"Ждем Лужного, а если увидим Анри, не поверим - какой-то "левый "чувак". Чем живет фан-клуб лондонского "Арсенала"

У лондонському Арсеналі повним ходом йде перебудова. Епоха Арсена Венгера, яка тривала упродовж 22 років, вже стала історією. Зараз на Емірейтс заправляє Унаї Емері і робить це доволі вправно. Безпрограшна серія "канонірів" у всіх турнірах сезону налічує 21 матч і має всі шанси продовжитися. Сьогодні у рамках 6-го туру Ліги Європи Арсенал приймає Карабах – аутсайдера групи Е.

Попри багаторічну карикатурну славу "вічно четвертих", лондонці мають немало симпатиків у всьому світі – зокрема й у нас. "Футбол 24" зустрівся із творцями львівського фан-клубу Арсенала. Дмитро Люблін – одноосібний засновник. Богдан Цимбалістий – його права рука. У цих хлопців – багато амбіційних планів.

"Ніхто не каже, що ми не любимо українські клуби. Проти тієї ж Ворскли нічого не маємо проти. Але лондонський Арсенал – це щось особливе", – стверджують вони.

"Мінус 12? Супер! Піду ще пивка візьму"

– Хлопці, наприкінці листопада у вас була рідкісна можливість побачити кумирів власними очима. Як пройшла поїздка на матч Ворскла – Арсенал?

Богдан: Спочатку ми планували їхати у Полтаву, але в останній момент довелося змінювати плани.

Дмитро: За два дні до поїздки ми дізнаємося, що матч переносять до Києва. Без паніки здали частину квитків – тих, які з Києва на Полтаву, – і вирушили в дорогу.

– Проблем із тікетами на Олімпійський не виникло?

Дмитро: Квитки ми купували через знайомого із Білорусі, учасника великого мінського фан-клубу Арсенала. Він – доволі відома особистість у "ганнерських" колах і своєю чергою купував квитки через британців. Завдяки цьому ми мали тікети безпосередньо у фан-сектор Арсенала.

Так просто туди не потрапиш – потрібно мати офіційний фан-клуб. Наш львівський осередок наразі неофіційний: ми не робимо грошових внесків. Просто спільно переглядаємо матчі улюбленого клубу, спілкуємося, п’ємо пиво. Але оскільки цьогоріч ми зробили одразу два виїзди – у Мілан і Київ, потрібно замислитися над зміною статусу. У Білорусі є офіційний фан-клуб Арсенала, у Росії – також. А в Україні – немає.

– Взагалі?

Богдан: Спершу ми хотіли зробити локальний, суто львівський клуб. Але Арсенал так не хоче. Їм зручніше, щоб був єдиний фан-клуб на всю країну. Тому потрібно домовлятися із фанатами з інших міст.

Дмитро: Саппортери контактують із Марком – представником Арсенала. От він нам і пояснив ситуацію: "Об’єднуйтесь, робіть спільний фан-клуб". Я дав слово, що переговорю з організаторами неофіційних клубів Києва, Одеси, Харкова – і ми це питання доб’ємо.

– Це правда, що Арсенал мав на Олімпійському значно відчутнішу підтримку, ніж Ворскла?

Богдан: Напевно, так.

Дмитро: Однозначно, адже у фан-секторі були ми (Усміхається).

Богдан: 50 на 50, або навіть 60 на 40 – на нашу користь. Сектор, виділений для фанатів Арсенала, був заповнений ущерть. Ще певна частина наших, яка не зуміла пробити квитки на фан-сектор, розпорошилася по інших секторах.

Дмитро: Проблема полягала в тому, що вболівальники Ворскли після перенесення матчу до Києва – серйозно розчарувалися. Квиток коштував 300 гривень, плюс – потрібно було витратитися на дорогу в обидва боки. Не всім це було по кишені. Ще й такий мороз! До столиці доїхали лише окремі відчайдухи.

– Як вам сам матч? В одні ворота?

Богдан: Не було тієї атмосфери. Все-таки у Полтаві відчувалася б напруга, стадіон заповнився би майже повністю – я в цьому переконаний. Тобто, я радий, що Арсенал переміг. Але, думаю, погодяться усі: матч не був схожий навіть на товарняк. Таке враження, що Ворсклу змусили вийти на поле… Та й Арсенал – також.

– До кого з кумирів ви підібралися найближче? Бачив у вас спільне фото із темношкірим гостем. Хто це і яку він роль виконує в Арсеналі?

