Паоло МАЛЬДИНИ: "Динамо" и "Милан" - абсолютные противоположности, разные миры"

У мене не було водійських прав у 16 років. Я добирався до тренувального центру Міланелло на метро і автобусі. На матчі ми, звичайно, їхали всі разом у клубному автобусі.

Саккі дійсно революціонер. Він змінив футбол, він зробив революцію у методах підготовки. З ним прийшли тренери з атлетики, які раніше не займалися з футболістами. Але був ще один революціонер — Берлусконі. Він змінив взагалі все. Адже це він вибрав Саккі. Президент направив клуб в новому напрямку — більш сучасному, більш міжнародному. Він запросив Саккі, тому що хотів позбутися ярлика, показати, що в Італії можна грати не в оборонний футбол.

У плані фізичної підготовки Саккі зробив багато нового. У нас були дуже важкі тренування. Мені здається, що зараз мало хто отримує такі навантаження.

База тієї команди була закладена давно. Ще до Саккі і до Берлусконі в складі були я, Барезі, Тассотті, Філіппо Галлі, Еван, Костакурта. Захист — душа Мілана, його вже було сформовано. Нідерландці дуже підходили під ідею футболу Саккі. Нідерландці завжди вважалися новаторами. Ван Бастен, Гулліт і Райкаард зробили Мілан більш інтернаціональним, більш європейським.

Тиск, звичайно, був. При чому, мені було легше, ніж моїм синам, бо на них тиснуть одразу два покоління. Популярність батька додавала складнощів, але, з іншого боку, це було мотивацією. Я завжди мав бути на висоті. Доводити, що я сильний на полі.

Це дуже складно. Звичайно, це був гарний досвід, але дуже напружений. Я працював з батьком у молодіжній збірній, у першій збірній, в Мілані. У такій ситуації дуже незручно перед партнерами по команді. Але тато ніколи не робив мені поблажок, поводився зі мною, як з усіма. Це допомагало.

Ні, я не обіцяв йому такого. Але, мені здається, підсвідомо я дав обіцянку клубу, місту, уболівальникам. Ніколи не вимовляв такого вголос, але завжди намагався стримати. У мене вийшло — моя кар’єра в Мілані почалася в десять років, я грав до 41.

Кажуть, перший раз завжди особливий. Тому я б обрав першу перемогу в Кубку Чемпіонів проти Стяуа. Вона відкрила шлях до подальших успіхів. Мабуть, це був останній матч, де уболівальників однієї команди було набагато більше, ніж іншої. Режим Чаушеску не дозволив фанам Стяуа приїхати на матч, тому нас підтримували 90 тисяч вболівальників Мілана. Справжнє свято.

Звичайно, прикро, що я не став чемпіоном. У мене було багато можливостей, я зіграв на чотирьох Чемпіонатах Світу, трьох чемпіонатах Європи, брав участь у фіналах, півфіналах. Але, напевно, це доля. За півроку до Мундіалю 2006 року Ліппі кликав мене до збірної. Але я пішов за чотири роки до цього. Мені видавалося неправильним повертатися, адже команда була зіграною, вони заслужили вихід на Мундіаль.

Італія була сильною, але, мені здається, Бразилія все-таки була трішки сильнішою. Хоча, не завжди перемагає найсильніший. Ми заслужили той фінал. Хоча, було дуже складно — кліматичні умови неймовірно важкі. Баджо отримав пошкодження у півфіналі, грав з проблемами. У фіналі ми дуже добре зіграли в захисті, але, думаю, Бразилія заслужила перемогу.

Так говорять не тільки у вас — в Італії теж. Так, все так і було. Ми грали в Неаполі, для Неаполя Марадона був богом, і навіть італійці в тому матчі вболівали за нього. Це не причина нашої поразки, але ця ситуація зруйнувала магію, яка утворилася навколо команди в Римі. Ми всі попередні матчі відіграли в столиці, відчували себе непереможними.

