Владимир Гудыма: "В "Карпатах" поставили цель, чтобы в футбол я больше не играл"

- Прочитав інтерв’ю генерального директора «Карпат» Юрія Дячука-Ставицького і обурився, - бере слово Володимир. – Виявляється, клуб збирається звертатися у ФІФА стосовно того, щоб львів’янам повернули шість знятих очок. Тож захотілося людям пригадати про своє існування.

- Володимире, в міжсезоння напередодні чемпіонату-2013/2014 тодішній наставник «Карпат» Олександр Севідов награвав вас в основі. Але впродовж сезону ви з’явилися на полі лише раз. То був початок непорозумінь з клубом?

- Вдячний Олександрові Володимировичу, бо після тривалого часу він дав мені другий шанс закріпитися у «Карпатах». Цей тренер розраховував на мене, але за день до стартового матчу чемпіонату я на тренуванні травмував коліно. На той час з клубом ще все було гаразд. На два місяці випав виключно через травму. Зате коли видужав, почалися неприємності з керівництвом. Мені сказали, щоб шукав собі іншу команду.

- Інакше не виставляв би після травми. Але провів лише один матч і генеральний директор Ігор Дедишин сказав, щоб шукав собі іншу команду. Тренер на ситуацію не впливав. Чи не міг впливати.

- Коли звернувся до Палати вирішення спорів, то виявив, що недоплачували мені систематично, ще з тих часів, як «Карпати» залишив Олег Кононов, тобто, року з 2012-го.

- Звичайно. Тому шукав варіанти. Скажімо, міг на правах оренди перебратися в «Геліос». Але керівництво львів’ян поставило умову: в оренду на рік мене відпустять лише за умови, якщо підпишу з «Карпатами» нову угоду терміном, здається, на п’ять років. При цьому зарплата суттєво знижувалася. Зрозуміло, що на такі умови не погодився. А з «Геліосом» навіть встиг пройти збори, провів один контрольний поєдинок, встиг домовитися.

Та довелося повертатися додому. Якийсь час не тренувався взагалі, навіть з дублем. Моїми колегами за нещастям були Андрій ткачук, Роман Гудак, Степан Гірський. Пізніше приїжджав адміністратор команди U-19 Федак, давав нам сітку м’ячів і так ми під керівництвом тренера Сергія Даниловського на штучному полі поруч зі стадіоном «Україна» підтримували форму бодай якось.

- Якщо брати мене, то я переходив у Тернопіль не як орендований, а в статусі вільного аґента. Підписав з «Нивою» контракт на півроку. Іншого виходу не мав, бо «Карпати» мене не хотіли ні відпускати, ні платити гроші. У мене склалося враження, що люди поставили мету, щоб у футбол я більше не грав. Мучився з цією сіткою м’ячів півроку. На запитання, навіщо це роблять, не відповідав ніхто. Коли ж подав у Палату вирішення спорів позов, мав дуже серйозний конфлікт з паном Дедишиним. Коли він зрозумів, що запахло неприємностями, то викликав мене і сказав, що можу йти на всі чотири сторони. Але з умовою, що підписую папір, що клуб мені нічого не винен. Я сказав, що підпишу лише тоді, коли мені виплатять все заборговане. «Карпати» зробили все, щоб я випав з тренувального процесу більше, ніж на півроку. Після цього я ще мав їм щось забувати?

- Трохи більше 70-ти тисяч доларів. З того часу, відколи я два роки тому виграв позов у Палаті вирішення спорів, мені не повернули й копійки.

- Сподіваюся, що буду наступним. Найбільше дивує, що ніяк не реагує на мої звернення Контрольно-дисциплінарний комітет ФФУ. Напередодні нового сезону «Карпатам» знову дозволили вести трансферну діяльність, допустили до участі в чемпіонаті. Жодних кроків для того, щоб клуб почав розраховуватися, Федерація не робить. Без відповіді залишилося вже немало моїх запитів і звернень. Читаю в пресі, що розрахунок отримали Іван Мілошевіч, Семір Штіліч. Але найбільше обурив коментар нинішнього Дячука, мовляв, більше «Карпати» нікому й нічого не винні. Парадокс: рішення суду на руках, а вони кажуть про відсутність заборгованості. За весь цей час, що виступаю в Польщі, зі мною жодного разу ніхто не зв’язався.

- Скажу так: до рідного міста їжджу без остраху. Був у батьків під час літньої відпустки. Ще частіше, навіть до місяця, вдається побувати вдома взимку. Тиску на мене не чинить ніхто. Тиснули ще тоді, коли не було рішення Палати вирішення спорів. То коли Дедишин на емоціях навіть почав розмахувати руками. Я про це свого часу розповідав у пресі, однак колишній гендиректор «Карпат» подав до суду і там вирішили, що інформація про побиття не відповідає дійсності, зобов’язавши мене спростувати інформацію.

