Украинский праздник в польском городе Лодзь

Фінальний матч турніру відбувся у Лодзі (Польщі) і став великим захопленням та почуттям гордості для тих українців, які наживо відвідали цей поєдинок і творили неймовірну атмосферу на переповненому стадіоні «Відзева». Кореспондент Гал-інфо також завітав у Лодзь, став свідком величезного тріумфу українського футболу і має що переповісти читачам нашого сайту.

Дорога автомобілем зі Львова до Лодзі виявилася значно довшою, аніж вона є насправді. Жартома навіть склалося враження, що Лодзь на польській мапі розташований зовсім не там, де є в дійсності. Шлях туди вийшов довгим і виснажливим, заважали постійні корки через ремонт автомагістралей та величезна кількість світлофорів. Рішення їхати до Лодзя за день до матчу було абсолютно правильним.

До слова, у день перед матчем там взагалі не відчувалася атмосфера фінального поєдинку молодіжного Мундіалю. Місцеві жителі про цей матч одним вухом чули, але він їх не особливо цікавив, оскільки поляків у фіналі не було. Не побачили ми у місті і великої кількості афіш та рекламних оголошень. Єдине, що по-справжньому кидалося у вічі, – сучасні трамваї з написом U-20, які під час турніру курсували до головного стадіону від центру міста.

Загалом Лодзь – велике польське місто з багатьма ВНЗ, відповідно, - кишить молоддю, особливо у центральній його частині. Також Лодзь – це великий центр українських заробітчан у Польщі.

Хоч Лодзь не є туристичним містом, проте тут можна знайти певні розваги для туристів. Ідея їхати на матч на велосипеді виникла спонтанно. Так зробили ті українці, які мешкають у Польщі. Ще й нас переконували, що трамваї можуть ламатися, як у Львові, а, їдучи на стадіон автомобілем, можна потрапити у корок. За кілька злотих у Лодзі можна орендувати міський велосипед і по-справжньому бути повноцінним учасником дорожнього руху. З усієї поваги до українських водіїв мушу визнати, що у Лодзі велосипедистів на дорозі поважають більше, в місті є чудова інфраструктура, а, відтак, велосипедисти можуть добратися у будь-який кінець міста за відповідний проміжок часу. Біля стадіону «Відзева» є паркування для велосипедів. Відповідно, припаркувавши орендований ровер у наперед обумовленому місці, назад до готелю можна їхати уже на трамваї.

Про квитковий ажіотаж навколо цього поєдинку можна писати дуже багато, однак, зупинюсь на конкретних моментах. Продаж квитків на фінальний матч турніру відбувався через ФІФА. Як виявилося згодом, ФІФА ще задовго до фінального матчу роздала велику кількість квитків у школи та університети Лодзі, в різні організації, однак в продаж квитки на фінальний поєдинок на відповідні ресурси ФІФА так і не потрапили, не відміну від матчу за третє місце між Італією та Еквадором.

Особливий ажіотаж з квитками розпочався після півфінального матчу Україна – Італія. Якщо відверто, то дістати «перепустку» на футбол було реально лише у спекулянтів. В інтернеті поляки продавали квитки з величезною націнкою. Також квитки можна було купити й під стадіоном «Відзев» у Лодзі, але з націнкою. Наприклад, квитки, які вартували 30-40 злотих, легко продавали по 100, а деякі спекулянти хотіли по 150.

Чимало українських вболівальників, які приїхали на цей матч без квитків, їх розкупили майже миттєво. Не пасли задніх у черзі до польських спекулянтів і корейські вболівальники. На жаль, навіть спекулянтів на усіх не вистачило. Багато вболівальників, які приїхали з України та Південної Кореї до Лодзя, так і не потрапили на стадіон. ФІФА. До слова, за лічені дні до матчу для України виділили маленьку квоту - понад 400 квитків, а це ж - крапля в морі. Бажаючих потрапити на цей поєдинок було набагато більше.

Передати атмосферу, яка панувала на стадіоні, неймовірно важко. Це якраз той випадок, коли потрібно один раз відчути, аніж сто разів почути. Якщо відверто, то вболівальників з Південної Кореї було, мабуть, в 2, а то й в 2 з половиною рази більше, аніж наших. Втім, українці їх перекрикували, причому робили це настільки впевнено, що корейці навіть не намагалися дати гідну відповідь. Під час матчу, а особливо у другій половині другого тайму, українці двічі виконали гімн України на стадіоні «Відзева».

