"Голодающие" Поволжья-2: полный список украинцев, выступающих в чемпионате России прямо сейчас – их больше, чем вы думали

"Футбол 24" пройшовся трьома професіональними дивізіонами Росії у пошуках співвітчизників, яким байдужа війна, і які вважають себе "вне политики".

П’ятий рік війни. Нашої боротьби за власну територію. Тисячі жертв, мільйони скалічених доль. Ворог – Росія. Але не всі це усвідомлюють.

Українські футболісти їздили, їдуть і, будьте певні, продовжуватимуть їхати у російський чемпіонат на заробітки – за будь-яких умов. Навіть знаючи, що їм цього не пробачать.

Прямо зараз у трьох професіональних дивізіонах Росії ми нарахували 20 українців. У всіх – різна історія порочних стосунків із російським футболом. Дехто вже давно вважається там "своїм" (Тимощук, Парфьонов). Хтось не знайшов у собі сил розірвати "жирні" контракти після російського вторгнення у Крим і на Донбас (Годзюр, Михалик). Проте є й такі, які віддалися на милість ворога вже у розпал війни. І таких персон, на жаль, найбільше.

Прем’єр-ліга

Найбільш українським клубом можна назвати Урал із Єкатєрінбурга, який у цьому сезоні ще не гарантував собі елітної прописки (11-те місце після 25 турів, лише +3 очки над зоною стикових матчів за виживання). Так ось, очолює сибірську команду Дмитро Парфьонов – колишній захисник одеського Чорноморця, київського Арсенала і збірної України (за національну команду провів 18 матчів). Більша частина його кар’єри проминула у Росії – багато років виступав за московські Спартак та Динамо, Хімки, Сатурн і тульський Арсенал. Тренувати також розпочав там: Текстильник (Іваново), Тосно, зараз – Урал. У Парфьонова вже давно – російський паспорт.

Дмитро Парфьонов і Ярослав Годзюр

Усі матчі сезону відіграв голкіпер Ярослав Годзюр. Уродженець Івано-Франківська безперервно виступає у Росії, починаючи з 2008-го, коли став гравцем Терека. На офіційному сайті уральського клубу Годзюр вписаний під російським прапором.

Третій українець в Уралі – Денис Кулаков. Екс-хавбек Шахтаря, Іллічівця, Металіста, Дніпра, Ворскли і навіть збірної України вирушив на заробітки у 2015-му. У Єкатєрінбурзі Кулаков упродовж кількох років має регулярну ігрову практику і навіть визнавався найкращим гравцем команди за підсумками сезону.

Двоє українців працюють на благо Зеніта, який "без п’яти хвилин” – чемпіон. Зимовий трансфер Ярослава Ракицького у Пітер – ще свіжа рана у серцях багатьох українських уболівальників. Екс-захисник Шахтаря пристойно стартував у чемпіонаті, забив парочку видовищних голів, тож, враховуючи ймовірну переорієнтацію керівництва держави і ФФУ, ризикну припустити, що бан для Ракицького у збірній України – не довічний.

Окрема тема – Анатолій Тимощук. Легендарний капітан української національної команди двічі поставав перед доленосним вибором і двічі робив його не на користь рідної країни. Попри анексію Криму і м’ясорубку на Донбасі, Тімо відпрацював свій контракт із Зенітом до 2015-го, а після сезону у Кайраті знову повернувся у Санкт-Петербург, увійшовши у тренерський штаб Мірчі Луческу. Зараз Анатолій асистує головному тренеру Сергієві Сємаку.

Земляк Тимощука – волинянин Тарас Михалик комфортно облаштувався у московському Локомотиві, починаючи із 2013 року. У чинному сезоні екс-оборонець київського Динамо та збірної України не провів жодного матчу, хоча вже двічі (у 2017-му та 2018-му) продовжував контракт із "залізничниками".

Тривала і заплутана історія роману із російським футболом у колишнього форварда Карпат Сергія Кузнєцова. Уродженець Харкова ще до війни виступав за Носту та Аланію, а минулоріч, розпрощавшись з ігровою кар’єрою, увійшов до тренерського штабу Олега Кононова у тульському Арсеналі. Удвох вони переїхали в московський Спартак після відставки Массімо Каррери. Щоправда, справи у наших старих знайомих ідуть не найкращим чином – "червоно-білі" посідають лише 5-ту сходинку Прем'єр-ліги. Цікаво, що на офіційному сайті клубу у Кузнєцова – угорське громадянство.

У складі казанського Рубіна знаходимо Ігоря Калініна. Пригадуєте такого? Його підозрювали у договірних матчах за "дубль" Металіста. Уродженець Керчі не зумів пробитися в основу трьох українських клубів – Іллічівця, Зорі та Зірки, тож у 2017-му спакував чемодан і поїхав у Волгарь (Астрахань). Потім був Краснодар і ось зараз – Рубін. У чинному сезоні РПЛ 23-річний захисник провів лише 4 матчі, але встиг відзначитися голом у воротах Анжи.

За тульський Арсенал зараз не без успіху бігає Данило Лісовий (11 матчів, 2 голи). Уродженець Москви формувався у системі київського Динамо і зіграв понад 20 матчів за збірну України U-17. Проте наприкінці 2015-го хавбека потягло на історичну батьківщину – він підписав контракт із Зенітом. У складі тульських "канонірів" виступає на правах оренди.

Дивовижний фінт вдався Олегу Данченку. Ще наприкінці минулого року він взяв безпосередню участь в епічній перемозі Шахтаря над Хоффенхаймом у Лізі чемпіонів, а зараз захищає кольори Єнісея – абсолютного аутсайдера чемпіонату Росії. "Вважаю, що футбол не пов'язаний з політикою, – виправдовувався Данченко. – Я приїхав сюди грати і отримувати задоволення від футболу та чемпіонату Росії". До слова, у сезоні 2017/18 український оборонець вже "отримував задоволення" у складі Анжи.

