Николай ПАВЛОВ: "Звонит мне Маркевич: "Что ты делал, когда Рыкун приходил пьяный?"

Бывший тренер "Динамо" Николай Павлов в интервью сайту "Футбол24" рассказал о работе в киевском клубе, взаимоотношениях с Александром Рыкуном и другом.

Об уходе из "Днепра"

– Конкретної розмови із Григорієм Суркісом щодо мого переходу в "Динамо" не було. Але він озвучив, що у Києві створюється суперклуб, де збиратимуть найкращих футболістів для серйозних успіхів на євроарені. Потім, коли я побачив, що "Південмаш" грошей не платить, коли мені набридло шукати спонсорів і меценатів, зателефонував Григорію Михайловичу і запитав: "Домовленість залишається в силі?" – "Так".

Всі футболісти, які тоді перейшли зі мною в "Динамо", і їх батьки мені вдячні. Я наведу один приклад. Якщо б Похлєбаєв залишився у "Дніпрі", і важко захворів, такого ставлення, як від "Динамо", у нього б там не було. А Григорій та Ігор Михайлович досі надають матеріальну допомогу матері цього футболіста. Кажу це відповідально з однієї причини: коли загинув Льоша Сасько, футболісти їздили, продукти відвозили, мамі допомагали, хто чим міг. Тільки-но я пішов з "Дніпра", і футболісти разом зі мною, допомога урвалася.

О работе с Йожефом Сабо

– Я ж його взяв собі консультантом, коли був виконувачем обов’язків, тому це він мені міг підказувати. Коли ж Сабо повернули головним тренером (я брав у цьому безпосередню участь), то він, напевно, зрозумів, що я також маю право щось підказувати. У той час, можливо, й були якісь недомовки. Зате зараз, коли зустрічаємося із Йожефом Йожефовичем, ми так обіймаємося, так цілуємося! Вдячний долі, що в мене є такий наставник. А свого часу разом із Трошкіним і Мунтяном був моїм кумиром.

О Лобановском

– Я був у нього вдома, сиділи кілька годин. Розмовляли, згадували… Розповім вам інший момент. Коли ми стали чемпіонами, з Лобановським вже велися переговори. Відбулася зустріч у клубі, на яку приїхало усе керівництво. А в мене саме тоді, 20 червня, День народження. Привітали, вручили подарунок.

Валерій Васильович почав розповідати, яким бачить "Динамо". Раніше я побував у нього вдома. Розповів йому абсолютно все про клуб, зокрема й про те, що, на мою думку, робиться неправильно. І у своєму виступі Лобановський навів 2-3 приклади з того, що почув від мене. Але подав це завуальовано, начебто десь в Африці побачив. "Такого у київському "Динамо" бути не повинно", – наголосив. Сам факт того, що озвучив це від свого імені, підтвердив правильність моїх думок. То був найкращий подарунок в моєму житті на День народження.

Деякі тренери виправдовуються, що працюють не за конспектами Лобановського. А я не соромлюся – тренував, як Лобановський. Все найкраще взяв від нього, і конспекти, до речі, також. Розкажу історію. Коли мене призначили "в.о." головного тренера "Динамо", я зайняв кабінет, де колись працював Валерій Васильович. Взявшись наводити порядок, знайшов поміж паперів багато конспектів і щорічників. Запитую у бабусі Олі, легендарної працівниці бази: "А чий це почерк?" "Валерія Васильовича", – відповідає. Я схопив ці реліквії, приніс додому і сховав. Тоді ми з Лобановським ще не були знайомі.

Ялта. "Динамо" на зборах. Підходжу до Лобановського: "Валерію Васильовичу, мене совість мучить вже багато років". Глянув на мене звисока: "Чому?" "Ви знаєте, я знайшов ваші конспекти і щорічники, забрав собі. Багато навчився з їх допомогою. Пробачте". А він мені каже: "Миколо Петровичу, чому я вас повинен пробачати? Можу поставити запитання тільки собі: невже раніше до цих конспектів нікому не було діла?" (Сміється) А у тому кабінеті переді мною працювали Пузач, Сабо, Фоменко, Онищенко.

Об уходе из "Динамо"

– Перед тим трапився випадок, коли ми програли у Полтаві 3:4. Після матчу Йожеф Йожефович сказав, що йде у відставку. У роздягальні замість себе призначив Толіка Дем’яненка. Я, як начальник команди, заперечив: "Ви не маєте права цього робити. Є керівники клубу, які прийматимуть рішення". Потім ми в автобусі добре випили.

А Сабо ж крім "Динамо" очолював національну збірну. Зателефонував Григорій Суркіс: "Якщо Йожеф Йожефович не виведе збірну на матч із Португалією – ви всі будете звільнені". Я відповів: "Із задоволенням покину цю команду". Коли згодом відбулися збори, я в присутності всіх футболістів сказав, що у структурі "Динамо" такої посади як начальник команди не повинно бути взагалі. Встав, подякував і пішов. Зі мною зв’язалися інші клуби – обрав "Таврію".

О работе с Александром Рыкуном

– Розкажу такий випадок. Коли Рикун опинився в "Металісті", дзвонить мені Мирон Маркевич. "Петровичу, що ти робив із Сашком, якщо він приходив п’яний?” – "Мироне, у мене Рикун ніколи не приходив на тренування п’яним”. Він міг після гри поїхати кудись у Дніпропетровськ бухати, але на роботу прибував нормальний.

Був ще в мене такий Котюк. На зборах у Туреччині він хильнув пивка, а я про це дізнався. Запросив їх удвох із Рикуном до себе на шостий поверх. І коли вони переступили поріг, найпростішим виходом для них було викинутись із балкона. Але я не дозволив їм цього зробити (Сміється).

Тож кажу Маркевичу: "Якщо у вас вже завтра гра, а ви не знаєте, що з ним робити, я вам нічого радити не буду. Це повна вседозволеність!" Талант Рикуна дозволяв йому в оточенні таких футболістів, які були в "Металісті", грати до ста років. А ось у мене Саші належало проявляти всі свої найкращі якості.

З Рикуном, до речі, зідзвонюємося досі. Він сильно змінився – з другої ночі до п’ятої ранку вже не наярює. Знає, що о 10 вечора я лягаю спати (Усміхається). Плюс – почав вести більш здоровий спосіб життя.

О Николае Шапаренко в "Ильичевце"

- Ще такий момент. У нас були футболісти Кравченко і Шапаренко, які ще навчалися у школі. Більше, ніж півтори тисячі гривень, їм не виплачували. Я наполягав, щоб клуб підписав з ними контракти – є такий лист, адресований Бойку і спортивному директору Канані, з моїм підписом. Просив, щоб їм підняли зарплату до 2,5 тисяч гривень – хлопці вже виходили в основному складі. І ніхто цього листа не підписав! Потім футболісти опинилися в "Динамо". Чохонелідзе дзвонив дитячим тренерам. Мені ж ніхто не телефонував – я тільки від тренерів дізнався, що хлопцями у Києві цікавляться, і вдарив на сполох. Зараз там розмови пішли: "Та це Павлов відпустив". Як я міг їх відпустити?! У мене не було такого права.

Олег Бабій