Александр ГЛАДКИЙ: "Леоненко? Я уважаю людей, у которых есть свое мнение"

Покоління вболівальників зі стажем легко згадають карпатівський успіх Олександра Гладкого. Зараз же Олександр повертався до Львова, аби знову допомогти не чужому для себе клубу у не найкращі часи для «зелено-білих». Гладкий у черговий раз отримав визнання вболівальників та експертів. Саме під час останнього матчу сезону для «Карпат» Олександр забрав заслужену нагороду кращого гравця квітня Ліги Парі-Матч.

«СПОКІЙНО ВІДНОШУСЬ ДО КРИТИКИ»

– Мало від кого можна отримати пропозицію на інтерв’ю о 10-ій ранку. О котрій зазвичай починається твій день?
– Як такого режиму немає. Діти виробили у мені таку звичку, завжди близько восьмої ранку я вже на ногах. Починаю «бродити», п’ю каву та дивлюсь цікавий фільм. Телевізор дуже рідко вмикаю, тільки коли футбол. Зазвичай все дивлюсь в Інтернеті. Насправді, всі серіали та фільми можна зараз знайти в мережі. Телепрограми дивлюсь тільки ті, які подобаються. До прикладу, «Орел і решка». Можна новини подивитись, але теж не завжди. Більше люблю фільми та серіали з цікавим сюжетом.

– На українському телебаченні є дві популярні спортивні програми: «Великий футбол» та «ПроФутбол»...
– Без проблем можу переглянути обидві програми. Інколи цікаво послухати думку наших експертів. Леоненко? Я люблю та поважаю тих людей, хто має свою думку. Зовсім інше питання, кому вона подобається, а кому ні. Деколи мені теж не до вподоби його слова, але я спокійно до цього відношусь. До будь-якої критики завжди потрібно ставитись з розумінням; послухати, зробити висновки та рухатись далі.

– Якщо ця критика не завжди є конструктивною?
– Чому не конструктивна? Леоненко добре розбирається у футболі. Він був сильним, хорошим футболістом, божевільним бомбардиром та лідером тодішнього «Динамо». Все ж таки, він тямить у футболі та знає про що говорить. Можливо, його висловлювання іноді різкі та грубі, але він така людина. Я до цього ставлюсь цілком нормально.

– Як ти відходиш після невдалих ігор: зачиняєшся в квартирі чи, навпаки, досить спокійно все переживаєш?
– Раніше було трохи по-іншому, зараз є сім’я, діти. Приїжджаю додому, бавлюсь з синами та потроху відходжу. Звичайно, потім починаю аналізувати. Після гри мені тяжко заснути, не сплю до 2-3-ої години ночі, про щось постійно думаю. Можу подивитись нарізку матчу в Інтернеті. Завжди знаходиш над чим потрібно замислитись та, що можна було зробити краще.

«ЗА ОСТАННІЙ РІК БУЛО БАГАТО СКАЗАНО»

– Майже настільки ж часто, як з рідною командою, футболіст зустрічається з працівниками ЗМІ...
– Я їх прекрасно розумію, адже вони мають виконувати свою роботу. У кожного свої завдання; наша робота грати, а у журналістів – писати та брати інтерв’ю. Просто не завжди хочеться давати інтерв’ю, іноді доводиться говорити «ні».

– У тебе три місяці був «бан» на спілкування з пресою. Чому?
– За останній рік було багато чого сказано, чимало написано. Не тільки мною, а й журналістами, експертами. Після переходу в «Карпати», я собі поставив умову, що досить говорити. Для того, аби щось казати, потрібно спочатку щось зробити. До Львова я мало грав, знову ж таки, було багато розмов, не один раз мене «ховали». Тому, спершу хотілось показати, що я можу. Я у собі не сумнівався. Вважаю, що мені вдалось це довести.

– Якщо журналісти пишуть те, чого насправді ти не говорив...
– Не буду розбиратись. Можу зателефонувати у клуб, щоб прес-служба поспілкувалась з тією людиною, аби забрали матеріал чи дали спростування. Нехай пишуть те, що насправді говорять. Щось вигадувати... Так, це робота журналістів, дещо дописати. Інколи воно сильно не збігається з тим, що говорить футболіст.

– Чи траплялись з тобою подібні випадки?
– Бувало й таке. Я думаю, що кожен футболіст із таким зустрічався.

