"Малиновский? Не хотел его портить первой лигой". Этот тренер воспитал десятки звезд украинской Премьер-лиги и нашел форварда в "Милан"

Одним із відкриттів першої частини сезону УПЛ став Дмитро Шастал, хоча раніше виступав лише на рівні Другої ліги. Свого часу цей хавбек зовсім зневірився у футболі і збирався завершувати професіональні виступи.

Понад 10 років тому Володимир Гоменюк став справжнім відкриттям у Таврії, хоча переїхав у сімферопольський клуб із чемпіонату області.

В обох випадках футболісти мають дякувати долі, що потрапили до Олега Федорчука. Тренерська фішка цього спеціаліста – вміння розгледіти талант.

"Футбол 24" розпитав Олега Вікторовича про його вихованців, роботу у Таврії та життєвий шлях.

– У 12-13 років я мав унікального вчителя фізкультури – Леоніда Яковича Майзеберга, який чудово вмів організовувати спортивні гуртки. Діти прямо-таки тягнулися до спорту. Відбувалися змагання з футболу, волейболу, хокею тощо. Робота Леоніда Яковича надихнула мене на схожу професію. У 13-річному віці я вже чітко знав: хочу бути вчителем або тренером.

У дитинстві я займався усеможливими видами спорту, які на той час були доступними у Коростені, але, на жаль, там не функціонувала секція футболу. Тож футбольну майстерність відточував на шкільних змаганнях. Вже у 14 років став капітаном шкільної збірної. Мав ціль – стати професіональним футболістом і вступити до інституту фізкультури, адже розумів, що без практики успішного тренера з мене не вийде.

Навчаючись на другому курсі інституту фізкультури, почав отримувати пропозиції від різних команд. Мав 120 карбованців та стипендію, заробляв на рівні зі своїми батьками.

– У Союзі професіональний спорт розвивався по лінії армії або міліції. Пішовши в армію, я сподівався, що служитиму у спортивних військах. Але спершу потрапив до звичайної танкової роти. Це спонукало проявляти себе у всеможливих видах спорту, аби відбувати не військову, а спортивну службу. Згодом мені запропонували контракт на 5 років із хорошим умовами.

– Геннадій Жиздик запросив мене у Металург (Запоріжжя). Я провів у цій команді три місяці, але на мою позицію взяли із Дніпра досвідченого Башкірова. Потім, на запрошення Геннадія Лисенчука, перейшов у миколаївський Суднобудівник. Незабаром цю команду очолив Іван Балан (зараз – один із тренерів Ворскли, – Футбол 24).

– Різниця у зарплаті між Першою, Другою та навіть Вищою лігами була незначною. Дехто навіть відмовлявся переходити у Вищу лігу із нижчих дивізіонів. В обласних командах футболіст отримував 160 карбованців, а у Вищій лізі – на 40 більше. Різниця – несуттєва. Основним матеріальним благом була квартира, яку надавали лідерам команд за два роки. Могли й відразу дати житло.

У кожній із команд були свої лідери, на яких ходили вболівальники. Глядачі заповнювали трибуни практично повністю. Молодих гравців у командах було небагато. Здебільшого грали досвідчені футболісти. Упродовж сезону належало провести понад 50 матчів. При тому, що у заявці було не більше 20 гравців.

– Мій зріст – 186 сантиметрів. Був доволі стрибучим, гарно грав на другому поверсі. Тож мені найбільше підходила позиція центрального нападника, або центрального захисника. Починав форвардом, потім перейшов на позицію опорного, останні 7 років відіграв центральним захисником.

– Важко відповісти. Я б не сказав, що моя ігрова кар’єра була надто успішною. Відсутність школи компенсував бажанням та хорошими даними. Непогана команда була у Луцьку при Кварцяному. Тоді ми чемпіонами стали. Думаю, це мій найкращий період у ранзі футболіста.

