"Против Тимощука открыли два уголовных дела". У экс-капитана сборной Украины - большие проблемы с законом

"Прокуратура Баварії проти Анатолія Тимощука"

– Надіє, три роки тому стало відомо, що ви з Анатолієм розлучаєтеся. Сам процес, як виявилося, стартував ще у 2014-му. Яка ситуація зараз? Чи поставлено у цій справі остаточну крапку?

– Процес розпочався на початку 2014-го, але згодом я його призупиняла на кілька місяців. Що зараз? П’ятий сезон серіалу "Розлучення". Але жанр цього кіно для кожного свій.

– Чому так довго все відбувається?

– Все просто – Анатолій його затягує. Він стверджує, що у нього немає статків, і пропонує ділити навпіл мої статки. Причому, на всі судові справи у трьох країнах, які здійснюють як мінімум три команди адвокатів, за оцінкою німецьких спеціалістів, вже вірогідно витратив близько 1 мільйона євро. Робити якісь прогнози, коли все закінчиться, – складно. Одна з проблем – процес відбувається у різних країнах. Відповідно, кожна з країн має свої юридичні тонкощі та нюанси, іноді бракує необхідних договорів між ними.

Мені вдалося довести неймовірну кількість епізодів, коли Толік нахабно брехав у суді. Станом на сьогодні щодо нього відкриті дві кримінальні справи у Німеччині. Це вже не він проти мене, чи я проти нього. Це держава Німеччина, а конкретніше – прокуратура Баварії, проти Анатолія Тимощука. Одна стаття – за несплату аліментів. Інша кримінальна справа – за шахрайство.

– Чи давно порушили ці кримінальні справи?

– Порівняно нещодавно. Спершу прокуратура розглядала матеріали, щоб з’ясувати, чи є підстави для порушення кримінальної справи. У грудні минулого року вони вилучили усі документи щодо нашого кейсу із цивільного сімейного суду і таки виявили ознаки злочину. Зокрема, йдеться про надання Анатолієм до суду фіктивних документів, де був підроблений мій підпис. Також неправдиві свідчення Анатолія під присягою. Адже коли немає доказів, можна присягатися. Присяга прирівнюється до доказу. Все це зроблено з метою матеріальної вигоди.

Анатолій Тимощук, Анастасія Клімова та донька

До того ж цією лжеприсягою він пробив чергове дно. Замість нього підписи ставила його спільниця (Анастасія Клімова, громадянка Росії, пасія Анатолія Тимощука, – Футбол 24). Згодом багато разів посилався на цю лжеприсягу – теж із метою матеріальної вигоди. А коли мова йде про понад 50 тисяч євро, це – обтяжливий момент у кримінальній справі.

"Толік приховав у Росії майже всі статки"

– Анастасія Клімова. Що ви знаєте про неї?

– Вона – старша від Толіка, досвідчена і є близькою подругою нинішньої дружини Андрія Аршавіна, яка на відомому відео стверджувала, що працює у ФСБ. Є припущення, що Клімова була завербована ФСБ ще в університеті. До того ж, створює легенди про себе, наприклад, розповідає, що вона – письменниця і видала книгу про передмістя Санкт-Петербурга, яку продала тиражем 500 000 примірників. Звичайно, книги такої взагалі не існує і не існувало ніколи, а півмільйонними тиражами у всьому СНД продавалися книги, наприклад, Акуніна – та й те не всі його праці. Гаррі Поттер розійшовся тиражем близько 1,7 мільйонів. Ну які передмістя Санкт-Петербурга? Тим паче, це легко перевірити.

Зараз легенди вже не потрібні, адже Толік приховав у Росії майже всі статки, які заробив протягом своєї кар’єри, віддав у її власність всі частки у бізнесі, який відкрив у Росії, та нерухомість, яку придбав. І каже, що в нього нічого немає.

Толік часто хвалився своїми знайомствами в Росії з силовими структурами, до того ж, багато з них є вболівальниками Зеніта. Наприклад, каже, що йому треба поїхати, аби підписати футболку Умнову (главі МВД у Санкт-Петербурзі), або поспілкуватися ще з якимись високими погонами в Москві. Я на ці зустрічі ніколи не їздила, але зараз у мене складається все в єдину картину, як мозаїка.

