Фоззи: "Сказал телеканалу "Футбол", что когда выйду на пенсию, пойду в комментаторы и они останутся без работы"

У понеділок, 4 липня, гостем Sport.ua став музикант, футбольний вболівальник, а також футбольний телеведучий Олександр «Фоззі» Сидоренко. Він поділився своїми враженнями від Євро-2016, оцінив шанси збірної України на чемпіонаті світу 2018 року, розповів про тренерську роботу у футбольному клубі «Маестро», про договірні матчі в Україні та багато іншого.

— Привіт уболівальникам! Вітаю вас із тим, що можна дивитися Євро спокійно, тому що немає команди, за яку ми вболівали, і давно вже немає команди, проти якої ми всі вболівали. Тому спокійно насолоджуємося футболом. Шкода Ісландію. Подивимось, що буде далі.

— Ви так само зачаровані Ісландією, як уся Європа?

— Нас так, мабуть, навчали ще за Радянського Союзу, що завжди всі вболівали за бідних, маленьких, за АндердОгів таких. Зазвичай на чемпіонаті світу в подібній ролі якась африканська збірна. Ми, коли були дітьми, всі різко закохались в Камерун 1990 року. А в чемпіонаті Європи цього року таких андердогів два — Ісландія і Уельс. Всі, мабуть, вболівають за маленьких, тому що ми самі маленькі.

— Тобто у півфіналі Уельс — ваш фаворит? Чи хто?

— Мені абсолютно байдуже, тому що я вболіваю за цікавий футбол. Цікаво дивитися тактичні зміни. Мені здається, що схема з трьома захисниками на цьому Євро нарешті перестала бути суто італійським винаходом. Думаю, в «Маестро» треба буде це спробувати на якомусь турнірчику.

— Ви насолодилися матчем Німеччина — Італія?

— Так, я вболівав за італійців, хоча взимку купив собі... Потрапив у магазин за кордоном, де були спортивні костюми більшості команд, які існують у світі. Я взяв костюм Німеччини, а вболівав за Італію. Німці трошечки набридли, так само, як свого часу Іспанія. Хотілося, щоб італійці, зокрема Буфон, проявили себе. Дуже дивна серія пенальті була. Двічі я вже думав, що все. Здивували. Мабуть, усі футболісти злякалися, бо бачили перед собою двох найкращих голкіперів світу. Я теоретично можу уявити, в якій напрузі вони виходили, тому що пенальті — це в першу чергу психологія. Ми бачили, як били серію пенальті на цьому Євро, коли голкіпери літали у той кут, який їм театрально показували. А тут зовсім інший рівень, тут голкіпери просто фантастичні. І злий жарт, який стався з останнім ударом, який під Буфоном пройшов, не відміняє того факту, що ми дивилися на двох кращих голкіперів і історії футболу. Кадрово Італія слабша, тому ми за неї вболівали. Граціано Пелле — це не гравець топ-рівня, це гравець Серіїї Б ментально. Він визнав, що приїхав на Євро ніким і їде звідти ніким. Кадрово Італія була слабша, тим не менш було б приємно, якби вона перемогла німців, було б щось нове. Без свіжої крові ми перетворюємося на гравців тікі-таки, а це вже набридло.

— Ви дуже розчарувалися результатом збірної України?

— Він очікувався. Якщо щось гниє, то все гамузом. І чемпіонат України став слабшим, і ментальні проблеми, і моральні конфлікти, і тренерські помилки. Я був впевнений у тому, що у Фоменко так і будуть грати Ротань, Степаненко, Гармаш. Він консерватор, він вирішив в останній момент змінитися — повірив у молодь, що на нього не схоже. Можливо, йому допомогли повірити. Це, як з'ясувалося, пішло не на користь. Але для того, щоб орієнтуватися в ситуації, треба знаходитися всередині команди. Якби ми знали — могли б робити якісь висновки. А так це просто черговий сезон «Битви екстрасенсів» — сидимо і думаємо: що ж вони там не те зробили? Збірна виглядала не сучасно. Тобто перший тайм з німцями був найкращим, і те, тому що німці дозволяли. Якби німці грали з такою повагою, як до Італії — я гадаю, у нас би і тих моментів не було.