- У Тернополі мені недоплатили за два останніх місяці. Та то не принципово. Річ у тім, що коли отримав за рішенням Палати вирішення спорів статус вільного аґента, найперше хотів грати і відновлювати форму. Мене в той час гроші не цікавили взагалі. Під загрозою була подальша кар’єра. Тому був задоволений, що знайшов собі клуб, та ще й неподалік від Львова. Того, що платили у Тернополі, вистачало на повсякденні витрати. Мене це влаштовувало. Власне, завдяки виступові за «Ниву» я привів себе до ладу й отримав пропозицію з Польщі.

- Ґлоґув – невеличке місто з населенням 60 тисяч мешканців. Команда «Хробри» фінансується з міського бюджету, вона не належить якомусь олігархові. Кожна копійка тут оподатковувана, про те, щоб платити з-під стола чи в конверті не може бути й мови. Впродовж п’яти років «Хробри» постійно підвищувався у класі, вийшовши з п’ятого дивізіону до першого. У минулому сезоні ми мали прекрасні шанси пробитися до Екстракляси. До десятого туру ми йшли в лідерах, впродовж трьох турів взагалі були першими. Перше коло завершили на третьому місці. Але команду підкосили травми трьох футболістів основного складу. Першим випав через пошкодження я. Потім травмувалися нападник Мацей Ґурскі і центральний півоборонець Шимон Древняк. До речі, зараз вони виступають за клуби екстракляси «Яґеллонія» та «Лех».

- В принципі, так. Коли приїхав до Польщі, то польску лише розумів, а говорити не міг. Хоча мою українську тут теж розуміли доволі добре. Особливо люди старшого покоління, які вивчали в школі російську, а також ті люди, які народилися ближче до кордонів з Україною. Найбільше засвоїти польську мені допоміг Степан Гірський (на фото зліва), з яким ми прийшли до Ґлоґува разом. У Степана в Польщі є родичі й він мову знав добре.

- Загалом так. Але, звичайно, так само як і в нас, тут є різні люди. Одні ставляться до українців нормально, а дехто не дуже.

- Якщо порівнювати з рівнем тієї першої ліги, в якій я два роки тому виступав у складі «Ниви», то польский перший дивізіон слабкий. Футболу як такого там немає. Гра силова, непоказова, спрямована на здобуття результату. Акценту на контроль м’яча тут не робить майже ніхто. За винятком хіба-що тих команд, які мають більше грошей і претендують на вихід до Екстракляси.

- Хороші. Можна сказати, що я їм сподобався. Принаймні, наразі так. Та й узагалі тиску на команду «кібіци» відколи я тут не чинили. Мабуть, тому, що весь цей час ми граємо добре. Починали з того, що боролися за збереження прописки у першому дивізіоні і з завданням впоралися. А в наступному сезоні взагалі були у верхній частині таблиці. Зате хлопці розповідали про фанатів з Катовіце. Коли команда повертається з виїзду, вболівальники можуть зупинити автобус і взяти у футболістів алко-тест. І таке траплялося неодноразово.

- Звичайно, шкодую, що того, що було, вже не повернути. Частково винен сам. Міг наполегливіше працювати. Але ж і ситуація склалася так, що після того, як пішов Кононов, на мене банально перестали звертати увагу. Ні Олег Кучеров, ні Дячук в команді мене не бачили. Трохи змінилася ситуація після приходу Ніколая Костова. Але й при ньому грав мало. Шанс мені дав лише Севідов. То за умови, що два роки я у футбол не грав фактично взагалі. Працював лише у складі дублю.

- З Олегом Георгієвичем мені дуже пощастило. Він змінив моє футбольне світобачення, навчив грати у європейський футбол. І цінував мене. У той час, коли перестав потрапляти до складу «Карпат», навіть існувала вірогідність мого переходу слідом за тренером до «Севастополя». Взагалі, у юні роки з тренерами мені щастило постійно. Що в школі, де тренувався під керівництвом Романа Деркача, що в другій карпатівській команді. Там великий вплив на моє формування як футболіста мав Олександр Войтюк. Він навчив отримувати від футболу насолоду.

Але, звісно, Кононов – то щось особливе. Він навчив мене думати на полі. Не приховую, хотів піти за тренером до Севастополя. Однак клуб вимагав компенсації в межах 300 тисяч доларів. Та то була радше відмовка, бо якщо хтось ці гроші й був готовий заплатити, певен, суму збільшили б. У «Карпатах» все було на словах.