– Як то кажуть, бувало, що просто відривали голову. Мене здивував випадок, коли на одному з матчів чергували дві "швидкі". Потім мені розповіли, що одна з них призначалася для суддів. Для того, щоб вони могли безпечно покинути стадіон. Тоді не було телебачення, інтернету, суддя міг просто вбити будь-яку команду.

– Все вирішив випадок. Проходив службу у Польщі. Добре себе зарекомендував на спортивних змаганнях. Місцеві клуби запросили грати за них. У той період я вже одружився та мав сина. Розумів, що потрібно шукати для себе кращі умови. Якби не було сім'ї, прагнув би виступати у Вищій лізі, думаючи тільки про спортивний інтерес.

– Думаю, з часом мало що змінилося. Багато силового футболу. Поляки ніколи не були дисциплінованими на полі, завжди емоційні. Для мене стало шоком, коли у роздягальні футболісти вільно пили пиво. Українські гравці пили навіть більше, ніж вони, але не робили цього прилюдно. Польські тренери не були настільки вимогливими, як в УРСР. Тож рівень футболу навіть у Другій радянській лізі був вищим.

– Я отримував 500 карбованців, якщо перерахувати на радянські гроші. Мешкав у квартирі, де син вчився їздити на велосипеді. При цьому мав можливість привозити речі, які у Союзі коштували в 3-4 рази більше, ніж у Польщі. Тоді був час такий. Всі цим займалися.

– Після завершення кар’єри гравця у 1991-му я набрав талановиту молодь 1981 року народження з усього Києва. З цими хлопцями досягнув результату на столичному рівні та міжнародних турнірах. Заявив про себе у ролі тренера. Тож мені запропонували створити другу команду в Оболоні. Згодом отримав пропозицію працювати із першою командою "пивоварів".

– Це був суто комерційний проект. Упродовж двох років ми заробили на трансферах понад 500 тисяч доларів. Велика сума, як на ті часи. Запрошували тільки талановиту та перспективну молодь. Середній вік команди становив 19 років. А вже у Першій лізі він збільшився до 20 років. У Кубку України ми обіграли Карпати. Гідно протистояли Таврії.

– Розмови про це були раніше. Я вже готувався до роботи у Вищій лізі. Мене запрошували три клуби, але найбільш наполегливою була саме Таврія. Проти кримчан ми зіграли вдало в Кубку України. Програли тільки в додатковий час – гол забив Едмар. Таврія перебувала на останньому місці чемпіонату, тож я отримав повний карт-бланш. Вважаю, що мій період у цьому клубі був доволі успішним.

– Що вищий рівень гравців, то простіше працювати. Я не боявся відповідальності, не боявся вдарити обличчям у болото. Пройшов школу Першої та Другої ліг, тож мав певний досвід і контакти. Набрав гравців із нижчих дивізіонів. Той же Гоменюк взагалі ніде не грав серед професіоналів. Високий рівень амбіцій футболістів багато в чому посприяв. Вони доволі тривалий час після цього грали на високому рівні.

– Стяло завдання вийти в єврокубки. Це тиснуло на гравців. Частина провідних футболістів покинула команду. Бразильці запізнилися із відпустки. Команду захитало. У такій ситуації винний тренер.

– Бути тренером – моє покликання. Отримую задоволення від своєї професії. Я вчився на тренера, а не на тренера великих команд, тому роботою не перебираю. Працюючи у нижчих лігах, я підготував багато гравців для Вищої ліги. Можливо, саме в цьому моє покликання.

Відкрию таємницю: найбільше у фінансовому плані я заробив саме як дитячий тренер. Великі клуби зацікавлені в тому, щоб найкращі молоді таланти були саме у них. Тому, звичайно, звертаються до тренера та максимально його мотивують, щоб він допоміг у цьому.

