий».

– І за який клуб ти тепер вболіваєш? Чи «Рома» все-таки назавжди в твоєму серці з топ-клубів Європи?

– Я, напевно, більше вболівав за ту «Рому», коли в ній грали Монтелла, Батістута, Дельвеккіо, Томмазі, Тотті, Кафу, Антоніолі. Той самий період, коли Шевченко феєрив в чемпіонаті Італії. А по телеканалу СТБ кожні вихідні показували наживо по два матчі Серії А – о 15:55 і 21:55.

– Ти зіграв уже два матчі в складі «синьо-золотих левів». У спарингу з «Прикарпаттям» тебе використовували на фланзі, а в поєдинку з «Волинню» ти вийшов відтягнутим нападником. Де тобі зручніше грати?

– Я на всіх позиціях грав: і зліва, і справа, і під нападником, і форвардом. Все залежало від схем, яку тренери вибирали на матчі. Що від мене вимагалося в певному матчі, те й робив. Виходили від суперника, а мені без різниці, де приносити користь команді. В центрі подобається грати, і на фланзі – комфортно. Але на бровці ти обмежений у своїх діях, прив’язаний до позиції. А в центрі – більше варіативності, ти постійно стежиш за грою і більше працюєш без м’яча. Сподіваюся принести чимало користі команді, куди б мене не ставив головний тренер.

– Що від тебе вимагає Богдан Блавацький на тренуваннях і в матчах? Які задачі він перед тобою ставить на полі?

– Ми на тренуваннях виконуємо тактичні вправи, усі прив’язані до тої побудови гри, яку бачить тренерський штаб. Володіння м’ячем, швидкий вихід в атаку, менше «бий-біжи», більше футболу. Думаю, будь-якому футболісту подобається грати в такий футбол. Просто треба ж ще, щоб команда вміла в нього грати.

– Чи відрізняється нинішній український футбол від білоруського, в якому ти провів шість останніх років?

– Так, звісно. Інтенсивністю. Тут менше браку, футболісти краще оснащені технічно. Немає таких помилок, які зустрічалися там. У Вищій лізі Білорусі людина може таке зробити під час гри, що стоїш і думаєш: «Хлопець, з якої ти секції?» А тут просто вищий рівень. Чим вище рівень футболіста, тим легше з ним грати. Рівень футболу в Україні набагато вищий, ніж в Білорусі.

– Говорячи про мовний бар’єр, ти маєш на увазі партнерів по команді з Бразилії?

– Так. На полі все відбувається в лічені секунди. Ти приймаєш м’яч, хочеш віддати передачу, відкриваєшся і намагаєшся підказати партнеру, хто у нього за спиною. Поки для мене це важко. Але це більше стосується тренувального процесу, на грі команди це не позначалося. Зараз, поки живу на базі, є можливість більше комунікувати з бразильцями, спробувати краще порозумітися між собою.

– Одноклубники вже показували тобі Львів? Була можливість подивитися на місто?

– Ще поки не було можливості. Я у Львові тільки проїздом був, коли ще грав в дитячій школі. А так, щоб усвідомлено походити і подивитися місто, то поки не доводилося. Але неодноразово чув, як тут гарно. У Львові живуть мої друзі, з якими я грав в «Металісті». Вони обіцяли показати місто. Але поки всі мої думки про те, як би добре почати чемпіонат. Тільки про футбол треба думати перед стартом сезону.

– Як ти оцінюєш свій внесок в гру команди в перших матчах за «Львів» у міжсезоння?

– Поки нічого надприродного. Я ще не показав того, що можу. Існує ряд факторів. Про головне я вже говорив: потрібно набирати фізичні кондиції. Але впевнений, що ще покажу. Була можливість забити «Волині» в дебюті товариської гри. Якби забив – вже по-іншому б розмовляли (посміхається). Фізично я з кожним днем почуваю себе все краще і краще. Тому й всі 90 хвилин спарингу в Луцьку провів на полі. Я впевнений, що все буде добре і у команди, і у мене зокрема. «Львів» при грамотній роботі протягом сезону досягне поставлених цілей.

– ПФК «Львів» чекає непростий старт в Прем’єр-лізі в сезоні 2019/2020 – домашні протистояння з «Динамо» і «Шахтарем» в перших чотирьох турах. Наскільки, на твою думку, команда готова до старту сезону?

– Перші тури, думаю, не відрізняються в усіх країнах. Це максимальна концентрація. Десь на секунду проґавив епізод – і можеш потім не зібратися. Але якщо ти фізично підготовлений, то можеш спокійно грати в футбол. Все ж тільки від нас залежить. Потрібно виходити на поле, грати і обігравати суперників. І від матчу до матчу йти до своєї мети. Не важливо, з ким грати. Потрібно показувати добротний футбол, і результат не змусить себе чекати.

– А що скажеш про майбутніх суперників «містян» в перших турах чемпіонату?

– Я всі ці роки постійно стежив за чемпіонатом України, тому прекрасно усвідомлюю, з ким нам належить зустрітися. Складно буде і з «Динамо», і з «Шахтарем». Яка з цих команд сильніша? Мені більше імпонує «Шахтар». У Лізі чемпіонів вони грають нічим не гірше багатьох топ-команд Європи, а десь навіть і краще. «Динамо» ж на євроарені не демонструє такий якісний футбол. В Україні – так, другі місця щосезону займають.

– Чи доводилося тобі грати на стадіонах калібру «Арени Львів»?

– У Борисові – дуже хороший стадіон. У Гомелі – непогана арена. Англійський стиль, трибуни знаходяться близько. У Мінську «Динамо» побудував сучасний стадіон. Буде дуже цікаво відчути атмосферу «Арени Львів».

– Яким ти хочеш запам’ятатися в очах уболівальників ПФК «Львів»?

– Хочу запам’ятатися красивою і яскравою грою. А вболівальники вже вирішуватимуть, що їм більше буде до вподоби.