"Динамо". Плакать или радоваться?

Потішно, але факт. Перша пісня, яка залунала в роздягальні Динамо після перемоги над Ренном – український мегахіт групи Kazka під назвою “Плакала”. Дуже атмосферно. І наскільки життєво! Потім був репертуар шансон-фм. Але про це нехай історія помовчить…

Супряга молодий. Захоплений Че Че. В Динамо всі однаково плакали…

Перефразовуймо пісню в коментарях, продовжимо серйозно… Від чого плакати? Від щастя? Чи з горя?

Динамо вперше виграло у цій Лізі Європи. В гостях. У команди з сильного чемпіонату. Забивши вирішальний м’яч у меншості на останніх хвилинах поєдинку. Круть! Якщо не докопуватися до суті, а взяти лише один цей голий факт, висновок дуже втішний: показали характер, билися до останнього подиху, наші герої…

Але не все так однозначно. Молодці чи слабаки? Пощастило чи заслужили? Синє чи червоне? Дуже важко обрати колір таблетки.

Забили два м’ячі?! А скільки били по воротах? Скільки атак провели? Що це за жахіття було в другому таймі?

Та годі! А що той Ренн показав? Скільки у них було реальних гольових моментів? А Динамо грало без Циганкова, у Вербича – перший матч після травми, Морозюк вже на першій хвилині з метра влучив у поперечку, а єдиний пропущений м’яч – дика помилка Бойка!

Докотилися. Ренн – одинадцята команда чемпіонату Франції. Скільки можна мучитися з такими суперниками? Такою грою вони ганьблять славетне ім’я Динамо!

Яка різниця, на якому місці зараз Ренн? Минулого чемпіонату вони були п’яті.Обійшли Бордо, Сент-Етьєнн, Ніццу і Нант. А хто грає в українському чемпіонаті? На матчі проти Динамо був повний стадіон – 28 тисяч глядачів. А скільки приходить на поєдинки киян в УПЛ?! Звикли вони грати за такої атмосфери? До тиску трибун? До рівня єврокубків?

- У нас звикли, що Динамо має всіх виносити. Треба жити сьогоднішнім днем і реально дивитися на речі…

Напевно Олександр Хацкевич кілька тижнів тому не мав би таке говорити. Він же головний тренер, і повинен підтримувати віру в прекрасне, добре, вічне… Динамо же приречене на перемоги, якщо хтось забув.

Але з іншого боку в словах головного тренера – правда життя. Динамо, як і весь український футбол, у глибокій кризі і, сподіваємося, у відправній точці, на початку нового шляху. І це нормально! Годі жити ілюзіями. Не треба казати, що Динамо – явний фаворит цієї групи Ліги Європи. Ні! Всі команди приблизно рівні, різниця в класі мінімальна. Може Яблонець – трохи слабший, але і він чіпляється за очки в кожному матчі.

Може це й правильно, що під Лігу Європи не купили задорого форварда, а дали шанс Супрязі молодому? Може це й добре, що Миколенко – один із найкращих в матчі з Ренном і виграє конкуренцію за місце в основі? Може придбання Че Че не варто критикувати з піною на вустах, і він показав, що дещо вміє? Може ця команда і має саме так давати результат? Натужно, завалюючи одні відрізки гри і оживаючи в інших?

Може годі жити минулим і нарешті перебудувати свідомість? Взяти за приклад Аякс чи Бенфіку і нарешті почати жити по-новому? І це питання куди важливіше і глобальніше, ніж, наприклад, чергова зміна тренера.

Підсумуємо. Чи має Динамо грати краще? Безперечно. Навіть цим складом. Дуже багато провалів. Притискаються до воріт, хиблять у простих ситуаціях, раз у раз повторюючи ті самі помилки, не можуть налагодити комбінаційну гру.

Варто змінити тренера? До Хацкевича і його штабу дуже багато запитань, але ця тема суперечлива. Спочатку треба визначитися з генеральним курсом. Окреслити, ХТО гідний бути головним тренером Динамо. Той, у кого літера Д набита на серці? Не впевнений, що це адекватний критерій.

Що далі? Нерви, валідол і багато сліз. Від щастя чи з горя – кожен вирішить сам. В будь-якому разі, якщо бути до цього готовим, реальність сприйматиметься не так болісно.

Хм, легко бути раціональним постфактум, правда? Але насправді годі сподіватися Олександру Хацкевичу на реалістичний підхід. Ні, від Динамо завжди вимагатимуть більшого, і кожному тренеру киян варто з цим змиритися. Це лише гра. Це футбол. Як би банально це не звучало.

Кожен сприйматиме гру першою чергою лише на рівні власних інстинктів і особистих відчуттів. І фраза «кудиб***тий****віддавй*****Сидор» для вболівальника важитиме куди більше, ніж детальний аналіз тактико-технічних дій. Тому, закохані великі й малі, поплачемо разом. Тільки, цур не плюватися!

Автор Олександр Золотогорський