Анастасія Клімова

Зверніть увагу, що у нього була можливість працювати в Україні, Німеччині або Казахстані, але він вибрав саме Зеніт і навіть після звільнення кількох тренерських штабів продовжує працювати в клубі. Раніше Толік завжди одягав український прапор після перемоги. З початком війни його можна було побачити з "георгіївськими стрічками", але не з українським прапором.

По-друге, у Толіка є прямий доступ до багатьох лідерів української політики і бізнесу: Рінат Ахметов, Григорій Суркіс, Сергій Тарута, Андрій Павелко, Юрій Луценко, Віталій Кличко і не тільки. Раніше він був знайомий з Віктором Ющенком і Віктором Януковичем, не так давно Петро Порошенко йому навіть подарував нагородний пістолет. Тут донести або дізнатися інформацію, чи контакти якісь налагодити – це цілком можливо. У цьому сенсі Толік, може, і не особлива, але досить цінна ланка, цілком могла знадобитися.

І по-третє, коли я зробила перші публічні заяви про розлучення, мені прислали дивні документи про співпрацю з ФСБ. Підтвердити або спростувати їхню справжність я не можу, напевно, цим повинні займатися компетентні органи. Але прикметно інше: коли Толік ініціював збір і видачу гуманітарки в Донецьку у 2015-му, місцеві правителі відмовлялися – через його відвідини українських військових у госпіталі. Але потім все дивним чином вирішилося через Захарченка, що мені підтвердив сам Толік у листуванні.

– Як давно вони разом?

– За моєю інформацією, вони перебувають у близьких стосунках як мінімум з 2007 або 2006 року. Якщо я вам покажу фотографії дитини, то це – копія сестри Анатолія. Ніколи не бачила цієї дівчинки вживу, але Кокорін, який, напевно, знає ситуацію краще, називає її Толіковою донькою. Досить тривалий час Толік жив подвійним життям, як це виявилось зараз.

Одного разу, у мій День народження і День всіх закоханих, 14 лютого, на наш домашній комп'ютер прийшло відео ось цієї жінки, яка трусила голими цицьками і бажала Толіку "любови и кончить кучу раз".

"Треба зробити все, щоб Наді не дісталося жодного євро"

– Навіщо Тимощуку ця боротьба проти вас? Він же – небідна людина…

– (Після паузи) Він хоче буде ідеальним для суспільства. Тому ця історія не тільки про гроші, але й про правду. Потрібно розуміти, що у нього є власне сприйняття цієї ситуації, як і з приводу подвійного життя, яким він жив близько 10 років. Думає, що з папірцем про розлучення, вочевидь, купленим у луцької судді Пушкарчук, – він вже розлучений. Німецький суд цього не визнає, оскільки фактично у Німеччині справа була розпочата раніше, що з юридичної точки зору робить всі інші "розлучення" в інших країнах неможливими і недійсними.

Розподіл фінансових заощаджень, який відбувається у Німеччині, Тимощук хоче перевести в Україну, у Печерський суд. У німецькому суді він заявляв, що ми не живемо разом на декілька років більше, ніж є насправді, і, відповідно, що усі гроші, які витрачалися на сім'ю за цей період, я начебто вкрала. Під те, що я "вкрала", потрапили суми, витрачені на наш із ним сімейний відпочинок із дітьми, а також гроші, які він сам переказав на свій український рахунок (це елементарно можна перевірити, і вже доведено у німецькому суді).

Після того, як ці "схеми" не пройшли в Німеччині, пішов з ними у Печерський суд. Можливо, хтось щось йому пообіцяв – в Україні ж є місцеві "рішали". Толік свято вірить, що купити можна все. Включно з апеляцією, він вже чотири рази подавав одне й те саме: "Вона вкрала ці гроші". Слава Богу, до сьогодні, судді у Печерську не були "сліпими", як луцькі, тож бачили, що аналогічна справа розглядається в Німеччині, а тому ніяк не може розглядатись в Україні.

Навіщо йому це у глобальному значенні? Його характеру притаманна така риса, як сугестивність. Простіше кажучи – залежність від думки інших. Толік потрапив у руки, на мою думку, абсолютної аферистки, яка з метою власної вигоди вкладає у його голову абсурдні ідеї, а він дозволяє, аби йому це вкладали, бо так йому комфортніше жити і не думати про реальність.