– Що найбільш безглузде про тебе писали в ЗМІ?
– Чесно, не пам’ятаю. Я завжди керувався принципом, якщо про тебе пишуть та говорять – це добре, отже – пам’ятають. Якщо зовсім перестануть тебе згадувати, тоді необхідно замислитись. Я завжди до всього відношусь спокійно, до будь-якої критики, якихось нехороших ситуацій, пов’язаних зі мною, я намагаюсь поставитись стримано. Так, трапляються такі моменти, що можу «вибухнути», але я теж людина...

– Тебе немає ні в одній з соціальних мереж...
– Мене там ніколи не було. Я завжди відносився до цього спокійно. У мене є телефон (усміхається). У будь-який момент можу зателефонувати до кого потрібно; хто знає мене, той теж може набрати. З самого початку, коли тільки набирали популярність Інстаграм, Фейсбук, спокійно до цього поставився та не переймався відсутністю сторінки в соцмережах.

– Звідки дізнаєшся про всі новини? Можливо, маєш кілька улюблених сайтів?
– Просто передивляюсь спортивні сайти, котрі знаю. Які саме? Football.ua, UA-football, Terrikon, Sport.ua, ФК «Карпати», ФК «Динамо».

– А ФК «Шахтар»?
– НІ, практично не заходжу туди. Що я там можу нового побачити? (усміхається). В принципі, про всі команди пишуть на тих джерелах, що перерахував, тому я в курсі всіх новин. На сайт «Шахтаря» вже не заходжу, адже я футболіст іншої команди.

«ВДОМА МАЮ МЕССІ, НЕЙМАРЧИКА ТА СУАРЕСА В ОДНІЙ ОСОБІ»

– Три місяці ти грав та жив у Львові, при цьому твоя родина залишилась у Києві. Якщо так складеться доля, що ти переїдеш грати в іноземний чемпіонат, в іншу країну...
– Моя сім’я завжди була зі мною. Де б я тільки не був, вони постійно знаходились поруч зі мною. Додому їздив майже після кожної гри. У мене два сина, старшому вже скоро йти до школи, не хотів його зривати з підготовки. Тому з дружиною прийняли таке рішення. Повторюсь, що це тільки три місяці і я практично щотижня був вдома. Що стосується закордону, то про це зарано говорити. Після гри з «Зіркою» я повертаюсь до Києва, а далі побачимо.

– Коли до Львова приїздила твоя сім’я, де найчастіше ви гуляли? Можливо, є власні улюблені місця...
– Подобається гуляти центром міста, Площею Ринок, Стрийським парком. У Львові ми вже були до цього довгий час, тому його досить добре знаємо. Якщо чесно, то за останні три місяці рідко десь гуляв. Постійно тренування-готель, готель-тренування...

– Час для відпочинку у футболістів завжди фіксований – міжсезоння. Як його проводиш ти?
– Я люблю море, подобається сніг, гори. Якщо є така можливість, бажання, то чому ні!? Цим займається вдома моя дружина, а діти їй підказують куди краще поїхати (сміється). Прикро, що нам заборонено кататись на лижах. Поки син та дружина катаються, я милуюсь гірськими краєвидами.

– Маєш двох дітей, мабуть, чимало мультиків довелось передивитись?
– Я майже їх всі знаю (сміється). Якщо почну зараз перераховувати, то можемо просидіти до вечора. Старший син вже перейшов на дитячі фільми, має свої улюблені, котрі по десять разів передивляється. Як побачив фільм «Пеле: народження легенди» сказав: «Тато, включаємо знову?». Все, що він дивиться, дивлюсь і я. Коли я вдома, хочу проводити більше часу саме з дітьми.

– Маючи футбольного тата, як старший син відноситься до футболу?
– Хоче стати футболістом. Він вже знає більше, аніж я. Починаю лякатись, адже називає прізвища футболістів, про яких я навіть не чув. «Барселону» вивчив від «А» до «Я». У нас вдома грають постійно Мессі, Неймарчик та Суарес, при чому в одній особі. Я тільки радий, що він займається футболом; підтримаю його, але не заставлю.

– А яка твоя улюблена команда?
– «Реал». У нас вдома постійно проходять дебати (усміхається). У нього є футболка «Реала», та він її майже не одягає. Йому подобається «Барселона», там грають сильні футболісти. Я вболіваю за «Реал» ще з часів Роналдо та Бекхема. Команда божевільна, завжди приємно було дивитись на них. Для мене Кріштіано Роналду на сьогодні один із кращих футболістів. Подобається манера гри Роналду та Ібрагімовіча.

