Роман ЯРЕМЧУК: "Здесь совсем другое отношение к молодым футболистам. В Украине их никто не замечает, всем все равно"

Сергій Пейчев поспілкувався з Романом Яремчуком у Бельгії і виокремив найцікавіші тези про футбол та життя у цій країні.

У Бельгії немає команди рівня Шахтаря, але їхній футбол реально крутий. Вони пачками вирощують мега-талановитих гравців і заробляють на цьому нереальні гроші. Не так давно бельгійці вийшли на український ринок і це чудовий трамплін для наших футболістів.

Один із найкращих дебютантів чемпіонату – Роман Яремчук – пробуксовував на початку. Пройшов тривалий етап “маринування”, але потім зрозумів, що все робили абсолютно правильно. Що ж такого особливого є в Бельгії, чого немає у нас?

Яремчук приїхав у Бельгію у жахливому психологічному стані. У Динамо все пішло шкереберть, і Роман майже повірив у те, що він – не футболіст. Будь-яка психологічна проблема так чи інакше впливає на фізичний стан людини. У Яремчука на тлі нервів почалися проблеми із серцем, та й взагалі фізично він був не готовий.

Якби це було в Україні, то хлопця, за якого заплатили 2 мільйони євро, одразу кидали б у бій і чекали забитих м’ячів. Тут підхід зовсім інший. Аби не підставляти себе та футболіста, йому дають чимало часу на адаптацію. Гравець не просто чекає шансу, а виконує певний обсяг роботи, щоб просто почати працювати з основною командою.

"Тут побудована ціла система. Кожен має свій медогляд, під кожного будують індивідуальну програму та вказують, над чим конкретно треба працювати. Мені, наприклад, зробили зауваження щодо моєї ваги. Я справді важив мало, не вистачало потужності. Мені побудували програму, я двічі на день працював із тренером, фактично не покидав базу. Мені сказали: аби повернути оптимальні кондиції, треба 5 тижнів. За цей період я добре попрацював, набрав 4 кілограма м’язової маси." - каже Роман.

Бельгія давно визначилася зі своєю глобальною футбольною стратегією. У неї немає шансів конкурувати з Англією, Німеччиною чи Іспанією, та й для чого це потрібно? Куди доцільніше вирощувати молодих талантів, не тільки бельгійців, а талантів з усього світу.

"Якщо вкладають гроші у футболіста, то вони свої гроші відіб’ють 100%. Вони ніколи просто так не вкладуть гроші в людину, яку не продадуть і не зароблять на ній." - говорить Роман.

Свіжий приклад у команді Яремчука – 18-річний грузин Георгі Чакветадзе. Рік тому його не побоялися викупити у тбіліського Динамо за 1,5 мільйона євро. Тепер, за чутками, ним дуже цікавиться Шахтар, і називається сумма у 6 мільйонів євро. А в Бельгії не приховують, що за перспективним юнаком також стежать європейські гранди Баварія та Тоттенгем. Цікаво, чи був би такий інтерес, якби Георгі лишився грати на Батьківщині.

"Тут зовсім інше ставлення до молодих футболістів. В Україні їх ніхто не помічає, усім все одно. У Бельгії всі рівні. Ти не відчуваєш, що ти молодий, що ти чимось гірший за інших. Через таке ставлення молоді гравці почуваюься набагато впевненіше". - говорить Роман.

Так, у Бельгії немає Гвардіоли та навіть якогось реально топового наставника. З іншого боку, є багато молодих тренерів з європейським баченням побудови команди.

Вони багато спілкуються з гравцями, не бояться експериментувати і намагаються відходити від примітивного: “бей вперед – комбинация придет”.

Більшість тренерів дуже відкрита і привітна. Це я зрозумів не лише за розповідями українців у Бельгії, а побачив на власні очі після одного з поєдинків. Уявіть собі: щойно закінчився матч Генк-Гент, на прес-конференції сидять тренери, щось говорять, п’ють пиво, журналісти сміються, їдять хот-доги і ненав’язливо спілкуються. Приємна домашня атмосфера. Потім бесіда закінчується, я прошу тренера Яремчука дати коментар окремо, а він чомусь не каже: “Ребят, я уже говорил только что”. Навпаки, відводить у тихіше місце, відповідає на усі питання і додає: “Круто, що ви аж з України сюди приїхали. Ми дуже раді вас бачити”. Це простий приклад того, що тренер – це не лише божевільний тактик, а звичайна людина, з якою футболістам, журналістам чи будь-кому має бути комфортно.

Здається, це все незначні дрібниці, але завдяки їм Бельгія має божевільну збірну, відвідуваний чемпіонат та фінансово незалежні клуби. Звісно, неймовірні кошти вкладають у розвиток молоді. З іншого боку в Україні одна з головних проблем – не відсутність талантів, а їхня непроста адаптація до дорослого футболу. Багато хто ніколи не виростає далі звання “перспективного футболіста”. Тому важливий іноземний успішний досвід та побудова системного підходу до підготовки футболістів. А ще нам не завадить трохи бельгійської простоти, відкритості та звичайної людяності.

Сергій Пейчев