Денис ОЛЕЙНИК: "Финляндия? Надо с чего-то начинать"
Денис Олійник, колишній гравець Динамо, Металіста та Дніпра, нідерландського Вітесса та німецького Дармштадта, влітку перебрався аж до фінського Сейнайокі. Футболіст розповів про нинішній клуб, свою посвяту та проблеми українського чемпіонату.
Я спілкуюсь з Льошою Єременком ще з часів гри в Металісті. Він мені сказав за варіант із фінським клубом Сейнайокі (прим. авт. – його батько, Олексій Єременко-старший – головний тренер Сейнайокі з 2018 року). Я подумав, подивився, потім зателефонував через деякий період Льоші, перепитав, чи це актуально – і якщо так, то я готовий.
Мені потрібен був час обдумати, тому що було декілька варіантів. Про них немає сенсу говорити, тому що з ними не вийшло. Це був варіант у Греції. Але в останній момент нічого не вийшло.
Все залежить від ситуації, в якій ти перебуваєш, коли вибираєш клуб. Який у тебе рівень в плані футболу. Одна річ, коли я з Дніпра переходив у Вітесс, інша річ, коли з Вітесса до Німеччини в Дармштадт… Я повернувся після двох невдалих років – це і травма, яка в мене була в Німеччині, потім я пробував в Україні трохи грати, але там свої нюанси. Виходячи з того, що було за останні два роки, довелося опинитися зараз тут. Я вважаю, що для мого нинішнього стану, це те, що мені потрібно, щоб повернутися на високий рівень. З чогось треба починати.
Я грав у різних клубах і трохи розумію, яка має бути організація в клубі, як клуб має правильно працювати, щоб прогресувати, щоб футболісти отримували задоволення і мали все, що потрібно. У цьому клубі є все, що необхідно футболісту, і на дуже високому рівні. У мене є з чим порівнювати, і я з впевненістю скажу, що організація тут на високому рівні. Хороший стадіон, усе до дрібниць в команді продумано. Тобто, окрім футболу, жодних питань у мене не виникає.
У Фінляндії футбол, скажімо так, не дуже затребуваний вид спорту. Тут більш популярний хокей і зимові види. Але на футбол вболівальники ходять, їх однозначно не менше, ніж в Україні. Я думаю, навіть більше.
Мені взагалі не важко було адаптуватися до скандинавської країни, тому що я два роки провів в Нідерландах, рік – у Німеччині. У Фінляндії все майже як в Нідерландах. Клімат особливо не відрізняється, хіба що зараз трохи холоднішає, взимку.
У мене із самого початку був номер 28. Просто була єдина гра (прим. авт. – матч чемпіонату Фінляндії ВПС – СІК), коли ми були в зеленій формі. Оскільки в суперника, з яким грали на виїзді, були такі самі кольори форми, як і в нас, нам довелося грати в запасному комплекті. Серед футболок не було номера 28. І мене попередили, що одну гру доведеться зіграти під номером 24, і без прізвища. Я в тому матчі відзначився дублем.
Переважно всі у команді називають мене: «Деніс» із наголосом на першому складі. Мене так і в Нідерландах називали. Тренер називає: «Дьома».
Олексій Єременко дуже розумний, грамотний тренер. З ним дуже цікаво працювати, видно, що в нього цікаве бачення гри. Він добре розбирає суперників, і в тактичному плані багато чому можна навчитися в нього. Він був хорошим і розумним футболістом, це видно з тренерських моментів, на які він звертає увагу. Ясна річ, що ми можемо вільно говорити російською з тренером. Але стосунки робочі, немає якогось панібратства, можемо пожартувати, посміятися. Але тренувальний процес є тренувальний процес, треба виконувати всі вимоги.
Фінська мова дуже важка. Але фіни добре говорять англійською.Вони дуже освічені, як і в школах, так і в інститутах. І тренер спілкується англійською, хоча він знає фінську мову, оскільки давно живе у Фінляндії. Він грав тут багато років. Але він всі установки дає винятково англійською.
На посвяті заспівав українську народну пісню «Ти ж мене підманула». Це наша народна пісня, вона весело звучить, її не важко співати. Тому обрав її. Там не можна було, щоб грала мелодія, якась музика, навіть, щоб чутно було якийсь фон. Ти повинен сам співати, або читати текст. Я вибрав нашу національну пісню. Все-таки я в іншій країні, щоби люди теж розуміли, які в нас національні пісні. Усім сподобалося, потім тренер ще переклав значення слів для футболістів. Загалом весело було.
Чого не вистачає УПЛ? Багато чого. Це можна перелічувати дуже довго. По-перше, у нас в чемпіонаті не вистачає елементарної організації в кожному клубі. Ось у нас навіть зараз приймає команду Грозний Арсенал-Київ і говорить: «Буде прання, буде харчування після тренування». Про це в Європі ніхто не говорить. Це смішно. Коли прийме команду якийсь тренер в Нідерландах, і буде своїм гравцям говорити: «Хлопці, у нас буде прання після тренування». Ну там посміються люди. Ну як? У будь-якій команді в Європі прання, харчування. У Сейнайокі, коли тренування закінчилось, усі футболісти харчуються на стадіоні. І в Фінляндії – це всюди. У кожного є своя підписана шухляда, куди скидаються речі для прання, наступного дня все випране вже складено. Ти прийшов, забрав. Це дрібниці.
Окрім цього, в Україні проблеми з інфраструктурою, тренувальними полями, маркетингом, зацікавленими глядачами, відвідуваністю на матчах. Телетрансляції, реклама, це все в Європі добре розвивається. І багато європейських клубів мають спонсорів, як і Нідерландах, так і тут, у Фінляндії. Спонсори виділяють кошти. У Європі все це розвинено. А у нас, в Україні, це не робиться, у нас цього немає. І ми дуже поступаємося в плані футболу іншим країнам. Хоча в нас є хороші футболісти! Країна виховує молодих талантів. Але в інфраструктуру клуба не вкладають грошей. Динамо, Шахтар, був Металіст і Дніпро… А більше немає клубів із інфраструктурою, немає елементарних речей, баз, стадіонів. Це засмучує. Над цим треба працювати.
Треба дитячі школи розвивати. У Нідерландах, я вважаю, взагалі найкраще розвинений дитячо-юнацький футбол. Скільки талантів в країні із населенням 16 чи 18 мільйонів, подивіться. Скільки футболістів грає в Європі, скільки молодих продаються у 18-19 років в топ-чемпіонати. Тому що вони своїх виховують, а не купують футболістів. Працюють на перспективу за рахунок своєї дитячо-юнацької школи. Ось що нам потрібно, нам треба своє ростити, ставити хороших тренерів, відкривати дитячі академії і чекати футболістів, які будуть грати. Коли вони заграють, і їх можна буде продати в якісь інші клуби. Це треба розвивати. А не привозити легіонерів, які слабші, ніж наші футболісти.
Дивився останні матчі Шахтаря і Динамо в єврокубках. Що я можу сказати? Динамо у грі з Яблонцем почало добре: контролювали гру, забили два швидких м’яча. Потім десь не втримали, низка помилок була, що призвела до кінцевого результату 2:2. Там Піварич припустився дитячої помилки в другому таймі, яка призвела до другого забитого м’яча.
Зараз всюди добре грають, усі команди вміють грати у футбол. І тут у Фінляндії теж розвиваються у футбольному плані. Уже всі вміють грати у футбол. Зараз просто так не обіграєш якогось суперника. Щоб виграти, треба прикласти максимум зусиль. На одному класі не обіграєш!