– Якщо «Реал», отже подобається більше іспанський чемпіонат...
– Англійський, іспанський, німецький. Раніше дивився італійський, ще за часів Шевченка, але зараз він трохи гірше виглядає. Я не можу конкретно виділити один.

– Нещодавно оголосили остаточний формат чемпіонату. Як ти відносишся до таких змін?
– Про це багато було сказано. Моя думка полягає у тому, що можна знайти 16 команд. Але не хочеться розпочинати чемпіонат з 16-ма клубами, а закінчувати з 13-ма. Сьогодні є фінансування у команди, ніби все добре, але завтра його може не бути і відразу мінус один клуб. Навіть зараз, маючи 12 команд постійно говорять, що у половини з них погане фінансування. Хочеться, щоби було як раніше. Звичайно, про це легко говорити, набагато складніше зробити. Згадайте, який чемпіонат був кілька років тому, де чотири команди боролись за перше місце! Не було явного лідера, явного аутсайдера. Кожен матч викликав масу емоцій. Всі прекрасно розуміють, через яку ситуацію це відбувається. Але водночас хочеться, щоби жив «Дніпро», повернувся «Металіст», у всіх все було добре. Кожен цього прагне, президент Федерації говорив про те, що ми зробили великий крок уперед в українському футболі, порівнюючи з минулим роком.

– У сучасному українському футболі спостерігається тенденція, коли після завершення кар’єри, футболісти займають тренерський місток. Вже думав про те, що буде «після»?
– Ні, не задумувався про це ні на секунду. Я ще хочу грати у футбол. Знаю, що у мені є багато сили та енергії. Мені тільки 29 років, яке завершення кар’єри!? Буду грати ще дуже довго! Коли зрозумію, що вже не можу виконувати свою роботу, не зможу повністю віддаватись на полі, тоді буду думати. Дай Бог, аби я ще довго не думав про це.

– Ти говориш, що англійський чемпіонат один із найсильніших. Як думаєш, чому збірна Англії не добивається значних успіхів на міжнародній арені?
– У них завжди божевільний склад. Думаю, для кожної команди просто потрібно знайти свого тренера.

– Збірна України знайшла свого?
– Впевнений, що так. При Шевченку збірна грає зовсім по-іншому. Ми всі за них переживаємо, вболіваємо. Дай Бог, щоб його успіхи продовжувались і надалі.

– Як волієш підтримувати збірну: вдома перед телевізором чи все ж краще на стадіоні?
– Якщо є можливість, на стадіоні. Пам’ятаю ще за Маркевича їздив у Харків. Мав вихідні, поїхав та підтримав збірну. Люблю дивитись футбол, раніше переглядав його 24 години на добу.

– Футболіст, котрий хоче себе спробувати в європейському чемпіонаті, має бути на «ти» з англійською мовою...
– Ну так, на «трієчку» (усміхається). Я практично все розумію, багато чого можу сказати, але є над чим працювати. Уже років п’ять змушую себе досконало вивчити англійську мову. Поки що, крім обіцянок самому собі та розмов далі справа не дійшла. Вважаю, що без знання англійської – дуже тяжко. У школі вивчав німецьку. До речі, досить добре її знав, але зараз вже майже нічого не пам’ятаю (сміється).

– У «Динамо» багато легіонерів, в «Карпатах» значно менше. Вони намагаються вчити українську мову чи спілкуються виключно за рахунок суміші жестів, міміки та англійської?
– Якщо не помиляюсь, у кожного є пункт у контракті, де вони за конкретний період часу мають оволодіти мовою. Звичайно, хлопці займаються, намагаються вчити. Думаю, важко не тільки їм, але й нам. Футбольні жести – це одне, але слова теж потрібні.

– Як ти вважаєш сучасний футболіст повинен бути освіченою людиною?
– Звичайно. Це стосується не тільки футболістів, а кожної людини.

«ЗАРАДИ ВІРНИХ ФАНАТІВ ПОТРІБНО «ВМИРАТИ» НА ПОЛІ»

– Фанати – невід’ємна частина футболу. Твоє відношення до фанів...
– Ставлюсь до них з повагою. Вони приходять на стадіон, вболівають за команду, хочуть бачити перемоги, красиву гру та повну самовіддачу від кожного футболіста. Коли футболісти не показують, не виконують цього, то емоції фанатів можна зрозуміти, це нормально.