А коли ці ідеї не спрацьовують, то він свято вірить, що я – відьма, і він програв суд не тому, що було доведено його брехню, а виключно тому, що я зачаклувала усіх. Якщо придивитись, то від якогось часу у нього на руці з’явились червоні нитки – як обереги від чаклунства, які він намагався причепити й дітям, переконуючи їх, що я – відьма.

– Серйозна заявочка...

– У його уявленні є два варіанти. Або він мусить вигравати суд, або, якщо це ніяк не спрацьовує, то отже я – відьма. У нього є адвокати, які всі разом підвели його до цих кримінальних справ. Вони дозволили своєму клієнту брехати, хоча чудово розуміли, чим це загрожує.

Надія Навроцька (праворуч)

Свого часу у нього була абсолютно адекватна адвокатка із Мюнхена – з доброю репутацією та рейтингами. Вона єдина відгукнулася на пропозицію домовитись мирно, вважаючи, що найкращий вихід для її клієнта – сісти з нами за стіл переговорів і нарешті вирішити ситуацію. Але російська сторона Толіка сказала: "Ні! Треба зробити все, щоб ані Наді, ані дітям не дісталося жодного євро". Ось такі слова були передані моєму адвокату. Натомість мюнхенська адвокатка кудись зникла – мабуть, не захотіла ризикувати своєю репутацією у цьому театрі абсурду.

Жоден серйозний адвокат у цій системі не працюватиме в принципі. Беруться лише ті, хто хоче добре заробити. Тож Толік не мав іншого виходу – він повернувся до послуг тих адвокатів, яких раніше звільнив.

– Мова про спеціалістів, які представляли інтереси партії "Единая Россия"?

– Ні, йдеться саме про німецьких адвокатів. Але загальним замовником їхніх послуг, наскільки розумію, є адвокатська контора Вертикаль, головний партнер якої пов’язана з “Единой Россией". Іноді, коли потрібно у судових документах вказати місце проживання, Толік вказує саме їхню адресу. Буває, що називає адресу будинку, в якому ми мешкали у 2007-2009 роках. Тобто, якщо дивитися суто на документи, ви взагалі не зрозумієте, де він живе. Сюрреалізм!

– Що тепер загрожує Тимощуку? Ув’язнення?

– Поки важко відповісти. Я ще не так добре обізнана з Кримінальним правом у Німеччині. Думаю, це все ж питання до прокуратури. У німецькому цивільному суді є підрозділ сімейного суду. Кримінальний суд – зовсім інша сфера, і вони між собою не перетинаються. Чим Анатолій також, до речі, скористався. Одного разу він прийшов до нас і вчинив фізичне насилля. Потім, із переляку, зізнався у скоєному поліції, яка оперативно прибула на виклик. Підписав протокол. Автоматично це пішло в прокуратуру. А ось у цивільний суд вони з адвокатами одразу написали, мовляв, я його душила. Повний абсурд. Не уявляю, де він знаходить цих адвокатів. Жоден серйозний німецький спеціаліст не візьметься за цю дурню.

"Анатолій ліз на рожен до охоронця і той його трішки остудив ліктем у губу"

– Детальніше про інцидент із насиллям, якщо можна.

– Це сталося у 2017 році. Здається, весною. Останні його приїзди до дітей були дуже дивними – він завжди був заряджений агресією. У той день я відчинила двері і просто сказала "Добрий день". Він почав кричати, навіть при дітях. Вони втекли, бо злякалися. Він пішов до машини за подарунками дітям, а я була в шоці. Коли повернувся, я його пригальмувала у коридорі і сказала: "Давай не при дітях, ти чого взагалі?".

Я говорила тихо і не зрозуміла, як це сталося, але він штовхнув мене у плечі двома руками. Я просто полетіла, впала і сильно вдарилася. Звичайно, потім була і поліція, і доктор, і все таке… Пізніше я зрозуміла, що це такий план, адже в тому місці не було камер спостереження. У всіх інших зонах камери є. У мене на кухні сидів охоронець, про всяк випадок. Я побоювалася, що Анатолій може забрати дітей, бо він мені цим погрожував. Я завжди викликала когось, щоб хтось був поруч: хтозна, що йому стрельне в голову.

