Андрей ЯРМОЛЕНКО: "Без "Динамо" не было бы "Шахтера", без "Шахтера" не было бы "Динамо"

Півзахисник лондонського «Вест Хему» й збірної України Андрій Ярмоленко на YouTube-каналі Федерації футболу України відповів на запитання вболівальників, які йому ставив його партнер по національній команді Олександр Зінченко. Пропонуємо вашій увазі другу частину розмови.

— Андрію, в Англії говорять англійською. Чи може гравець збірної України розмовляти українською?

— Я чудово розмовляю українською мовою, просто мені комфортніше розмовляти російською. Зі своїми батьками я, наприклад, спілкуюся українською, але мені подобається чиста українська. Я виріс у маленькому селі, і в нас там такий ніби суржик, що є деякі слова, які розуміють тільки ті люди, які виросли там.

Наприклад, коли я знайомив своїх батьків зі своєю дружиною, і ми почали з батьками розмовляти, то — моя дружина розмовляє українською мовою — деякі слова вона не розуміла. Вона питала: а що це, що це означає. Доводилося працювати перекладачем.

— Який шлях у тебе був у професіональному футболі?

— Думаю, у всіх гравців нашої збірної був свій, нелегкий шлях. У кожного — своя історія. Усі досягли якогось рівня за рахунок свого характеру, своєї роботи. У когось зіграв роль талант. Він має значення, але більшу роль у становленні футболіста грає працьовитість.

— Чи хочеш ти коли-небудь повернутися в київське «Динамо»?

— Поки не хочу замислюватися про це. Мені хотілося спробувати свої сили в зарубіжному чемпіонаті, в європейському футболі. Я тільки другий рік граю в Європі, тому поки є сили, буду намагатися показувати хороший футбол за кордоном. Не буду загадувати, як вийде. «Динамо» для мене рідний клуб і багато що означає в моєму житті.

— Андрію, де краще пиво — в Англії чи в Німеччині?

— Цікаве питання. Пробував і там, і там. Напевно, в Німеччині смачніше.

— Який твій улюблений клуб?

— Я намагаюся віддавати всі сили тому клубу, за який зараз виступаю. Завжди. Із дитинства мріяв грати за київське «Динамо». Зараз я — гравець «Вест Хему» і буду віддавати всі сили в матчах за цю команду.

— Що значить для тебе «Десна»?

— Там я починав. Зараз у цьому клубі залишилося не так багато людей, з якими я працював, але я стежу за їхньою командою, десь переживаю. Величезне спасибі, що повірили в мене. Для мене він такий самий рідний, як і київське «Динамо».

— Як ти ставишся до донецького «Шахтаря»?

— Із величезною повагою. Звичайно, важко було у «Вест Хемі» перебудуватися й показувати жест зі схрещеними руками, як це роблять гравці «Шахтаря». Я казав у клубі, що 10 років грав в Україні, де ми із «Шахтарем» — найбільші суперники. Так, ми були суперниками в чемпіонаті, без «Динамо» не було б «Шахтаря», без «Шахтаря» не було б «Динамо». Без цих команд не було б інтересу до чемпіонату України. Уболівальники підтримують свої улюблені команди, це добре. Президент «Шахтаря» вкладає в клуб солідні кошти, це теж викликає повагу.

— Який гол найбільш значущий у твоїй кар'єрі?

— Я пам'ятаю всі свої голи, якийсь один виділити не можу.

— Може, найшвидший в історії збірної України?

— Пам'ятаю, але він був у товариській грі. Я не грав, не забивав у фіналах Ліги чемпіонів, щоб так виокремлювати голи. Пам'ятаю гол, який вивів нас на Євро-2016, але не можу сказати, що він найбільш значущий.

— Про що ти мріяв у дитинстві?

— Усі мрії були пов'язані з футболом. Дійсно, мріяв грати в київському «Динамо», мріяв сфотографуватися з Андрієм Шевченком...