Дмитро: Це – Роббі. Він має власний канал – Arsenal Fan TV. Бере інтерв’ю у вболівальників Арсенала після матчів. Наприклад, був трибуною для фанатів у той момент, коли вони розкололися на два табори – "Венгер – In" та "Венгер – Out". Роббі – популярна персона у YouTube та Instagram.

Богдан: Його канал тим і популярний, що без прикрас. Фани могли висловити все, що їм накипіло – про тренера, гравців чи ще когось. Часто робили це дуже емоційно. Роббі розкрутився якраз на темі Венгера.

Дмитро: А от за гравцями Арсенала ми не бігали. Найближче побачили команду, коли вона після матчу підійшла до сектора, щоб поаплодувати. Маттео Гандузі подарував футболку одному з харківських "ганнерів", який прийшов на матч із плакатом "Маттео, будь ласка, дай мені свою майку". Потім ми її помацали – відчувався піт Маттео (Сміється).

Богдан: Важливий ритуал таких виїздів – Pre-party, передматчеве дійство. У пабі зібралися практично всі фанати Арсенала, які приїхали до Києва. Українці, англійці, білоруси та інші. Спілкувалися, дискутували.

– А скільки пива "вкачали" на цьому розігріві?

Богдан: Я навіть не знаю, чи варто зізнаватися. Багато, дуже багато (Сміється). Зате потім було байдуже до морозу.

Дмитро: Бодя такий: "Мінус 12? Супер! Піду ще пивка візьму" (Сміється). Відчайдухів було багато. Найбільше запам’ятався "ганнер", який увесь матч відстояв у шортах і футболці. Типовий британець! Хоча більше навіть якогось вікінга нагадував.

"Арсенал – дитя Венгера, але він пересидів"

– Хлопці, чому – Арсенал?

Дмитро: У мене все почалося із фіналу Ліги чемпіонів-2006. Якщо до цього я просто стежив за "канонірами", то після фіналу став за них вболівати. Усвідомив, що Арсенал, його гра і філософія мені дуже близькі.

Богдан: Спершу я просто симпатизував Арсеналу. Там грав мій улюблений футболіст – Тьєрі Анрі. У сезоні 2005/06 я настільки вникнув у цю команду, що після поразки від Барселони у фіналі ледь не плакав. Це був ключовий момент. Я тоді сказав собі: "Все. Це – моя команда".

– Епоха в історії клубу, яку найбільше шануєте?

Дмитро: Це період, який був якраз перед тим, як я став вболівати за Арсенал. На жаль, я не застав "Анбітен", не застав чемпіонства у Прем’єр-лізі. Вже 12 років чекаю якогось серйозного трофею. Перша половина тренерської епохи Венгера була найяскравішою в історії клубу.

Богдан: Вважаю аналогічно. Звичайно, варто згадати тренера Герберта Чепмена. Але це – 20-30-ті роки минулого століття. Тобто, настільки давно, що трактується просто як історичний факт. Коли прийшов Венгер, Арсенал змінив свій статус – став командою дійсно європейського рівня. Він створив бренд. Так, Арсен не виграв Лігу чемпіонів, проте відкрив Арсенал для світу.

Дмитро: Кілька років будувався новий стадіон, тож грошей на трансфери не вистачало. Проте Венгер умів знаходити зовсім молодих талантів. Згодом цей нюх у нього трохи притупився, звісно…

– У Богдана улюблений “канонір" – Тьєрі Анрі. А в тебе, Дмитре?

Дмитро: У кожному періоді я мав свого ідола. Був Анрі, після нього – Фабрегас, згодом – ван Персі. Усі вони зробили дуже серйозний внесок в історію клубу. Зараз маємо Обамеянга – справжню "машину". Хочеться, щоб він не "ламався", завжди перебував у такій формі і приносив нам серйозні трофеї. Розпочалася перебудова команди, тож якщо не в цьому сезоні, то у наступному... Але якийсь помітний успіх таки назріває.

– Ви вже згадували про поразку від Барселони у фіналі Ліги чемпіонів. Які інші фіаско Арсенала глибоко врізалися у пам’ять?

Богдан: Перше, що мені спадає на думку, – це протистояння із тією ж Барселоною на початку 2011-го. У першому матчі 1/8 фіналу Ліги чемпіонів ми виграли вдома – 2:1, зробивши при цьому камбек. Проте на "Камп Ноу" було це ідіотське вилучення ван Персі і поразка – 1:3. Страшенне розчарування, бо я усвідомлював, що тодішня Барса – найкраща команда світу, але ми не скористалися реальним шансом, щоб її пройти. Доповнювало картину відчуття, що у нас вкрали перемогу – я не згідний із рішенням арбітра, який вчинив занадто радикально.