Коли Анатолій штовхнув мене, цей чоловік підбіг на допомогу. Я не втрачала свідомості, але у мене був серйозний шок. Пам'ятаю, що охоронець запитував його, навіщо він це зробив. Анатолій рухався далі, у зону, де є камери. Для того, щоб показати весь цей цирк, що його, нібито, не впускають до дітей. Ми всі це зрозуміли вже потім. Анатолій ліз на рожен до охоронця і той його трішки остудив ліктем у губу. У нього пішла кров. Коли Толік це відчув, то заспокоївся і пішов умиватися. Можливо, він вирішив, що домігся того, чого хотів.

Коли приїхала поліція, Анатолій все розповів, як було, – правду. Можливо тому, що це було по гарячих слідах. Він злякався і не встиг проконсультуватися, що йому потрібно казати. У поліції залишився протокол, який вони відправили до прокуратури. А Анатолій, я припускаю, згідно зі своїм планом, пішов у сімейний суд і заявив, що я не впускала його до дітей. Що, нібито, я накинулася і душила його, а потім сама підстрибнула і з розгону впала на підлогу. Це неймовірно просто.

Як на мене, такий його вчинок є неадекватним. Він йде до суду, бере адвокатів, платить їм шалені гроші, щоб звідкілясь летіли (вони не з Мюнхена). Навіщо? Він намагається довести, що я його душила. Тут же є його свідчення для поліції, є свідчення свідків, адже крім охоронця у будинку в цей момент були й інші люди. Ми беремо всі ці дані просто з прокуратури і показуємо в сімейному суді. І ті вже, умовно, говорять: "Ви чого, шановні?" І відмовляють Толіку у позові.

– Як реагують на цю юридичну одіссею представники німецької феміди? Адже вони знали Тимощука з позитивного боку – як капітана збірної України і чемпіона Бундесліги у складі Баварії.

– Є тут таке слово – аrschloch. Я чую таке часто від людей, хто в курсі цієї справи. Дослівно – дірка від…

– Бублика?

– Від попи. Це про нього – як про людину – так кажуть. Коли від ситуації страждають діти, жодних виправдань немає. Він за це нестиме відповідальність. Ти – батько. Заради чого здійснюєш цей психологічний терор? Він дійшов навіть до того, що власних доньок ладен був прилаштувати у спеціалізовану школу для розумово відсталих і дітей із синдромом Дауна. На щастя, є чіткі правила тестування. Тест Мюнхенського університету засвідчив, що IQ дівчаток – навіть вищий від норми.

Так було колись

В інтерв'ю журналістці Аллі Бублій, для телепередачі, Толік хвалився, як його діти вільно розмовляють чотирма мовами. Звісно, що розмовляють! У них багато вкладалося. А рік потому він робив усе, щоб запроторити їх у школу для розумово відсталих. Знаєте, чому? З однією метою – довести, що я погана мати, що я ними не займаюся. Є в голові ідея фікс – і він її дотримується. На щастя, зараз Толік не може чинити такого тиску, як раніше – діти перебувають під соціальним наглядом, вже 2 роки навчаються у школі.

Йому тепер ніхто не вірить. "Ми не живемо разом із 2013 року", "У Санкт-Петербург я поїхав сам" і так далі. Але не може відповісти на запитання судді: "То чому ж у 2015-му ви постили "Надя, я тебе люблю"? Безліч фотографій, перельотів, спільний відпочинок – як бути з цим? Хочеш зрозуміти, чи людина бреше, – запитуй її про деталі. А коли брехня у такому масштабі, та ще й між трьома країнами, коли складні комунікації між адвокатами, важко структурувати цю брехню, трапляються нові проколи… Це щось нереальне! І бачите, до чого призвело? Шахрайство, кримінальна справа…

Пригадую, на вимогу прокурора поліція мене викликала на допит. Приходжу я до слідчого, а в його кабінеті всі стіни завішані великими плакатами футболістів Баварії. На одному з плакатів – Толік. Ми розмовляли під його пильним наглядом (Усміхається).