Того вечора українці були один за одного, браталися, єдналися та разом відчували гордість за свою націю. Що цікаво, чимало вболівальників з України їхали на цей матч у різний спосіб, не маючи ні квитка, ні місця для нічлігу. Для них було важливо своїм голосом та емоціями допомогти збірній України стати чемпіоном світу, і важливо було зробити це саме на головній футбольній арені Лодзя.

Що цікаво, свідками історичної спортивної події для України стали чемпіони України з водного поло. Львівське «Динамо» 15 та 16 червня у Лодзі брало участь у ІІІ турі Інтернаціональної Карпатської ліги, де стало срібним призером турніру. Уся команда на центральних трибунах стадіону підтримувала збірну України у ватерпольних шапочках.

Описувати сам фінальний поєдинок між Україною та Південною Кореєю, мабуть, уже немає жодного сенсу, залишається лише зупинитися не деяких конкретних фактах. Після гри головний тренер нашої молодіжки Олександр Петраков зазначив, що такої команди ми більше не побачимо, і йому дуже сумно, що з цими хлопцями потрібно прощатися. Щодо Владислава Супряги та Георгія Цитаішвілі, які забивали у фінальному матчі, Петраков зізнав, що мав відчуття їх випустити в стартовому складі команди.

Наша збірна ще ніколи не відігрувалася на чемпіонаті світу, а, відтак, вольова перемога є вдвічі солодшою. Усі гравці нашої команди отримали звання майстрів спорту міжнародного класу. Серед них – двоє гравців, які свого часу виступали за молодіжні команди «Карпат» - Данило Сікан та Олег Веремієнко. Сікан, до слова, на турнірі забив 4 голи і отримав «срібну» бутсу від організаторів. Нападник «Динамо» Сергій Булеца отримав «срібний» м’яч, а воротар нашої команди Андрій Лунін отримав «золоту» рукавицю як приз найкращому воротарю чемпіонату світу. До слова, мадридський «Реал» та особливо зірковий та основний голкіпер «Реала» Тібо Куртуа привітали Луніна з чемпіонством.

На післяматчевій прес-конференції для українських журналістів, яких у порівнянні з корейськими, було в десятки разів менше, чекав приємний сюрприз – новоспечені чемпіони світу увірвалися в конференц-зал до Олександра Петракова та з криками «чемпіони» облили його водою. Під «гарячий настрій» українських гравців також потрапили і представниця ФІФА, яку також облили водою. Олександр Петраков прийшов на прес-конференцію з чемпіонським кубком. До речі, йому після матчу одним з перших зателефонував президент України Володимир Зеленський.

До Києва 20-річні Герої поверталися з Польщі наступного дня після матчу. Ймовірно таки, саме в цей вечір Олександр Петраков дозволив хлопцям порушити спортивний режим. Не приховував емоцій після матчу і президент УАФ Андрій Павелко. Він подякував вболівальникам за підтримку та зробив з ними чимало фото на пам’ять.

Порушували так званий «спортивний режим» і українські вболівальники у центрі Лодзя. Вигуки «Україна-Україна» лунали звідусіль, на що із заздрістю дивилися корейські. Цього вечора єдналися та браталися навіть незнайомі люди з України. Вони пишалися своєю нацією, ділилися не тільки враженнями та переживаннями, а ще й емоціями та житлом. У готельному номері автора цих рядків також досипали українці, для яких важливо було пережити цю гордість за Україну у реальному, а не у віртуальному світі.

«Твій тато – герой. Він зробив все, щоб український народ спокійно міг святкувати нашу перемогу на чемпіонаті світу. Ти сильний, і ти це заслужив! Пишаюся тобою, брат», - півзахисник збірної України U-20 Олексій Хахльов звернувся до партнера по національній команді Кирила Дришлюка, батько якого загинув в АТО.

«Об’єднавшись, - зробити неможливе. Це наша національна ідея. Збірна України U-20 – ви неймовірні. Ви – переможці, Ви – наша надія, Ви – доказ того, що Україна зможе все. А молода Україна – навіть більше», - президент України Володимир Зеленський.

«Перед початком турніру ми мріяли про вихід з групи. Кожен розумів: якщо ми це зробимо, то уже буде легше. Те, що ми зробили на турнірі, ми ще довго усвідомлюватимемо. Мабуть, має пройти час. Якщо б перед турніром нам сказали, що ми його виграємо – ми б самі у це не повірили, - поділився думками чемпіон світу у складі нашої команди Олексій Кащук.