— Що вам сподобалося у грі нашої збірної? Можливо, молодь — Зінченко, Коваленко?

— Зінченко сподобався, Коваленко менше. Коваленко я бачив більше за «Шахтар», але «Шахтар» грає в інший футбол. А Зінченка я бачив тільки нарізки, слідкував з ним. Він сподобався тим, що голова світла, рішення приймає швидко, а це головне. Відчувалося, що збірна дуже повільна. Взагалі це Євро можна назвати так: людина б'є — її накривають, людина б'є — її накривають. Ви подивіться, як всі навчилися грати в захисті... Як швидко треба приймати рішення для того, щоб не сталося такого... А ми були дуже повільні, все чекали, що будуть якісь подарунки. Мені сподобалося, коли я подивився на обличчя збірної перед грою з Північною Ірландією. Вони, схоже, думали, що це буде розпродаж після гри з Німеччиною, що зараз вони вийдуть і у них будуть «чисті» м'ячі. А м'ячі були «брудні», тому що північні ірландці вийшли битися, а наші вийшли продавати себе.

— Андрій Воронін дуже розкритикував Зінченко... Це одна з причин, чому наші гравці не беруть ініціативу?

— Я чув. Воронін був європейцем, а відрядження до Москви його змінило, він став «несмачним» в оцінках. Завжди був нормальний гравець, а щодо Зінченка від дає якогось дідуся, Леоненка він дає. А Зінченко... Дитина хоча б намагалася зіграти в дотик. Як ми бачили вчора, коли Франція почала грати в один дотик, ісландцям не стало чого робити. Інша справа — що йому нема з ким було обстукатися в той дотик, бо команда... Відчувається, як вони дивляться одне на одного. Вони дивилися на нього, як на дитину, яку поставили замість хлопця, який грав з ними у відбірковому турнірі, це ж теж відчувається. Це проблеми тренера. Проблема Вороніна — не ображати майбутнє збірної. Він розповідає, що Лужний йому б відірвав голову. Воронін в 19 років не грав за збірну. Зінченко ж грав в «Уфі» на позиції Коноплянки, лівий інвертований вінгер. А тут йому довелося грати на трошки іншій позиції. На фланзі є де бігати, а в центрі ти приймає м'яч спиною до воріт, ти мусиш розкидати.

— Ви сказали, що у нас слабкий чемпіонат. Є ще об'єктивні причини такого провалу? Щось схоже можна говорити про збірну Росії...

— Я не хочу казати про ту збірну, я нею не цікавлюся абсолютно.

— Ви насправді вболівали проти?

— Я завжди проти них уболіваю. Я після заголовку «Бей хохлов, спасай Россию» в усіх видах спорту почав уболівати проти Росії, хоча за декілька років до того вболівав за них у хокеї і т.д. Після цього для мене не існує нічого доброго, що пов'язано з Росією в спорті. Я вболіваю завжди проти них, як і більшість. Але більшість людей робить вигляд, що вони толерантні, а я можу собі дозволити бути жлобом.

— Ці скандали щодо договірних матчів, про те, що багато ставок на молодіжні чемпіонати України...

— Що їм ще робити? Договірні матчі ніяк не впливають, це ж дублі, це ж паралельний світ. Це як зараз ми будемо обговорювати погоду в Житомирі. А звідки ми знаємо, яка вона там? Договірні матчі — це діти собі заробляли. Будь-яка людина, яка проходила через професійний футбол, грала в договірних матчах. Я грав в дитинстві, ми мусили програти господарям. Всі в дитинстві грали в заряджені матчі. Сабо щось розповідає... Я гадаю, він продав стільки ігор, як будь-яка футбольна людина. Вони ж тільки коли вип'ють і без камер, розповідають, як це було. Нехай вони роблять вигляд, що вони чесні, але ми не мусимо робити вигляд, що ми їм віримо.