– На початку 2000-х одна румуно-італійська агенція запропонувала шукати для неї гравців. Вектор пошуку – Східна Європа. Належало переглядати можливих футболістів, збирати про них інформацію. Пригадую, у молодіжній збірній Білорусі приглянувся Кутузов, який потім перейшов у Мілан. Фінансові умови виявились хорошими, але я ж – тренер. Діяльність скаута була не для мене.

– Футбол підіймається на місцях. Так само, як і аматорський футбол. Рівень фінансування та кількість команд зростає. У Херсонській області є 10 полів високої якості. Варто збільшити число клубів і забрати обов’язкові умови підігріву та кількості глядачів. Хоч на певний час. Це дасть можливість для розвитку.

– На мою думку, бюджет повинен становити не менше 4 мільйонів гривень. Зарплата – не меншою 10 тисяч гривень. Якщо буде менше, люди банально йтимуть в інші професії. Або ж гратимуть за аматорів, де зароблятимуть більше.

– Більшість клубів пов’язані з аграріями. Чимало херсонських футболістів раніше грали в Криму. Зараз вони повернулися. Область розвивається. Фермери – люди активні. Тому все це має значення.

– Андрій Корнєв, В'ячеслав Шарпар, Володимир Гоменюк, Олександр Ковпак, Іван Козоріз, Валерій Іващенко, Володимир Бондаренко, Федір Прохоров, Віктор Мельник, Максим Старцев, Сергій Литовченко, Михайло Сергійчук, Андрій Пилявський, Дмитро Шастал, Дмитро Немчанінов, Дмитро Козьбан, Денис Фаворов, Сергій Воронін, Артем Старгородський, Дмитро Козаченко.

– Життєва позиція, характер, внутрішня агресія, мотивація. Важливо, щоб людина була чесною та хотіла працювати. Все інше можна набути.

– Дитячий тренер попросив переглянути Маліновського, бо він перебував без клубу. У 16 років грати у Першій лізі було вкрай складно. Тим паче, конкуренція була високою. Потенціал у Руслана був помітний відразу. Я не хотів псувати його кар’єру Першою лігою.

– Однозначно, що належить збільшити кількість команд. Футболу потрібна масовість. Тільки так молоді гравці повинні отримувати свій шанс. Дві команди у півфіналі Кубка України тільки підтвердили, що рівень Першої ліги не такий вже й низький. Вважаю, що треба розширювати і УПЛ, і Першу, і Другу лігу.

– Не варто все прив’язувати до віку. У цій професії вік – не головне. Тренер або є, або його немає. Безперечно, потрібен досвід. Луческу повністю розкрився тільки після 60 років.

Потрібно більше довіряти молодим. Своєю чергою молодим тренерам не варто чекати суперпропозицій, а йти працювати в Першу, Другу лігу, чемпіонат дублерів. Тільки там можна сформуватися, як тренер.

– Це все непросто. У Миколаєві вивішували банер "Эксперт, уходи". Експерт – це людина, яка має досвід роботи тренером або футболістом, а ще краще – і тим, і іншим. Найголовніше – йому мають довіряти. Я можу бути необ’єктивним тільки щодо гри Ліверпуля. Неприємно, що у нас багато говорять про самого експерта, а не про те, що він говорить. Поки у нас немає культури дискусії. А передбачити у футболі абсолютно все – просто неможливо.

– Я категорично не можу без роботи. У мене сім'я велика, її потрібно забезпечувати. Зараз життя дороге. Мене запрошував сам мер Нової Каховки Володимир Коваленко. Коли тебе кличуть, коли створюють умови, то відстань не має значення.

– Я одружений вже 38 років. Сину – 36 років. Середня донька народила мені двох онуків-близнят. Працює фітнес-тренером. Молодша донька займається мистецтвом. Я задоволений власною сім'єю. Всі реалізували себе, всі – з характером. Я вдячний власним батькам, які ось недавно відзначили 80-річний ювілей, за те, що вони мене виховали таким, яким я є. Я – щаслива людина.