Під час допиту я розплакалася. Сама від себе такого не очікувала. Мене той слідчий вбив запитанням. Такий собі поліцейський, у якого на стінах – Баварія, а на столі, у рамочках, – багато фотографій його дітей, сім’ї... І він мене запитав: "Для чого, на вашу думку, Толік це все робить? Це ж його діти власні, вони – його нащадки…" От мене й "накрило". Накрило, мабуть, від того, що переді мною сиділа ЛЮДИНА із звичайною людською логікою, якої я вже давно у справах з Толіком не бачила.

"Одного дня доньки мене запитали: "А тато нас любить?"

– Пригадуєте, коли востаннє перетиналися з Анатолієм?

– Це було в якомусь суді. Вже не пам’ятаю, якщо чесно. З дітьми йому дозволено бачитися в присутності психолога – це святе право, якщо не становить якоїсь загрози. Для цього дається два дні (без ночівлі) на місяць. Телефонувати можна двічі на тиждень у певний проміжок часу. Він якщо дзвонить – то невчасно. У нього є проблема. Найстрашніше покарання для нього – це певні рамки. Їхати і не перевищувати швидкість? Для Толіка це просто нестерпно!

Тож подзвонити вчасно – йому складно. Приїхати – також складно. Востаннє він приїжджав десь півроку тому, у грудні. Свою можливість двох днів не використовує. На зустріч запізнюється – години на дві. Замість того, щоб якісно провести дозвілля із дітьми, він частину цього часу "прогулює". Останні два роки Толік не вітає доньок зі святами – ні з Миколаєм, ні з Різдвом… Я вже мовчу про День народження – ні минулого, ні цього року вони не дочекалися його уваги.

– Наскільки важко було пояснити донькам, чому батько їх не вітає і чому не живе з ними в одному домі?

– Щодо "живе окремо" – трохи простіше, бо ми й так упродовж нашого шлюбу не щодня були разом. Заїзди, виїзди, тренувальні збори. Доньки сумували, коли Толік їхав на кілька днів, але він регулярно телефонував їм увечері. Потім, коли вже виступав у Казахстані, я боялася туди їхати. Мої побоювання були пов’язані із його погрозами відібрати дітей. Була впевнена, що у цих країнах можна легенько "решить вопрос" – зробити з людини наркомана або психічно хворого, як це прийнято у колег Толіка по Зеніту. Тож усе якось так поступово зійшло нанівець.

Більш болісно діти реагували на те, що він не виконував свої обіцянки. Якось Толік пообіцяв приїхати до них, коли випаде сніг. І от вони чекали: сніг випаде – тато приїде. Кожного ранку Міа бігла до вікна і з надією прочиняла жалюзі. Одного дня будить мене: "Мамо, мамо! Сніг випав! Тато приїде!" А я ж розумію, що він не приїде. Що він навіть не подзвонить…

Міа чекає на батька

Такими моментами він зламав із ними стосунки. Я не знаю, у якому руслі Толік думає про них – що вони діти, чи діти в лапках, чи що наївні… А вони ж чудово розуміють дуже багато речей і вловлюють нюанси. Мої доньки – чутливі до брехні, але не скажуть йому про це напряму. Вони усе мотають на вус і потім обговорюють між собою. "О, тато брехав" або "Він думав, що ми не бачимо – увімкнув телефон, "ні-ні, я нічого не записую", сховав його у кишеню і почав розпитувати". Сидять такі кумасі і міркують (Усміхається). Перед судом йому потрібно з них щось витягти, викрутити на свою користь, тож він приїде. В іншому випадку не приїхав би.

Одного дня вони мене запитали: "А тато нас любить?" Мій батько мене любив дуже сильно, тож я не уявляю, як може бути по-іншому. Опинилася у складній ситуації. З одного боку, сказати "Тато вас любить" – неправильно, бо дозволиш їм сприймати таке ставлення за любов і знайти собі потім таких же партнерів у житті. Відповісти "Не любить" – неможливо. Дитина повинна жити з думкою, що тато її любить.

І я відповіла: "Тато вас дуже сильно любить, але в міру того, наскільки здатне любити його серце. Його серце – заморожене, як у Кая в казці про Снігову королеву. Але життя – це не казка. Тому коли люди такими народжуються, або їх так виховують, вони не можуть змінитися. Живуть із замороженим серцем і з ним помирають". Так їм легше приймати ситуацію, розуміють, що поняття і прояви любові у людей бувають різними. Вони вже давно не чекають чогось від Толіка, не живуть надіями "а, може, одного дня..." і менше розчаровуються.