– Опиши трьома словами особу фаната...
– Фанати – це футбол. Адже ми граємо саме для них.

– Інколи їх манера вболівання не зовсім спокійна...
– Якщо чесно, то мені подобається. Подивитись на чемпіонат Туреччини, на їхніх фанатів; там справді божевільні вболівальники. Виходиш на розминку, а у тебе вже йде мандраж по тілу, всі 90 хвилин вони не стихають, співають, палять фаєри. Це здорово, вже заради цього потрібно грати. Спасибі їм за таку підтримку. Мені це вболівання дає неймовірне задоволення. Коли так фанатіють, то виростають крила, хочеться зробити щось надзвичайне, ніколи не можеш зупинитись та до останньої хвилини будеш «помирати» на полі заради них. Завжди хочеться, щоб фанати йшли зі стадіону задоволені та щасливі.

– При переході з «Шахтаря» в Київ ти розумів, що зі сторони вболівальників до тебе буде, м’яко кажучи, маленька неприязнь...
– Я не 20-річний хлопчик, який буде на собі рвати волосся. Звичайно, я розумів, яке відношення буде до мене. Перейти з «Шахтаря» в «Динамо» було ризикованим рішенням. Я не побоявся цього зробити і зараз ні про що не шкодую. У першій же товариській грі за Київ відчув відношення до себе. Якщо я тут, отже, я сам захотів цього; якщо мене сюди запросили, то вони знають хто я, що вмію та де грав.

– У Києві є два фан-сектори. Знаєш хто такі «Родичі» та чому вони окремо знаходяться на стадіоні?
– Звичайно, що знаю. Звідки? Я все ж таки з «Динамо» (усміхається). Ми колись з ними зустрічались, розмовляли, вони приїжджали на базу. Знаю, що у них були непорозуміння по якихось поглядах, тому вони розділились. Виходиш на «Олімпійський»: одні фанати зліва, інші – справа. Як вони самі кажуть: «Нас мало, але ми сила».

– Знаєш номери фан-секторів у Києві та Львові?
– Можу з легкістю показати, де вони знаходяться, а от з номером сектору вже складніше. На «Олімпійському», здається, чи то 47 чи 49-ий. Пам’ятаю, на «Україні» львівські фанати на 16-му секторі завжди були.

– Тебе запросили підтримати команду на фан-секторі, погодився б?
– Без проблем. Але краще хай не кличуть, адже я на полі буду. Там мені ще більше подобається (сміється). Насправді, із задоволенням пішов, якби мав таку можливість. Чи спробував піротехніку? Так, але головне, щоб потім через мене не оштрафували нікого (сміється). Я люблю цю атмосферу, тоді хочеться зробити щось неймовірне.

– Питання, яке цікавить кожного львівського фана: ти залишишся в «Карпатах»?
– Не будемо випереджати події...

– Що думаєш про зменшення кількості вболівальників на стадіонах? Чому це відбувається?
– Зараз можна зробити знижку, адже людям трішки не до футболу. Безперечно, результати теж впливають на показники відвідуваності. «Динамо» привчило своїх вболівальників до першого місця... Я думаю, що хлопці заслуговують на підтримку. Будь-яка команда заслуговує, аби за них вболівали та підтримували. Звичайно, хочеться, щоби збиралась ціла «Арена Львів», повний «Олімпійський» та підтримували улюблені клуби. Я думаю, все це буде дуже скоро. Для футболістів дуже важливо відчувати підтримку від фанатів. Трапляються такі моменти, коли не все виходить, але саме тоді і потрібно показувати свою любов до команди. Справжні вболівальники завжди з клубом, не тільки під час перемог, але і поразок. У тяжкі хвилини їхня підтримка є надзвичайно важливою для кожного гравця. Надіюсь, що незабаром ми знову побачимо заповнені стадіони, як це було ще чотири роки тому. Харків, Донецьк, Львів, Дніпро – там майже вщент заповнювались трибуни. Це ж зовсім інший футбол, інша атмосфера, інші відчуття, це не передати словами.

– Що змусить повернутись вболівальників на стадіони?
– Гра, результати команди. Я зараз не маю на увазі окремо Львів, це стосується кожного клубу. Коли закінчиться те, що зараз відбувається на Донбасі, коли люди відійдуть від цих подій. Хто би та що не говорив, але ті події залишили помітний відбиток на українському футболі.

