"На душе грустно, но передо мной сейчас открывается новый вызов". Федецкий покидает "Карпаты"

Артем Федецький завжди був знаковою постаттю для «Карпат». Він вражав своєю харизмою і запалював серця. Банальне усвідомлення того, що він є у команді додавало впевненості. Нещодавно Артем прийняв важливе і непросте рішення у своєму житті і досягнув домовленості з клубом – футболіст залишає «Карпати».

У своєму прощальному інтерв’ю Інформаційному центру ФК «Карпати» Федецький розповів про причини такого рішення, відверто висловив свою думку про невдачі «левів» у останніх сезонах і спробував заглянути у майбутнє.

– Артеме, з якими почуттями залишаєте «Карпати»?

– Почуття можна охарактеризувати фразою «не дуже» (посміхається). Ви розумієте, що означає для мене ця команда, цей колектив і, найважливіше, ця емблема. Емблема клубу і емблема міста. На душі сумно, але переді мною зараз відкривається новий життєвий етап, новий виклик. Це рішення важко назвати запланованим, воно, скоріше, спонтанне. У всякому разі «Карпати» завжди були, є і будуть у моєму серці. За цю команду я завжди уболіватиму і переживатиму.

– Рішення про припинення співпраці можна назвати спільним?

– Мабуть, не варто зараз заглиблюватися у деталі та внутрішню кухню клубу. Ми так вирішили, так буде краще. Звичайно, хотілося ще приносити користь команді. Проте в моєму житті відбулося чимало подій протягом останнього періоду часу і я сприймаю це, як нове випробування. Впевнений, що пройду його достойно і з честю.

– Вашу кар’єру в «Карпатах» можна назвати своєрідними американським гірками зі злетами та падіннями. Так буває у житті, коли не все складається, як хочеш?

– Звичайно, в футболі і у спорті так, як і в житті – випробувань не уникнути. Різні чинники втручаються і життя перетворюється на гостросюжетний серіал. Інколи просто не знаєш, як все розвиватиметься завтра. Я ні про що не шкодую, значить так мало бути. Безперечно, деяких речей можна було уникнути, однак через певних людей в клубі так сталося, як є зараз.

– Кого саме ви маєте на увазі?

– Олега Смалійчука, колишнього віце-президента «Карпат». Ця людина провела свою діяльність таким чином, що «Карпати» новий сезон могли розпочинати в Першій лізі. Завдяки його неоднозначним і неправильним рішенням це все трапилося. Він скористався відсутністю Почесного президента Петра Димінського, взяв всю відповідальність на себе і ледве не довів команду до вильоту. Ці обіцянки, які він давав і не виконував... Складалося враження, що він був тільки один в клубі. Не існувало ні футболістів, ні тренерів. На щастя, Смалійчук вчасно покинув клуб, а в «Карпатах» залишилися справжні «леви», які у цій непростій ситуації віддали себе: весь свій дух, характер і запал, аби команда розпочала сезон в УПЛ. Вірю, що зараз в «Карпатах» відбудеться початок чогось нового. У такому місті стадіон повинен стабільно заповнюватися. Потрібно повернути людей на трибуни не лише грою, а й результатом.

– Ви пережили кілька змін тренерів у «Карпатах». Це негативно впливало на колектив?

– Мабуть, за все моє життя у футболі не змінилося стільки наставників, як за останні півтора роки у Львові. Потрібно дати час тренеру. При правильному підході, при розумінні того, що варто дати час і довіритися головному тренеру, тут реально збудувати хороший і амбітний колектив. У нас все для цього є.

– Ви залишаєте «Карпати» без фінансових претензій?

– Хочу подякувати керівництву клубу, Петру Петровичу. Розумію, що зараз в клубі нові керівники... Так склалося, що їм залишилися певні хвостики з епохи «правління» Смалійчука. На щастя, жодних боргів переді мною немає. Вважаю, що так повинно бути у кожному хорошому клубі. Наскільки мені відомо, боргів немає також перед іншими футболістами, які залишили команду.

– Ваша історія в «Карпатах», напевно, не лише про футбол і спортивні результати. Це щось трохи вище і особливіше – ваші відносини з львівськими вболівальниками це шлях взаємоповаги, любові і визнання.

– Я є відкритою людиною, ніколи не ховався при негативних результатах. Мені завжди приємно спілкуватися з людьми: на вулиці чи на стадіоні. Звичайно, легше вести діалог, коли все гаразд. Але прямий контакт між мною і вболівальниками завжди був присутній. Людям цікаво, що відбувається в команді. На жаль, вони бачать лише поверхневу картину, не завжди розуміють, що відбувається всередині клубу. Таке спілкування є досить важливим. Не в моїх правилах розповідати про всю внутрішню кухню в колективі – тут, як і в сім’ї, коли не можна все виносити на загальний осуд. Львівський вболівальник дуже важливий для «Карпат». Я вірю, що дочекаюся того часу, коли команда буде тішити місто. У свою чергу, дякую вболівальникам за все, що вони зробили для мене.

– Ви залишаєте клуб, що став для вас рідним і в таких ситуаціях традиційно кажуть «ніколи не кажи ніколи». Проте чи не виключаєте ви можливості повернення у «зелено-білу» сім’ю, наприклад, не в якості футболіста?

– Ви знаєте, коли я вперше залишав «Карпати», то тоді ніхто не міг передбачити, що одного дня я повернуся до Львова. Справді не у моїх правилах категорично заявляти чи зарікатися. Все у житті трапляється. Зараз не потрібно поспішати. Мені батько часто казав: «Сину, якщо не знаєш, як треба вчинити, просто не поспішай. Життя підкаже і направить, куди треба». Що не сталося б я залишаюся палким і відданим вболівальником «Карпат».

– Як вболівальник і людина, яка була у колективі ви можете поділитися своїми думками щодо майбутнього команди. Ви були тим футболістом, який міг правильно розставити акценти в колективі і завдяки авторитету вирішити складну ситуацію. Новий сезон – це завжди хвилювання і невизначеність. Які перспективи у «Карпат»?

– Коли я перебував у колективі, в нас не було жодної «дідівщини». Були 17-річні хлопці, були старші гравці і я мав статус одного з найстарших. Але у нас завжди був порядок і дисципліна. На полі можна було жорстко вимагати, адже там ми всі рівні і робимо спільну справу. Ми повинні вимагати самовіддачі, бажання і праці. Кожен повинен віддаватися грі. Хлопці це розуміють і мають все це підтримувати. Особливо, коли команда програє, починається круте піке, а це дуже важко. Навіть у погані часи треба шукати позитив, вибиратися з ями. Буває багато негативних коментарів, поганий настрій, але важливо в цей момент підтримувати іскорку в колективі і бути однією сім’єю. Тільки так команда може досягати цілей.

– Ваш шлях футболіста – чи закінчено його? Які ваші подальші плани?

– Час покаже. Хочу зробити щось хороше для людей. Країна – як маленький футбольний колектив. Для мене відкривається новий життєвий етап, який треба прийняти з честю і робити все для того, щоб було якнайкраще для усіх.