Дмитрий ДЖУЛАЙ: "Не вижу логики у "Динамо"

"Я не бачу логіки в Динамо"

– Дмитре, наскільки яскравими були ваші емоції після перемоги команди Петракова у фіналі Кубка світу? Коли востаннє ви переживали щось схоже?

– Я думаю, що це – вперше. Можна згадувати, звичайно, матч зі Швейцарією – наш перший чемпіонат світу, вихід у чвертьфінал. Можна згадувати фінал збірної України U-19. Але те, чого досягнула команда Петракова, перевершило все.

– Мені ще пригадується фінал Ліги чемпіонів Мілан – Ювентус і вирішальний удар Шевченка у серії пенальті. Той матч ви також коментували у тандемі із Босянком…

– Та ні, до чого тут Мілан – Ювентус? Там був лише один Шева – і все (Усміхається). А тут – ціла збірна України.

– Шлях нашої команди до фіналу і, зрештою, до титулу – це геній тренера, виняткове покоління молодих гравців, щасливий збіг обставин, чи ще щось? Що тут вийшло на перший план?

– У причини успіху є ім’я та прізвище – Петраков Олександр Васильович, його тренерський штаб і футболісти, які пройшли цей цикл. Ось і все.

– У вас немає побоювання, що ці хлопці стануть черговим "втраченим поколінням"?

– Це від них залежить. Ми можемо боятися, хвилюватись… Найголовніше, щоб вони самі розуміли: це – суперважливий, класний, історичний крок, але лише крок. Ми тут нічим не допоможемо.

– Чемпіони світу – Булеца та Супряга – виявилися непотрібними у Динамо. Де логіка?

– Я її не бачу, але хіба вона була у попередніх двох сезонах?

"Мені болить, як зустріли команду Петракова – комсомольсько-партійним прийомом"

– Чого очікуєте від рідного клубу у новому сезоні?

– З чистим серцем кажу, що абсолютно нічого не очікую. Будь-який позитивний момент буде бонусом. Наприклад, вихід у груповий етап Ліги чемпіонів. Перемога у чемпіонаті? Зараз про це говорити… Нічого не очікую. Просто ні-чо-го. Якщо ж говорити про команду U-19, яка гратиме у Юнацькій Лізі УЄФА, – то так, за нею цікаво буде стежити.

– Після закінчення попереднього сезону був момент, коли Ігор Суркіс взяв паузу в питанні головного тренера. Багато хто очікував, що Хацкевича відправлять у відставку. Рішення продовжити співпрацю ще на 2 роки – як ви це поясните?

– Як можна пояснювати абсолютно рандомні рішення? Мені вже набридло упродовж кількох років пояснювати чужі рішення. Так, вони стосуються команди, за яку я вболіваю, але це – єдиний зв’язок. Тож не бачу сенсу заглиблюватися. Краще поговорити про збірну U-20 (Усміхається).

– Давайте. От, Петраков. Він сказав цікаву річ: "У клубі мені було б дуже складно працювати. Там командують президенти, власники, розповідають, що і як потрібно робити. А для мене це смерть. Я сам собі господар". І все ж, якщо помріяти, чи хотілося б вам бачити цього тренера біля керма Динамо?

– Петраков працює чудово. У нього є ніша, напрямок. Він бере хлопців, проходить з ними цикл. Був чемпіонат світу-2015, був теперішній чемпіонат, який вдалося виграти. Система працює – і працює добре. Я не бачу сенсу висмикувати таких людей у клуб. Тим паче, Петраков має рацію – там можуть виникнути зовсім інші обставини, вимоги, умови. Скільки він зможе так протриматися – це також питання.

Олександр Васильович працює з тим, що йому реально подобається. Він робить те, що вміє робити – от що найголовніше. Спроможний виконувати завдання в рамках цієї системи відбору на Євро і чемпіонати світу. До речі, Петраков сказав ще одну хорошу фразу: "Зараз ми виграли чемпіонат світу – може хтось і похвалити захоче" (Усміхається).

Коли хлопці повернулися, дипломовані спеціалісти організації із трьох літер влаштували такий собі комсомольсько-партійний прийом. Вони вважають, що це – прийом. Не було такого, що ми встановимо сцену, наприклад, на Софійській площі. Або на Олімпійському. Або біля Олімпійського. Мовляв, уболівальники, приходьте! Тим паче, команда прилетіла в неділю, у вихідний день. Наступний день – понеділок – також був вихідним.

Але ж ні! З аеропорту їх погнали на "урочистий захід", де виступали, в основному, ті, хто абсолютно не причетний до цього успіху, або причетний суто формально. У нас чомусь вважається, якщо федерація дала команді поїхати на збори, то вона не виконала свою функцію, а зробила ледь не благодійний внесок.