— Хто Вам розповідав такі історії?

— Коли я вів «Третій тайм», я багато чого начувся. В Радянському Союзі ігри віддавали всі. Зазвичай вони дають інтерв'ю і кажуть, що хтось там віддавав, але вони ні. Київському «Динамо» віддавали ігри, це всім відомо. Дивуватися тут нема чому. Між іншим, ця тенденція знижується, тому що є трансляції. З трансляціями це робити важче. Тому через договірні матчі я б не переймався взагалі. Тут перейматися потрібно про те, чи будуть матчі взагалі, а потім вже про договірні.

— Ви вболіваєте за «Металіст». Як можна було допустити, щоб такий клуб зараз знаходився на межі смерті?

— Це ж не клуб профсоюзу, в якого є гроші. Як можна було допустити? Людина купила клуб. Ми не знаємо про податки, але придбання активу відбулося. Що вона потім з ним може робити? Це приватна власність, що хоче — те і робить. Тим більше, що в певний момент з клуба виймали всі гроші, які можна було вийняти. Це буде банкрутство. Мабуть, все буде спочатку. Є «Геліос», є, наприклад, команда «ХТЗ». Мені здається, що буде футбол в Харкові. Просто Ярославський — дуже холоднокровна людина. Він, мабуть, має план, згідно з яким діє. Він не схожий на людину, яка буде щось базікати.

— В останньому своєму інтерв'ю він заявив, що не буде намагатися викупити чи щось зробити там...

— Там же проблема не в клубі, там проблема ще зі стадіоном, у відносинах з місцевою владою. Там купа проблем. Ви питаєте: «Як це можна було допустити?». Припиніть знаходитися в умовах, коли президент зателефонує губернатору — і все врятується. Це абсолютна фантастика. Не можна відокремити ситуацію в Харкові від ситуації в країні, в українському футболі, від ситуації з війною, з попередньою владою, якій належав клуб. Не може бути так, що тут все добре, а там погано. «Металіст» вже не існує, боляче про це говорити. Існують база, стадіон, вболівальники, прекрасні вболівальники. Я завжди спокійно казав, що в Харкові найкращі вболівальники, я з Харкова. Було дуже приємно в цьому зізнаватися. А команди не існує.

— Це так само проблема українського футболу — коли клуби належать олігархам, бізнесменам?

— Якби вони не належали олігархам, якби в нас не було ситуації, згідно якій амбіції олігархів рухають футбол вперед — у нас була би ситуація, як в Польщі. Можливо, і гірше — як в Словаччині, Угорщині. Ходили б по п'ять тисяч, грали б місцеві діти, яких продавали б потім. Чемпіонату якісного, яким він був донедавна, ми б не мали. Але з'явилися олігархи, яким захотілося показати себе, потім захотілося показати себе іншим, потім вони почали сперечатися між собою — і все це призвело до того, що об'єм інвестицій в український футбол перевищував доходи на порядок. А це ж неправильно. Це мусило згоріти так само, як іпотечна криза в Америці.

— Тобто ми все-таки рухаємося зараз?

— Ми не рухаємося. Ми падаємо, намагаючись чіплятися за цвяхи.

— Але з тією ситуацією, яка відбувається в «Карпатах», в «Чорноморці», коли вони ніби все починають спочатку: ліміт зарплат, молодь, свої вихованці, без результатів...

— Результатів не може бути. Для того, щоб дало результати, треба схему югославську. Треба перебудовуватися років п'ять, забути про Лігу чемпіонів.

— Ви були шоковані ситуацією з «Дніпром»? Конкурент «Металіста», але все ж таки...

