Орест ЛЕБЕДЕНКО: "Вот так на собственном опыте почувствовал, что мечты могут сбываться"

Його безсумнівно можна назвати найбільш щирим гравцем «Карпат». Щоправда, з певною поправкою – вже ЕКС-гравцем «Карпат». Орест згадує про минуле і старанно перераховує усіх тих, кого зустрічав на своєму карпатівському шляху. Починаючи від вболівальників і завершуючи масажистами юнацької школи. Сьогодні – особливий день у житті вихованця «зелено-білих». Він ще на крок наблизився до своєї мети і переїхав до Іспанії, де підписав контракт з «Луго».

– Оресте, у тебе сьогодні дуже насичений день.

– Так, це правда. Сьогодні я провів перше тренування з новою командою і дуже задоволений усім. Тим більше, що під час відпустки я готувався до початку футбольного року і у фізичному плані проблем не виникало. Мені все тут сподобалося. Відзначу професіоналізм своїх нових партнерів і не можу не звернути увагу на те, як мене тут прийняли. Всі хлопці намагалися допомогти і зробити так, щоб я почувався тут, як вдома. Пощастило, що в «Луго» виступає грузин Георгій Абурджанія, який трохи знає російську.

– Вже в суботу «Луго» проведе свій наступний матч. У фізичному плані ти готовий зіграти?

– Сьогоднішнє тренування не було легким. Існує проблема з тим, що у мене немає ігрової практики – в Україні в розпалі зимова пауза. Однак я готовий до поєдинків і добре почуваюся. Зрештою, вирішувати тільки тренерському штабу.

– В «Луго» існують певні традиції для новачків?

– Поки мені не відомо про них. Щоранку тут традиційно футболісти та клубний персонал збираються на сніданку. Далі їдемо на тренування, тоді процес відновлення. Чогось незвичного поки не побачив. Однак це тільки початок, тому на мене чекає процес адаптації та звикання до нового середовища.

– Мабуть, саме зараз поради Василя Кравця будуть, як ніколи слушними.

– Безперечно, я просто не міг не говорити з Василем. Він мені дуже допомагає і розказує про все. Перш за все, це стосується побутових умов і будь-яких дрібниць – наприклад, як правильно передати з дому в Іспанію мої бутси. Кравець одразу сказав, що тут хороший колектив і в «Луго» я зможу прогресувати на всі 100 відсотків.

– Місяць тому ти брав участь у здійсненні мрії карпатівського фаната Юрія. На одне з його запитань про те, де тобі хотілося б виступати, ти відповів ствердно: «Барселона». Сьогодні ти став на крок ближчим до своєї цілі?

– Так, це доволі цікавий момент. Саме тоді, коли Юра запитував мене про футбольні мрії, я й подумати не міг про переїзд в Іспанію. Тут є все, щоб ці мрії здійснити. Ось так на власному досвіді відчув, що мрії можуть збуватися. Принаймні, я на шляху до цього і дуже щасливий.

– Цей шлях розпочався для тебе у «Карпатах».

– Повірте, мені дуже важко прощатися. Чесно... Дуже важко, адже на очах з’являються сльози, коли думаю про те, що мені доводиться розлучатися з «Карпатами». Я дуже вдячний всім за підтримку. Передусім карпатівським вболівальникам – за їхнє терпіння, віру і бажання. Дуже дорогого вартує бути з командою у важку хвилину. Також щиро вдячний всім тим, хто допомагав мені. Щиро хочу подякувати керівництву клубу – за підтримку, допомогу і опіку. Також не можу не згадати про тренерів у спортивній школі, масажистів, вчителів. Я про всіх цих людей пам’ятаю і хотів би про кожного згадати. Дякую тренерському штабу, лікарям і масажистам команд U-19 та U-21. Окремі слова подяки всім моїм партнерам. В «Карпатах» я зустрів багато справжніх друзів і мені важко прощатися. З усмішкою згадую прощальний символічний коридор від команди, який вони мені влаштували.

– Для того, щоб стати професійним футболістом, ти доклав чимало зусиль. Банально – прокидався щоранку о 7-й годині. Не було бажання залишити все це?

– Бувало всяке – інколи доводилося вставати і о 05:00 чи 05:30. В спецклас я потрапив не з першої спроби. Не пройшов відбір, приїхав додому і дуже засмутився. Пригадую, як сів на диван і сказав собі: «Навіть, якщо вони мені зараз зателефонують, то я не повернуся до Львова».

– Проте одного дня тобі, звичайному хлопцеві з села Никонковичі, вдалося стати карпатівцем.

– Мабуть, «Карпати» мене якось притягували (посміхається). Вже за рік я пройшов відбір. Я просто любив футбол. Не раз чув, що варто залишити цю справу. Однак тут дуже важливу роль відіграли мої батьки. Те, що я став професійним футболістом – їхня заслуга. Якби не вони, то я цього не зробив би. Батьки завжди вірили у мене і всіх успіхів ми досягали разом.

– Якщо згадувати найяскравіші твої карпатівські матчі, то, мабуть, два з них є особливими. Передусім це дебют проти «Динамо» на «Олімпійському» і дебютний гол у ворота «Сталі», який мав певний підтекст – хлопчик, який виводив тебе на поле сказав тобі, що ти відзначишся забитим голом?

– Так, це правда – той гол і матч зі «Сталлю» запам’ятаю назавжди. Щодо «Динамо», то дебютна гра видалася жахливою – ми програли 0:5 і навпаки хотілося б забути про неї. Однак мені інший матч на «Олімпійському» запам’ятався – коли ми перемогли киян 2:0. Насправді про «Карпати» у мене безліч чудових спогадів, вони стали для мене другою сім’єю.