Дмитро: Я пам’ятаю цей матч і ці емоції. Повністю згідний із Богданом.

– А як же МЮ – Арсенал – 8:2?

Богдан: О-о-о! Прямої трансляції цього матчу я не бачив, бо їхав у потягу – мені пощастило. Батько бомбардував мене смс-ками і я до певного моменту не міг повірити. Думав, що це – страшний сон.

Дмитро: Це не найприємніша сторінка нашої історії. Після такого фіаско Венгер психонув і 31 серпня зробив одразу п'ять трансферів. Але були й приємні матчі проти МЮ. Наприклад, ми розривали команду ван Гаала – 3:0 за кілька хвилин.

Матчі проти МЮ для нас – найпринциповіші. Венгер проти Фергюсона, Віейра проти Роя Кіна і так далі. І хоча в Арсенала є дербі з Тоттенхемом, ми в Україні цього не відчуваємо. Там, у Лондоні, звісно, інша справа, коли ти – за Арсенал, а твій сусід, з яким наступного дня йдеш на роботу, – за Тотнем. Ніхто не хоче, щоб із нього кепкували після поразки.

– За Арсеналом давно закріпилося образливе реноме "вічно четвертих". Як не розгубити віру у свою команду?

Дмитро: Незважаючи на четверті місця, Арсенал завжди дарував багато приємних емоцій. Поруч із падіннями були підйоми та неймовірні перемоги, як от над Редінгом – 7:5. Спогадів вистачає. Найголовніше – красива, атакувальна гра. Я отримував величезне візуальне задоволення. Усвідомлюєш, що це – твій клуб. І тобі нецікаво спостерігати за іншими – Ліверпулем, Манчестером чи ще кимось.

Богдан: Це – наче любов до дівчини чи дружини. Бачиш недоліки, але продовжуєш любити і підтримувати.

– Чи погоджуєтеся, що Венгер пересидів на своїй посаді?

Богдан: Звичайно. Вперше я засумнівався у Венгері сім років тому. Пригадую, акуратно написав у Facebook, мовляв, йому варто піти. Арсен засидівся – це однозначно. Найкращий момент, щоб піти красиво, був після перемоги у фіналі Кубка Англії над Халл Сіті, 2014 рік. Ми тоді відігралися з 0:2, а потім команді влаштували помпезний парад із трофеєм. Проте Венгер був впертим оптимістом і вірив, що ще не сказав останнього слова.

Дмитро: Арсенал – дитя Венгера, тож тренера десь можна зрозуміти. Плюс – він мав величезний кредит довіри від керівництва клубу.

– Тепер прийшов Емері. Що він змінив і чого ви очікуєте від команди вже в цьому сезоні?

Дмитро: Я абсолютно довіряю Емері. В принципі, хто б не прийшов у команду після Венгера, має отримати кредит довіри. Ми бачимо, як лихоманить МЮ після відходу Фергюсона – ще досі. Могло бути гірше, але прийшов Емері і команда не програє 19 матчів поспіль (вже 21, – "Футбол 24"). У грі Арсенала з’явився пресинг, а також свіжа кров. Ті ж Гандузі та Торрейра – прийшли і роблять гру в центрі поля.

Богдан: Команда стала сповідувати більш вертикальний футбол. Бренд Арсенала, який грає у видовищний футбол, плюс-мінус зберігся. Можливо, такою була вказівка "згори". Чи не тому вони не полювали за Аллегрі або Саррі? Стиль Арсенала став сучаснішим, не втративши фірмових рис. Також треба відзначити моральне піднесення команди.

Зараз "каноніри" – це команда другого тайму. Отже, Емері вміє налаштувати і внести необхідні корективи у роздягальні. Звісно, є також моменти, над якими треба попрацювати. У захисті Арсенал продовжує помилятися, діяти ненадійно. Пропустимо три, але заб'ємо чотири – такий принцип поки що.

– Вірите у здобуття трофеїв-2019?

Дмитро: Передусім очікую на хороший результат у цьому сезоні. Чи вдасться зачепитись за трофеї – побачимо. Емері чудово знає, як вигравати Лігу Європи (Усміхається). Він – кубковий чувак. Я даю йому добрячий запас часу – цей сезон і, можливо, наступний. Нехай будує гру, підсилюється, закриває проблемні позиції.