— Я нормально ставився до «Дніпра». Я, коли жив у Харкові, вболівав за «Дніпро», коли він вигравав чемпіонат Радянського Союзу двічі. Я не застав тієї ворожнечі. Мабуть, в такому колі спілкувався, що до нас не дійшло тоді. Тобто немає в ДНК ненависті до «Дніпра». Оскільки була купа інформації щодо цієї команди, якщо я знаю випадків десять, жахливих, які говорять про те, що це не був професійний клуб — уявіть собі, скільки їх насправді. В ставленні господаря, в якості роботи менеджменту «Дніпро» був серйозно хворий, а тепер це вже якась агонія. Там якісь принципи Коломойського, що він усім, кому винен, прощає. Ось ці принципи... Можна було б раніше розрахуватися з іспанцями, якби мати за мету зберегти команду. А так виявляється, що це просто агонія. Ця ситуація просто вбиває віру в світле майбутнє. Ми фактично втрачаємо дербі. Дербі гине разом з обома учасниками.

— Як буде далі розвиватися УПЛ і футбол в Україні взагалі? Тобто Ви прогнозуєте, що до зими клуби, які зараз отримали атестацію — «Дніпро», «Металіст» ніби теж — не доживуть до зими?

— Якщо вони і доживуть, то це буде де-юре. А де-факто хто там буде грати, якого ґатунку буде ця гра — це ж різні речі. Це було зрозуміло ще два роки тому: і те, що легіонери поїдуть, і те, що рівень зарплатні буде скорочуватися, і кількість клубів. Це все було зрозуміло, тому що стискається економіка через війну, через всілякі перетрубації. Економіка в мінімальному становищі, коли всі ледь дихають. Якщо футбол існував у якомусь паралельному світі, там, де діти в дублі отримували 5-10 тисяч євро на місяць. Є люди, які подавали надії, а є люди, які подавали м'ячі. Вони подавали м'ячі за ті гроші. Цей перекос рано чи пізно мав зламатися. А тут додалася ще війна і економічна ситуація. Вся ця тенденція поки іде вниз.

— Дно вже видно чи ми поки що в ілюзіях, що все буде добре?

— Ні, ми поки ще не бачили дна.

— Чи плануєте працювати на телебаченні у найближчому майбутньому?

— Працювати — це так голосно сказано. Співпрацювати. Я жартував, коли ми грали з футбольним клубом «Маестро» проти телеканалу «Футбол». Я їм сказав, що на пенсії піду коментувати і вони всі лишаться без роботи, тому що мені не подобається рівень коментаторства в Україні. Поки слабенько.

— Хто Ваш улюблений коментатор? Віктор Вацко?

— Джулай, Босянок. Вацко дуже додав, але цей безальтернативний, безконкурентний спосіб, в якому він знаходиться... Вацко прогресує, але якби був рівень конкуренції... Вони всі ж думають про «НТВ-Плюс», про той рівень, про Розанова. Я з російськими коментаторами взагалі стикаюся тільки в FIFA, в комп'ютерних іграх, я їх знаю там. Леоненко мені казав: «Как ты можешь смотреть по вашему молдавскому телевидению футбол? Надо смотреть «НТВ-Плюс», там комментируют». Не дивлюся, тому що потрібно підтримувати власного виробника. Я їх знаю тільки по FIFA і стикався по ефірах. Була у нас ситуація, коли Розанов з Фаготом зчепилися. Я почув, що Розанов кричить: «Верните украденный газ». Я зрозумів: навіть якщо людина з об'ємом мозку Розанова (він дуже освічена людина з огляду на те, я він коментує в FIFA, а потім відкоментував ще в Україні, він дуже гарний коментатор) таке каже, то нам немає чого взагалі чекати від того боку.

Важка ситуація з коментаторами. Є якась молодь. Є «Футбол» і є трошечки на «2+2». «Футбол» активно оновлювався, вони молодці. Ми всі пам'ятаємо Шарафутдінова і т.д. Це був трошечки привіт із позавчора. Але бажано, щоб був вищим рівень конкуренції, щоб у коментаторів було своє обличчя, щоб їх не можна було сплутати. Зараз я, коли дивлюся футбол на телеканалах групи «Футбол», я починаю чекати, щоб дізнатися, хто це, щоб запам'ятати, щоб я більше його не слухав.

— Вчора Ви дивилися матч Франція — Ісландія, так?