– Ти знаєш, що чимало фанатів поїхали захищати українські кордони...
– Відношусь до цього з повагою. Їхній вчинок заслуговує похвали.

«НЕ ЛЮБЛЮ ЕКСПЕРИМЕНТУВАТИ З ЇЖЕЮ»

– Для футболіста харчування займає далеко не останню роль. Чи дотримуєшся ти якогось особливого режиму в їжі?
– Так, мабуть два останні роки. Намагаюсь вживати тільки правильну, корисну їжу. Якщо раніше можна було їсти чи не все, що захочеш та не переймався про це, то зараз стараюсь більш правильно харчуватись. Насправді, від харчування багато що залежить. Якщо вживати корисну їжу, то енергії та сил буде більше. Іноді у відпустці можу дати собі слабинку. Хот-дог? Не приховую, я люблю хот-доги. Подобається домашня кухня; люблю, коли дружина готує. Повторюсь, що під час відпустки можу себе побалувати більше, ніж, коли триває футбольний сезон.

– Можливо, є окремі заборони на якісь продукти харчування...
– Це залежить від кожного індивідуально, адже у всіх різні організми. Хтось може за вечерею з’їсти дві-три тарілки, а на ранок у нього на вагах покаже мінус сто грамів. Я знаю, що коли з’їм чогось зайвого, то відразу буде плюс. Щодня зважування, медогляд, де відразу видно, як ти провів вечір: за канапкою чи тістечком. Тому, потрібно це контролювати.

– Разом з «Шахтарем» та «Динамо» тобі доводилось бувати у різних країнах. Що найбільш незвичне або смачне куштував?
– Люблю морепродукти, пасту. Щось смачніше готують у них, щось у нас. Я не сильно розбірливий у їжі. Навіть не згадаю, що куштував найбільш незвичне. Я їм багато, але тільки те, що знаю. Не люблю експериментувати з їжею, особливо за кордоном. Об’їздив чимало країн, але маршрут завжди однаковий: аеропорт-готель-стадіон. Прогулялись по центру міста пару годин та назад в готель.

– Ти пограв у багатьох клубах, можна сказати, що не боїшся щось кардинально змінювати у своєму житті?
– Настає той момент, коли потрібно щось змінювати. Як тільки я це розумію, то морально готую себе до змін, нормально відношусь до цього. Якщо потрібно щось змінювати, отже, це необхідно зробити. Трапляються ситуації, що голова хоче, ноги хочуть, але зробити щось разом не виходить. Іноді доводиться зробити крок назад, аби рухатись вперед.

– Чи були такі моменти, що розумів «залишся я би тут, то у майбутньому могло скластись все краще, аніж є зараз»?
– Ні, завжди все роблю свідомо. Якщо пішов в оренду, то повертався звідти тільки сильнішим. Трапляються випадки, коли потрібно перезавантаження, необхідні зміни.

– Пам’ятаєш свій найщасливіший день?
– У мене їх три: коли зустрів свою дружину та дні народження дітей.

– З ким не розмовляла з команди, всі одноголосно тебе та Боровика називали найбільшими жартівниками в колективі...
– Який Гладкий? Тільки Боровик (усміхається). Я вважаю, що добре, коли в команді хороша атмосфера, всі жартують. Команда – футбольна сім’я. Ми проводимо багато часу разом, тому добре знаємо, що і коли потрібно говорити. Це нормально для кожного клубу, не тільки для «Карпат».

– У тебе купа знайомих по всій Україні. З ким підтримуєш тісні стосунки по цей день?
– Де б я не грав, у мене зі всіма були хороші відносини, тому я не стану когось виділяти, щоб не образити нікого. Повторюсь, футбол як сім’я. Ми один одного добре знаємо, підтримуємо зв’язок, навіть коли переходимо до інших клубів. Ми постійно контактуємо, можемо поговорити в будь-який момент. Я зі всіма добре спілкувався та спілкуюсь. Поважаю та ціную своїх друзів, адже для мане слово «дружба» не пустий звук.

– Чи є такі люди, яким ти можеш зателефонувати о третій ночі та попросити поради?
– Ніколи нікому не жаліюсь та не розповідаю про свої проблеми. Радитись я можу хіба з родиною. Як би не було тяжко, я завжди намагався розбиратись зі своїми проблемами самостійно. Якщо вони з’явились, отже їх потрібно вирішити саме тобі. Звичайно, я знайшов би людей у яких о третій годині ночі міг попросити допомоги, але ніколи цього не зроблю.