– Чемпіон світу Цітаішвілі зізнався, що за Кубок світу команду нагородили лише кубками і грамотами. Щоправда, потім гарячково додали спростування – мовляв, із преміальними проблем немає…

– Добре, хоч не сказали, що ви маєте пишатися вже й цим. Тут ось що: я не думаю, що хтось їм щось обіцяв за перемогу. Навряд чи хтось взагалі про це думав (Усміхається). Потрібно з’ясовувати всі нюанси – які там були умови.

Мені болить інше – те, як їх зустріли. Так, ніби це не вони виграли щось грандіозне, а їх привезли поаплодувати дядькам, які нібито щось зробили. Ось який парадокс.

– Повернення збірної із пересадкою у Варшаві – окрема тема. Де чартерний рейс?

– Ні, ну чартерами у нас літають тільки очільники різних організацій. Навіщо потрібні чартери "якимось" футболістам? Вони ще, мабуть, можуть подумати, що занадто великі (Усміхається).

– Чи виділяється тренерська постать Петракова на фоні інших українських спеціалістів? Скрупульозним, майже науковим підходом до справи він дещо нагадує Лобановського, Яковенка.

– У нього справді є ідеї, які можна застосовувати, адаптуючи під кожне покоління. Його команди грали по-різному – у складі були різні виконавці, з різними функціями. На цьому чемпіонаті ми побачили довіру до людей, з якими він починав – Супряга, Хахльов. Потім була реакція під час турніру – з’явився Сікан і почав забивати, Дришлюк виходив.

Супряга нарешті звільнився від цього всього, оформивши дубль у фіналі. Це ж треба було ще поставити його на цей матч у стартовий склад, адже результативна гра Сікана, начебто, схиляла до іншого рішення. Але ні – вийшов Влад і нагадав себе торішнього.

– А як щодо Петракова на чолі національної збірної України? Такий варіант – більш реальний, ніж із клубом?

– Це потрібно у нього запитувати. Тому що, знову ж таки, робота з молодими футболістами – специфічна. Вона суттєво відрізняється від специфіки у головній збірній – з уже сформованими найкращими гравцями, дехто з яких має досвід виступів за кордоном. Важливо не тягнути людей туди, куди вони, можливо, самі не хочуть (Усміхається).

А то ж у нас країна "експертів", які у перервах між заняттями у школі, розбираються в усіх сферах. Після стартових двох турів цього Кубка світу також вистачало "експертів", які розповідали, який із Петракова тренер. Не потрібно уподібнюватися таким персонажам.

Є результат, є робота тренера. Ніхто не гарантує, що це можна буде повторити. Хіба можна поставити перемоги на чемпіонатах світу "на замовлення"? Тільки в Аргентини колись існувала фантастична школа, яка штампувала ці перемоги одну за одною. Там функціонувала успішна система, а у нас системи немає. Тому тріумф у Польщі – це перемога конкретної групи людей, конкретного тренера.

"Підсилювати збірну своїми хлопцями, а не підстаркуватими бразильцями"

– Ваші враження від двох червневих матчів головної команди?

– Із сербами це взагалі пісня була! Якби ми грали всі матчі у Львові, то з чемпіонатів світу і Європи не вилазили б (Усміхається). Можна говорити, мовляв, серби вийшли з якимись понтами. Але цим ще потрібно було скористатися, що наші зробили просто бездоганно.

Люксембург грав значно організованіше. Важливо, що ми швидко забили, потім ще моменти хороші були – зокрема у Степаненка та Зінченка. Якби забили вдруге – було б спокійніше. Я дивився цей матч із трибун стадіону. Не знаю, можливо, справа у магії Львова, але у мене не було ніякого сумніву у перемозі. Що ж, чудовий результат. Залишилося зробити два або два з половиною кроки до чемпіонату Європи.

– Натуралізація не перешкоджає вам дивитися матчі збірної України?

– Тут потрібно чітко розділити. Якщо натуралізація – природна, якщо батьки футболіста – не українці, але він народжений в Україні, тут зростає і починає грати у футбол, ніяких питань немає. Те саме – коли людина приїхала сюди у певному віці, тривалий час тут прожила, чи, як Едмар, одружилася.

Є інший момент. Ми не говоритимемо про конкретні футбольні клуби. Згідно з регламентом нашого чемпіонату будь-який футбольний клуб має повне право натуралізувати будь-якого іноземного гравця, якщо дотримано усіх вимог. Але це не означає, що автоматично цей футболіст повинен отримувати виклик у збірну України. Натуралізація – це те, що вигідно клубові насамперед.

Спротив, який викликає остання історія, якраз із цим і пов’язаний. Клуб зробив те, що йому вигідно. А в чому вигода для збірної? Поки що незрозуміло. Ось ці дві червневі перемоги – хороший натяк: поповнювати національну команду можна своїми хлопцями, а не підстаркуватими бразильцями. Як би добре вони не грали. Скільки б не забивали. Більше того – цікавий збіг обставин. У нас тепер є чемпіони світу! Потрібно зважати на це.