Надія Навроцька із доньками

Моє найбільш злісне побажання для Толіка полягає в тому, щоб він колись таки зрозумів, що накоїв. Це буде настільки боляче! Але в нього спрацьовують механізми захисту психіки. Він не зрозуміє нічого, ні грама, взагалі. А найстрашніше, що в житті Толіка немає жодного друга чи рідної людини, яка б щиро переймалась його ситуацією і пояснила б йому, що з людьми, тим більше – власними дітьми, так чинити не можна.

"Я бачила, як у прозорих боксах помирають діти"

– Ви були дружиною знаменитого футболіста – це статус, можливості, віп-знайомства, дуже пристойне матеріальне забезпечення. Як змінилося ваше життя зараз? Чи відбулася переоцінка цінностей?

– Головна переоцінка цінностей відбулася тоді, коли я побачила, як на моїх очах, поруч – у прозорих боксах, помирають діти. Лемент батьків, який роздирає душу. Там усвідомлюєш і концентруєшся на зовсім інших речах. Цей період дуже вплинув на моє життя. Воно кардинально змінилося після народження власних дітей.

Ноа та Міа народилися з екстремально низькою вагою – 620 та 580 грамів. Упродовж, як мінімум, двох місяців я лякалася кожного телефонного дзвінка. Боялася, що телефонують з клініки, аби повідомити про смерть… Знаєте, коли проживаєш стадії горя, на певному етапі виникає торгівля. Коли ти готовий на все і даєш Богові обіцянки… Це справжнє диво, що обидві доньки вийшли із цієї ситуації без жодних наслідків.

Тож я відчувала потребу віддячити світові. Я знайшла партнерів і разом ми створили службу дитячої інтенсивної терапії для авіації та наземного транспортування важкохворих дітей у різні куточки планети. Аналогів нашій спеціалізованій педіатричній команді немає в Європі і навіть в Америці. Ось так і вийшло, що найкращі провайдери в сегменті перевезень пацієнтів побачили в нас не конкурентів, а нову можливість впровадити найбільш кваліфіковане транспортування своїх педіатричних пацієнтів.

До нашої появи, зазвичай, такі послуги часто виконували або далекі від педіатрії лікарі, або випадкові дитячі спеціалісти широкого чи не відповідного ситуації профілю. А це – великі ризики ускладнень і важких наслідків. Тому найсвідоміші серйозні провайдери частіше відмовляли у транспортуванні особливо важких дітей.

Нам доводилось перевозити для наших партнерів навіть пацієнтів із України. А нещодавно великого резонансу набула історія маленької пацієнтки Хлої. Їй належало перелетіти зі Штатів до Берліна з так званим штучним серцем. В Америці скрутно із такими операціями, адже замінити орган вони вміють, а от витягти "машину" і відновити самостійну роботу серця – з цим німецькі фахівці справляються значно успішніше.

Це був єдиний шанс для Хлої зберегти своє серце – потрапити до Німеччини. Як виявилось, упродовж тривалого часу її батьки не могли знайти жодного провайдера чи команди, яка змогла б реалізувати цю місію транспортування дитини, аж допоки не вийшли на нас. Це був перший у світовій практиці переліт пацієнта з апаратом штучного серця Berlin Heart LVAD через Трансатлантику. І, звісно, ми впоралися на відмінно.

Хлої

Ще були декілька публічно відкритих кейсів як, наприклад, неодноразово висвітлена у німецькій пресі історія маленької Арії. Але в переважній більшості – це закриті від суспільства історії у зв’язку з лікарською таємницею та захистом даних. У нашій роботі трапляються і палеативні історії, коли в маленького пацієнта немає шансів, і клініка відправляє його додому, щоб дати шанс покинути світ вдома, поміж близьких.

Так чи інакше, коли торкаєшся таких моментів, то розумієш, що всі ми ходимо під якимись силами вищого порядку, пріоритети в житті не викликають сумнівів. І все, що лише є у наших руках – це власний вибір, як чинити. Користуватись недоліками системи і нищити життя навіть своїх дітей заради власних амбіцій та інтересів, чи зробити все, що в наших силах, аби здійснити бодай маленький внесок, щоб змінити щось на краще.

Олег Бабий