Богдан: Я вважаю, що у цьому сезоні Арсенал може взяти якийсь кубок. Плюс – здобути путівку в Лігу чемпіонів. Ми, фанати, звісно, любимо трофеї, але наразі готові вгамувати свої апетити. Якщо потрапимо у топ-4 чемпіонату плюс виграємо Лігу Європи або якийсь кубок – це буде прекрасний сезон для Емері.

"У Львові ходять на Арсенал, Ліверпуль та Челсі"

– З чого починався львівський фан-клуб Арсенала?

Дмитро: Я заснував його у 2011 році. Зробив це разом із кількома друзями, які також любили Арсенал. Богдан разом із нами з перших днів існування клубу. У нас немає ніяких суворих правил. Будь-яка людина, що любить Арсенал, може долучитися. Ми не збираємо грошових членських внесків. Вболіваєш за "канонірів" – приходь. Збираємося у пабі на кожен матч улюбленої команди, який транслює ТК Футбол, або ж завантажуємо "сопку".

Богдан: Іноді фан-клуб не збирається. Але це буває вкрай рідко – якщо матч припадає на якісь великі свята.

– Скільки осіб налічує кістяк вашого фан-клубу?

Дмитро: Основа – 10-12 осіб. Насправді їх більше, але не всі приходять регулярно. Буває навпаки: хтось розійшовся із дівчиною і повернувся у клуб вперше за останні рік-два (Сміється). На Ворскла – Арсенал, наприклад, зібралося близько 30 львів’ян. Є у нас фанат, який відрізняється від всіх інших. Це – Кайл, родом із Північної Ірландії. Він живе і працює у Львові. Регулярно приходить на зібрання клубу.

– А дівчата серед вас є?

Богдан: Є! І не одна. Найбільш активну участь у житті фан-клубу бере Уляна Ковалишин. Наші банери і футболки із символікою Арсенала – саме її заслуга.

Дмитро: А ще у нас є Віка Пристава, яка ходить у клуб, починаючи з 2012 року. Пишаємося ними.

– Яким англійським клубам "каноніри" програють у симпатіях українців?

Богдан: Поступаємося Ліверпулю – це клуб із великою історією + зараз на підйомі. Тож їхній фан-клуб зростає. Загалом оцінити масштаби досить важко. У Львові, принаймні, організовано ходять на три клуби – Арсенал, Ліверпуль та Челсі.

– Дмитре, які кроки потрібно зробити для того, щоб ваш фан-клуб отримав статус офіційного?

Дмитро: По-перше, потрібно дійти згоди з організаторами фан-клубів інших міст України – насамперед з Києва, Харкова та Одеси. Варто поцікавитися, чи існує такий рух у Дніпрі – наразі не маю з ними жодних контактів. Вимога Арсенала – у фан-клубі повинно бути мінімум 50 членів. Теоретично, ми навіть у Львові можемо зібрати таку кількість прихильників "канонірів". Далі – формуємо офіційну заявку і все, чекаємо підтвердження.

– Які переваги офіційного статусу?

Дмитро: Насамперед – це можливість офіційного придбання квитків у фан-сектор Арсенала. Раніше руки до цього не доходили. І от настав день, коли Арсенал приїжджає в Україну, а ми не можемо купити квитки у фанатський сектор. Довелося це робити через третіх осіб.

– Багато хто не розуміє: як можна вболівати за чужинців – навіть тоді, коли вони грають проти українських клубів? Поясніть, будь ласка…

Богдан: А ніхто не каже, що ми не шануємо наші клуби. Я нічого не маю проти тієї ж Ворскли. До Києва їхав вболівати не ПРОТИ Полтави, а ЗА Арсенал. Був би тільки радий, якщо б Ворскла посіла друге або навіть перше місце у групі і кваліфікувалася у плей-офф. Завжди підтримую українські команди, просто Арсенал – це щось особливе для мене.

Дмитро: Моїм аргументом буде якість футболу англійської Прем’єр-ліги та української Прем’єр-ліги. Це не до порівняння.

– Відомий фанат Карпат та МЮ Енді Марковець, який відкрив власний паб Cantona, поділився зі мною своєю заповітною мрією: "Колись Кантона увійде у ці двері". Якого топового гостя ви хотіли б побачити у своєму фан-клубі?

Дмитро: Якщо до нас завітає Олег Лужний – буде дуже непогано (Усміхається). Він пограв із Анрі, Піресом, Бергкампом, Люнгбергом. Хочеться поспілкуватись із ним про цю прекрасну епоху.

Богдан: Ця мрія, принаймні, реальна. А от якщо побачу у наших дверях Тьєрі Анрі – не повірю. Подумаю, що це якийсь "лівий" чувак, просто схожий на легендарного француза (Сміється).