– Чи помічаєте ви еволюцію тренера Шевченка у порівнянні з відбірковим циклом до ЧС-2018, наприклад?

– Певні зміни були помітними ще у Лізі націй – у матчах з чехами і словаками. У стартовому складі з'явився Маліновський – людина із закордонним досвідом, яка зараз має запрошення від різних клубів після здобуття титулу чемпіона Бельгії. Працюючи з Гвардіолою, неймовірний досвід отримує Зінченко. Можна точно сказати, що упродовж багатьох років ні в кого з українських гравців такого досвіду просто не було. Це теж, безумовно, допомогає збірній. А ще поява Малдери у тренерському штабі також чогось додала.

Те, що є зміни у порівнянні із циклом чемпіонату світу, – безперечно. Але зрозуміло, що це потрібно закріплювати і розвивати. Сподіваюся, що Маліновський на цьому рівні не зупиниться і рухатиметься вище. Те ж стосується багатьох інших, які або можуть поїхати за кордон, або вже грають там.

Ми вже згадували, що Булеці, чемпіону світу, немає місця у його клубі. Оренда у Дніпрі – нормальний варіант. Але це зараз нормальний. А далі? Якщо рік мине і нічого не зміниться? Мені здається, що цим хлопцям варто вже зараз шукати собі команди за кордоном, якщо вони бачитимуть, що рідні клуби не звертають на них увагу.

Той же Кащук – хороший, цікавий футболіст. У Шахтарі на його позиції грають бразильці, за яких заплатили великі гроші. Навряд чи їх посадять на лаву, бо Кащук став чемпіоном світу. А він би спокійно і регулярно міг виступати у тій же Голландії, наприклад. Варіант із виїздом у Європу видається значно привабливішим з футбольної точки зору.

"Що далі? У мене немає відповіді"

– Наостанок – про ремесло. Фінал чемпіонату світу U-20 ви коментували у тандемі, який давно став легендарним, – із Денисом Босянком. "Якби у дитинства був голос – він звучав би саме так", – з ностальгією писали вболівальники…

– Востаннє ми коментували наприкінці 2012 року. Я приїхав додому і це був абсолютний експромт. У той вечір Ден робив матч Аякс – ПСВ на Спорт 1. Зателефонував мені: "Давай, приїжджай".

– Зараз ви знову отримали професійне задоволення від спільної роботи?

– Найголовніше, що це був чемпіонат світу. Фінал. Фінал, у якому грає Україна. Ось про це думаєш більше. Яка тут небезпека? Перетворитися на істеричку, яка верещить: "Хлопчики, давайте!", і втратити контроль над тим, що відбувається на полі. Скандував і співав я у 9-му секторі Арени Львів на матчі з Люксембургом, адже пішов туди, як уболівальник. Тут – інша історія. Тут є футбольний матч. Так, у ньому грає Україна, але, тим не менше, його треба розібрати, зрозуміти.

Справді, після стількох років ми з Деном знову працювали разом – та ще й на фіналі чемпіонату світу, нашому, переможному. Це важко описати словами. Весь цей цикл – майже казкова історія. Досі пам'ятаю, як я шукав стріми першого матчу в Албанії, кваліфікація на чемпіонат Європи. Потім – матчі еліт-раунду у Румунії, надзвичайно складні. Потім – Євро-2018, який, мабуть, дивилося вже більше людей.

Треба відзначити ще ось що. За весь цей час команда Петракова програла лише один (один!) матч – Португалії. Загалом – 17 матчів і лише одна поразка. Для нас це – нечуваний результат.

– Наскільки сердечним видався цей ефір фінального матчу за власними відчуттями?

– Можу сказати одне: я тепер точно знаю, що відповідати на запитання про найпам'ятніший відкоментований матч (Усміхається).

– Пророчий фрагмент вашої начитки у пісні ТНМК "Та Ти Шо", де Україна у фіналі Кубка світу перемагає хоча й не Корею, та все ж георгафічно близький Китай. Часто вам нагадували про це після суботнього ефіру?

– Та не особливо. Мені тільки Фоззі прислав після матчу одну дуже коротку фразу, саме з цим пов'язану. Зрозуміло, що це – не 100-відсоткове влучання. Є багато всіляких нюансів. Це була гра, це був такий жарт. Але якщо це вже сталося, то я сподіваюся, що тепер Фоззі зв'яжеться із групою Korn і вони таки заспівають Гімн України (Сміється).

– Казка закінчилася. Ваша співпраця із UA:Перший та Сетантою – також. Що далі?

– Я сам би хотів, щоб у мене була відповідь на це запитання. Але її немає.