Я бачив, як він грав за Динамо в Лізі Чемпіонів, забив три м’ячі. Всі про нього говорили. Ходили чутки, що він може стати гравцем Мілана, тому нам в команді було дуже цікаво.

Йому спочатку було непросто. Інша мова, інша кухня, інші правила поведінки. Динамо і Мілан — абсолютні протилежності, різні світи. Йому дуже допоміг Резо Чохонелідзе. Він приїхав з Шевченком, говорив по-італійськи. І гра, звичайно, теж допомогла. Шева з ходу почав показувати свою силу на полі, і це допомогло йому швидко влитися в команду.

Йому всі допомагали. Ми всі в команді заради однієї мети. Звичайно, допомагали новачкам, особливо легіонерам. Кожен намагався зробити так, щоб він адаптувався якомога швидше.

Ми зрозуміли, що він буде суперзіркою ще до знайомства, коли дивилися матчі Динамо по телевізору. А на тренуваннях стало очевидно, що це особливий футболіст. У нього була чудова фізична підготовка. Часто легіонерам складно справлятися з навантаженнями в Італії, але Шева просив працювати більше — він звик до методів Динамо. Фізично і ментально він вже був готовий грати за велику команду, за Мілан.

Футболістам зі Східної Європи складно в Італії. Але зараз я пригадую, як прийшов Шева, і не пам’ятаю, що у нього були якісь труднощі. Він швидко перейнявся італійським менталітетом. А те, що він робив на полі, як я вже говорив, прискорило процес адаптації. Без сумніву, він проявив свій інтелект на полі.

А ще він досить швидко вивчив італійську мову. Це теж важливо — футболіст повинен спілкуватися з командою.

Так, свобода може закрутити голову, збити зі шляху. У Мілані дозволяли гравцям робити все, що вони хочуть, але стежили за порядком, за професіоналізмом. Таке правильне поєднання свободи і серйозності. Шеві було досить спостерігати за досвідченими футболістами, дотримуватися того ж курсу, що і вони.

Звичайно, ми сподівалися на це. Він грав на найвищому рівні, Мілан перемагав — так що ми сподівалися. Ми одразу зрозуміли, що у нього буде велика кар’єра, що він може в майбутньому взяти Золотий м’яч.

Ну це не зовсім так. У нападі було багато класних гравців: Індзагі, Креспо, Томассон, Рівалдо. Наша команда не була заточена під одного нападника. Ми всі виходили на поле з однією метою — перемогти. Грали найсильніші, і ніколи не було сумнівів, що Шева може залишитися в запасі, тому що він був кращим.

Шева — один з міфів для наших фанів. І не тільки для них — для всіх італійців, для всіх в світі. Він — величина світового масштабу.

Очевидно, що у нападників є перевага — голи. Захисникам потрібно зробити щось неймовірне, щоб про них заговорили. Нападнику, наприклад, в зарубіжному чемпіонаті легше заявити про себе на весь світ — потрібно просто багато забивати. Золотий м’яч — індивідуальна премія, а я завжди вважав, що футбол — командний вид спорту. Я хотів перемагати з командою. Так що я не шкодую про відсутність Золотого м’яча. Я дуже багато виграв з Міланом.

Це був особливий сезон. Ми повернулися до фіналу ЛЧ через дев’ять років. Був дуже складний півфінал проти Інтера — з усіх точок зору. Фізично, психологічно. Фінал з Ювентусом набагато складнішим був психологічно, ніж з будь-якою командою з іншої країни. Шева бив вирішальний пенальті, тому що він завжди був дуже холоднокровним у важливі моменти. Арбітр змусив чекати 15-20 секунд. Ми переживали. Це могло стати проблемою. Ми сподівалися, що Шева впорається, не втратить впевненість у собі, і у нього все вийшло.

У тому фіналі я відчув все найкраще і найгірше, що є у футболі. Я забив на першій хвилині — це дуже дивно для мене. Ми вели 3:0, повністю перегравали суперника. Вони відігралися, але ми знову домінували. Напевно, це доля. У мене немає пояснення. Це футбол.

