Тибериу ГИОАНЕ: "Закончилась великая эпоха "Динамо". Грустно..."

Колишній півзахисник "Динамо" Тіберіу Гіоане дав ексклюзивне інтерв'ю порталу "Футбол 24", в якому розповів про час в Києві і життя після завершення кар'єри.

Про те, чим займається зараз: Я залишився у футболі – не можу просто так відійти. Вже давно отримав тренерський диплом. Навчався в Києві, тренував у Румунії непогано. Працював із клубом 5-ї ліги, вивів його в 4-ту. Але далі довелося зупинитись, бо всі хлопці поїхали працювати закордон. Зараз дивлюся футбол, скажімо так.

Про чемпіонський титул "Шахтаря" і нинішній стан "Динамо": Я давно не стежу за чемпіонатом України. Іноді можу хіба що переглянути результати. Якось дивно це все. Колись Динамо було єдиною стабільною командою, але часи змінюються. Образливо, що чемпіонство програне з таким великим відривом.

Я не пригадую, щоб коли-небудь таке траплялося. Якось ми випередили Шахтар на 15 очок, але щоб програти… Можливо, у складі Динамо дуже багато молодих, я не знаю… Ще й СаШо закінчив. Він був останнім із вихованців Валерія Васильовича. Напевно, закінчилася велика епоха. Сумно…

Про перехід в "Динамо" та конкуренцію: Справді, конкуренція існувала дуже серйозна. Я приїхав у Динамо, потренувався 2-3 тижні і побачив, що мої нові одноклубники надзвичайно сильні – фізично, технічно, швидкісно. Я немовби потрапив в інший світ. Якби запитали мою думку, то я б, напевно, сказав: "Не тримайте мене, а відправте назад" (Усміхається). Але Валерій Васильович розумів футбол і вірив у мене більше, ніж я сам.

Як на мене вийшли? Ми грали на Кіпрі. Взимку мене викликали у збірну Румунії – на різноманітні турніри. Хлопці підколювали, мовляв, у тебе більше матчів за збірну, ніж у чемпіонаті. І от ми перетнулися з Україною. Пам’ятаю, Румунія перемогла 1:0, а я привернув до себе увагу.

Про зустріч з Лобановським: Наша перша розмова з Лобановським відбулася вже після того, як я у Києві підписав контракт із Динамо. Присутнім також був тодішній президент клубу Григорій Суркіс. З часом я зрозумів, наскільки Лобановський – сильний тренер. Тим паче, у мене була можливість порівняти його з іншими тренерами.

Ми тоді грали, як ніхто – в три центральні півзахисники. Були Дешам, Макелеле – це чисті опорники. Ми ж підключалися до атак, забивали голи. Лобановський бачив футбол на багато років вперед. У той час розпочинав Джеррард. Він був нашого віку – дуже молодий. Лобановський постійно наголошував: "Це – сильний футболіст. Вам потрібно грати так, як він".

Про смерть Лобановського: Шок! Це був повний шок. Якщо пригадуєте, ми потім програли фініш чемпіонату. Пам’ятаю Запоріжжя, страшенну спеку і цю роздягальню 2-метрову. Там узагалі не було чим дихати. Просто жах! Думаю, це також підкосило Валерія Васильовича. Я у тому матчі сидів на заміні, вийшов на поле після перерви.

(Після паузи) У команді перебувало багато непоганих молодих хлопців. Я впевнений на 100 відсотків, що з Лобановським були б зовсім інші успіхи – і у Флоріна, і у мене, і в усіх. Коли я тільки приїхав до Києва, Чернат грав, багато забивав – на нього покладали величезні надії. Але потім потихеньку відійшов на другий план. У чемпіонаті Румунії Флорін грає досі, але я вважаю, що він міг дати футболу набагато більше.

Про зіткнення, які були в команді: Та це всюди, не тільки в Динамо (Усміхається). Зараз така епоха, що все-все виходить назовні, нереально щось приховати. Бували, звісно, конфлікти. І не тільки між цими хлопцями – значно більше, ніж ви озвучили. Просто тоді це не просочилося в пресу. Моя думка наступна: краще такі моменти, ніж байдужість – щоб ніхто нічим не переймався.

Як прийшов на тренування після бурхливої нічної гулянки з іншими динамівцями: Так, звичайно, було таке (Усміхається). Молодими всі тоді були. Зате для мене це стало уроком. Після гри, навіть якщо перемогли в найнеймовірнішому матчі, я не святкував, а їхав додому. Це було для мене святе. Прекрасно пам’ятаю випадок, як Сергій Федоров не поїхав на чемпіонат світу, бо отримав травму на дискотеці. А Мундіаль – це ж така подія, яку нізащо не можна пропускати.

Тож я після матчу міг хіба що приїхати на базу і поплавати. Завжди був готовий зіграти, ніколи не відмовлявся від такої можливості. Навіть від виїздів на Кубок, які ми грали по всій Україні. Якщо виходив на заміну – однаково радів, бо цінував кожну хвилину у футболці Динамо. Старався бути корисним для колективу. Іноді виникала образа через те, що не потрапляв у стартовий склад, але виходив на заміну – футбол перекривав усі негативні емоції.

Олег Бабій