Виталий БУЯЛЬСКИЙ: "При новой схеме Хацкевича у меня больше пространства"

Аби заявити про себе на повний голос у рідному клубі, Віталію Буяльському довелося спочатку проявити свої здібності у складі ужгородської «Говерли».

Повернувшись до «Динамо», Віталій уже протягом кількох років є основним гравцем команди, без якого не обходився спочатку Сергій Ребров, а тепер і Олександр Хацкевич. Про це та багато іншого наша розмова.

- Поточне відставання від «Шахтаря» – не привід засмучуватися?

- Перед нами стоїть завдання перемагати в кожній грі. Попереду ще два матчі з головним суперником навесні. Тому потрібно концентруватися на своїй грі та на результатах команди, а не дивитися в турнірну таблицю.

- Як розуміти п’ять матчів без перемог у чемпіонаті?

- Граючи в такому клубі, як «Динамо», почуваєшся не зовсім комфортно, коли не вдається досягти позитивного результату в одному матчі, не кажучи вже про серію з п’яти поєдинків поспіль. Звичайно, було багато негативу в пресі, уболівальники залишали не дуже приємні коментарі, й із цим усім потрібно було впоратися. Завдяки останнім нашим результатам у чемпіонаті та Лізі Європи, сподіваюся, ми заслужили на схвальні відгуки. Будемо намагатися й надалі тішити шанувальників грою та результатом.

- Чи намагалися розібратися між собою, що йде не так, що робите неправильно?

- Власне, після кожної гри, як би вона не завершилася, розбираємо детально всі моменти: як негативні, так і позитивні. Причому це відбувається у форматі діалогу, а не докору в разі поразки від тренерського штабу, завдяки цьому намагаємося прийти до спільної думки.

- Андрій Ярмоленко був лідером «Динамо» протягом багатьох років. Чи дуже змінилася гра команди після його переїзду до Дортмунда? Незвично грати без найкращого бомбардира команди останніх сезонів?

- Загалом малюнок гри не змінився, але Андрія справді не вистачає. Не секрет, що він був лідером як на футбольному полі, так і поза ним – у всіх значеннях цього слова. Упевнений, що з часом у «Динамо» з’явиться новий лідер, і, цілком можливо, він буде брати приклад саме з Ярмоленка.

- Після одного з матчів президент клубу Ігор Суркіс сказав, що вам найближчим часом знадобиться операція через травму гомілкостопа. Як давно маєте з ним проблеми?

- Цю проблему мав давно. Після гри з «Янг Бойз» на штучному покритті гомілкостоп запалився, а згодом, у поєдинку з «Ворсклою», на додачу ще й отримав удар. З’їздив до Німеччини на консультацію, де мені розписали комплекс процедур, порадили, як правильно розігрівати голмілкостоп перед тренуваннями та матчами, і сказали, що операцію можна відтермінувати.

- Неодноразово доводилося чути від футболістів 50-60-х років про те, як вони могли відіграти матч і лише після його завершення дізнавалися, що в них перелом ноги. Чи можливе щось подібне в сучасному футболі?

- Футбол еволюціонує й за останні 10-20 років став зовсім іншим. Нинішні швидкість та інтенсивність гри вимагають лише стовідсоткової готовності, тому в наші часи подібне просто неможливе. При цьому подивіться, наскільки просунулася вперед медицина: зараз лікар буквально на полі може зашити рану футболісту, і він продовжує грати далі. Також великих змін зазнали й правила. Приміром, ще в 90-х роках воротар міг брати м’яч у руки після пасу назад від захисника. Напевно, якби нинішня «Барселона» грала тоді, то ніхто не зміг би відібрати в неї м’яча…

- У складі «Динамо» ви неодноразово відзначалися забитими м’ячами, у тому числі й переможними для команди. Який із них є особливим для вас?

- Сьогодні виділив би гол у ворота «Янг Бойз» у виїзному матчі Ліги Європи. Нам у цьому поєдинку з психологічної точки зору потрібна була перемога, оскільки вона виводила нас до єврокубкової весни.

- Як змінилися ваші функції на полі з приходом до команди Олександра Хацкевича?

- Змінилися докорінно. У нас зараз інша тактика, ніж була за Сергія Реброва. Ми граємо у два опорних півзахисники, тому в мене з’явилося більше простору і я частіше зустрічаюся з м’ячем.

- В одному з інтерв’ю головний тренер сказав, що якби в нього було п’ять таких футболістів, як Буяльський, то й на трансферний ринок не довелося б виходити. Приємно чути таке від тренера? Чи ці слова – стимул ще більше працювати над своїм удосконаленням?

- Приємно, коли тренер схвально відгукується про твою гру. Після таких слів не хочеться підвести його – і працюєш із подвійною енергією як на тренуваннях, так і в іграх, аби він не розчарувався в тобі. Але особисто я нормально сприймаю не лише позитивні відгуки, а й критику на свою адресу.

- Із вихованців «Динамо» 1993 року народження на слуху зараз лише ви та Владислав Калитвинцев. Чи спілкуєтеся зі своїми колишніми партнерами по ДЮФШ? Хто чим займається?

- Звичайно, спілкуємося, але не можна сказати, що кожного дня дзвонимо один одному й теревенимо годинами. Із Владом Калитвинцевим, коли бачимося на базі, розмовляємо, іноді переписуємося. Із тих же моїх партнерів по РВУФК, хто продовжує виступати на професійному рівні, можу назвати Андрія Тотовицького («Маріуполь»), Владислава Леванідова («Олександрія»), Бориса Орловського (ФК «Львів»).

- Наприкінці вересня в рідному місті Калинівці, де живуть ваші батьки, прогриміли вибухи на військових складах. Важко в той час було концентруватися на футболі?

- Це сталося ввечері напередодні нашого вильоту до Бєлграда на матч із «Партизаном». Коли мені подзвонили друзі, я спочатку подумав, що вони жартують, але потім зв’язався з батьками й зрозумів, що все відбувається насправді. Вони відразу сіли в автомобіль, забравши лише документи та речі першої необхідності, та переїхали на тиждень до Києва.

- Не думаєте перевезти батьків до Києва назавжди?

- Вони самі цього не хочуть. У Калинівці в них будинок, робота, а тут не буде чим себе зайняти.

- У пресі дуже мало інформації про ваше життя поза футбольним полем. Особисте життя – це закрита сторінка для журналістів?

- Особисте життя – це інтимне, усі радості й конфлікти мають бути всередині сім’ї й не повинні виставлятися напоказ. Саме через це в мене немає й сторінок у соціальних мережах.