Мотивація виходить з того, що я люблю футбол. Я любив грати, любив тренуватися. Я намагався завжди бути на висоті. А те, що я провів 25 років на одному рівні — заслуга моїх батьків. Мій організм дуже сильний, мені не було складно фізично.

Звичайно, було б приємно, щоб кар’єра двох моїх синів склалася так само, як моя. Тому що для мене це було неймовірно. Я бажаю такого ж своїм дітям.

Мій старший син — центральний захисник. Молодший — нападник. Він пам’ятає, напевно, як грав Шева, але не бачив багато його матчів. Чесно кажучи, у них в кімнатах мало що нагадує про Мілані. Є такі фігурки — моя і Шеви. Мої діти тільки починають, було б чудово, якби вони домоглися хоча б половини того, чого досягнув Шевченко.

Обидва моїх сина дуже прив’язані до Шеви. Ми часто проводимо відпустку разом, він чудово ладнає з дітьми. Він вчить їх грати у гольф, грає з ними в футбол. Так що у них стосунки більше як з другом, ніж як з футболістом.

Як футболіста — його фізична готовність, сила, витривалість. Він не грав тільки у штрафному майданчику, постійно переміщувався, даючи багато варіантів для розвитку атаки. А ще вмів забивати як завгодно: головою, лівою, правою.

Як людина — він дуже відкритий, веселий. Йому спочатку було непросто з нами, італійцями. Ми збиралися за столом, спілкувалися, жартували, сміялися, а він щоразу відповідав: Я повинен йти в кімнату, я повинен йти в кімнату. Але потім він, так би мовити, навчився жити, як ми. Зрозумів, що сміятися — це добре. Його веселість дуже заразлива.

Складно сказати. У мене було багато великих тренерів. Мій батько — в тому числі. Лідхольм дав мені дебютувати в 16 років – це теж дуже важливо. Думаю, мені пощастило. Всі найбільші тренери з’являлися в моїй кар’єрі у потрібний момент. Лідхольм дав мені впевненість, Саккі змінив мій погляд на футбол, Капелло дав зрозуміти, що я кращий на своїй позиції, з Анчелотті я провів чудові останні роки кар’єри.

Фундаментальна. Коли він прийшов, то повністю змінив клуб. Мілан став сучасним клубом, з амбітними цілями. Президент купив найсильніших гравців. Зараз я працюю в Мілані і ще більше переконуюся, наскільки важливо, щоб було чітке бачення розвитку клубу, лінія, якої потрібно дотримуватися, щоб досягати мети.

З самого початку все склалося добре. Сільвіо говорив, що він мій другий батько. Я здружився з його сином, він мого віку. Так що я бував у них вдома доволі часто. Берлусконі — міланіст, він обожнював мого батька, завжди був близький до нашої сім’ї.

Я бачив, як жив мій батько і просто не хотів жити так само. Постійно на валізах, все постійно змінюється: клуб, керівництво, команда. Це не для мене.

В Італії про Шеву завжди говорять добре. Україна сильно зіграла проти Італії в товариському матчі. Мене здивувало, як швидко Шева адаптувався до нової ролі, ролі тренера. Мені здається, йому дуже допомогло те, що він грав саме в Італії. В Італії легіонерів вчать тактиці, він ввібрав це, і зараз це йому допомагає.

Чемпіонат України в Італії не дуже знають. Українці, які грають в інших країнах більш відомі. Я не бачу причин, чому вони не можуть з’явитися в Італії. Тим більше, у них рекомендація від самого Шевченка. Молодіжні збірні України теж добре себе показують. На жаль, молодим гравцям потрібно їхати в інші чемпіонати. Але вони можуть з’явитися і в Італії.

Хто знає? Зв’язок між Шевою і Міланом завжди буде дуже сильним. У футболі все можливо. Життя повне сюрпризів.

Було б дуже здорово виграти Чемпіонат Світу, коли я був капітаном, а батько — тренером. Це була б дуже красива історія. Але в цілому я задоволений тим, як склалася моє кар’єра.