ФНЛ

Одним із лідерів ФНЛ (аналогу української Першої ліги) є клуб Нижній Новгород. У складі цієї команди регулярно грає Віталій Федорів, уродженець Львівської області, вихованець київського Динамо. В Україні він запам’ятався виступами за Динамо-2 та Олімпік, а з російського Амкара навіть викликався Михайличенком та Маркевичем у національну збірну.

Вдруге курс на північ взяв вже після найгарячішого етапу війни на Донбасі – у 2018-му. У Нижньому Новгороді Федорів встряв у неприємну для себе історію. Перед матчем проти Сочі українець відвернувся (свідомо?) від російського прапора під час виконання їхнього гімну. Такий вчинок розпалив чималий скандал. Навіть в Уткіна "підгоріло": "Сподіваюсь, штраф буде максимальний". "Спорт – поза політикою", – парирував Віталій Федорів.

Його майже 100-відсотковий тезко Віталій Федотов належить курському Авангарду – одному з претендентів на підвищення у класі. Вихованець донецького Шахтаря чимало пограв за Іллічівець та донецький Металург, а у 2015-му переїхав у Тулу. Минулий сезон провів у СКА-Хабаровськ. Три роки тому Федотов відзначився "наїздом" на УЄФА, який, на думку хавбека, гальмував отримання російського громадянства. "Це нагадує бразильський серіал, – обурювався донеччанин. – УЄФА затримує процес. Вони просто читають одне слово за день".

У вже загаданому СКА-Хабаровськ знаходимо Віталія Приндету. Потужний 26-річний уродженець Дубна, що на Рівненщині, прославився виступами за Волинь Віталія Кварцяного. Потім їздив у грецькі Платаніас та Ламію, але минулоріч несподівано опинився аж на далекому сході Росії. Неподалік, у Владивостоку, мешкає Павло Степанець: екс-захисник юнацької та молодіжної збірних України. У нас він практично не грав – кар’єру зробив суто в Росії: ЦСКА, Спартак (Нальчик), Урал, Мордовія, Уфа, Факел, Балтика, Тюмень, і ось тепер – Луч.

Складна біографія у Станіслава Причиненка – хавбека Балтики, яка бореться за виживання у ФНЛ. Уродженець Сімферополя пройшов молодіжний вишкіл донецького Шахтаря і непогано розпочав в УПЛ за рідну Таврію. Проте після анексії Криму Станіслав швиденько змінив громадянство на російське і виїхав у Тосно. Цікавий факт: батько цього гравця – Володимир Причиненко – виступав за Таврію у 80-х. А двоюрідний брат Станіслава – Денис Причиненко – також футболіст (Хартс, Севастополь, ЦСКА Софія, Уніон Берлін тощо). "Батьки вдячні Путіну за те, що у Севастополі не було Майдану", – зізнався Денис в одному з інтерв'ю.

Ім'я Артема Щербака не відоме широкому загалу. Молодий форвард виступав у чемпіонаті "Кримського футбольного союзу" за Океан (Керч), а цей сезон проводить у складі Тюмені – передостанньої команди ФНЛ. Навіть там Щербак не може продемонструвати нічого путнього (9 матчів, 0 голів).

Навряд чи знаєте ви й про існування голкіпера Миколи Цигана. Уродженець обласного Миколаєва не зіграв жодного матчу за рідний клуб, відгукнувшись у 2002-му на запрошення Аланії. У Владикавказі Циган забронював за собою місце у воротах і провів там сім насичених років, ставши легендою команди. Потім були Шиннік, Спартак (Нальчик) і, зрештою, Сибір, де українець виступає з 2014-го. У чинному сезоні 34-річний Циган пропустив лише 7 матчів, проте врятувати його клуб від вильоту в Другу лігу зможе тільки диво.

ПФЛ

Професіональна Футбольна Ліга – аналог Другої ліги України. Вона складається із п'яти підгруп, поділених за географічним принципом. У зоні "Центр" за єдину путівку до ФНЛ борються московське Торпедо і саратовський Сокіл. Останніх тренує Ігор Захаряк – 54-річний спеціаліст, уродженець Керчі. У 2011-13 роках він очолював першолігові Суми. Здебільшого ж працює у Росії.

Донедавна за Сокіл грав Андрій Ківа, екс-півзахисник Севастополя, 2-разовий чемпіон Першої ліги України. Проте на офіційному сайті саратовського клубу він поміщений у категорію "отзаявлены". Ймовірно, Ківа повернувся у чемпіонат Криму, де раніше виступав у складі СКЧФ.

Беззаперечний лідер зони "Урал-Поволжя" – клуб Нафтохімік із Нижньокамська. Тут свою гавань знайшов 29-річний нападник Олексій Бабир. Упродовж багатьох років він грав за Кримтеплицю, Волинь та Говерлу. Але у 2014-му, вже під час війни, перейшов у Тосно, і понеслося – Скіф та Євпаторія (із невизнаного чемпіонату Криму), Волгарь, Нафтохімік…

"Я вже отримав російський паспорт, так склалося моє життя, – пояснював Бабир 5 років тому. – Крим відійшов до Росії, тому я продовжу кар'єру в Росії, швидше за все. Нічого страшного в цьому не бачу. До України я добре ставлюся, але на паспорті особливо зациклюватися не збираюсь. Не бачу сенсу. Ну, був українцем, став росіянином".

***Припускаємо, що укладений список – неповний, бо хтось із маловідомих українців уміло прикрився "триколором" на ресурсі Soccerway, а також офіційних сайтах російських клубів.