— Так. Я сиджу на балконі і не слухаю коментатора...

— Вчора Андрій Столярчук цитував Ліну Костенко, Василя Симоненка...

— А, це я чув. Столярчука я знаю, ми працювали разом на «Першому національному», був проект «Футбольна самба». Столярчук хороший, він молодець. Це ж він співав «ла-ла-ла», коли бельгійці забили. Столярчука я по голосу впізнаю. Але на цьому Євро тільки під час матчів збірної України були хороші приколи. А взагалі, я більшого чекав від коментаторів на Євро. Якщо я чую те, що мені не подобається — йду на балкон і дивлюся через вікно. А у мене ще фан-зона під вікном, я чую емоції.

— Хто Вас першим запросив у «Третій тайм»?

— Васильков мав бути ведучим, а я мав бути дурним уболівальником. Поки ми знімали пілотні випуски, з'ясувалося, що вони мене переставили ведучим. Я мав сидіти, як Васильков і гнати біса. Вони з'ясували, що я піддаюся дресируванню. Вони не знали, що я за освітою журналіст-телевізійник. «Третій тайм» — це було незабутнє свято. Мені щастило в житті з телевізійними проектами, які люди згадують через десять років. Люди досі підходять. Це означає, що вони запам'ятали «Третій тайм». Адже зазвичай за півроку люди забувають будь-які телевізійні проекти, бо з'являються інші. Взагалі цей проект мав називатися «Бар третій тайм». Ми мусили сидіти в барі і обговорювати все це. Це було би прикольно. «Третій тайм» міг з'явитися цього року.

— На ICTV?

— Так.

— А що пішло не так?

— Я не можу сказати, що пішло не так, але я так тримав кулаки... У мене серце просто розбилося вщент. Я лежав у лікарні з травмою, я розірвав собі обидва коліна у зіткненні з голкіпером. У лікарні я дізнався, що «Третього тайму» не буде. У мене була така депресія... Я лежу, встати не можу, посунутися не можу, і ще не буде «Третього тайму».

Це все, що я можу сказати зараз з цього приводу, тому що була секретна інформація. Навіть не знаю, навіщо я зараз сказав про це. Щось я розчулився, пригадав «Третій тайм», це було дуже круто.

— Чому закрили програму?

— У них не було прав. Права дуже дорого коштують, а ICTV не міг собі дозволити. Не було олігарха хворого на футбол. Якби був амбітний олігарх, він би сказав: «Сколько там денег? Давай сюда». Оскільки там рахували гроші, вони не могли дозволити собі купити права. А показувати футбол на картинках — це не те. Все залежить від прав. ICTV не міг дозволити собі пограти у футбольний канал.

— Ви зробили Леоненка найбільшим експертом України...

— Це редакція зробила. Тоді він ще був керований.

— Що ви маєте на увазі?

— З Віктором Євгеновичем треба... Я з ним у футбол грав, він тренував нашу команду «Маестро» короткий проміжок часу. З ним треба обережно, як із дитиною.

— Ображати не можна?

— Тут справа не в обрАзі. Це такий психотип... Він же нічого не може замОвчати, нічого не може втримати в собі. Але він відвертий, не буде тримати в собі погане ставлення до тебе, а це дуже прикольно. Розбещили його і преса, і т.д. Він називав речі своїми іменами. Це був дуже короткий шлях до цільової аудиторії, якій подобаються фрази на кшталт «в мешок — и с моста». Все корисне, але залежить від дозування. Я зараз не можу дивитися «Великий футбол».

— Через Леоненка?

— Ні, взагалі. Мені цікаво було почути думку експертів. Левченка, в першу чергу, тому що він футболіст, і дуже розумний футболіст. Я раз подивився. що вони не дають йому слово, два. Я вже втомився від цього розкладу. Не мені їм щось казати, тому що вони більш досвідчені люди. Але я як глядач не зміг дивитися, тому що хотів спокійно, без емоцій оцінити рівень української футбольної журналістики на Євро.

— Якщо говорити про спортивну журналістику, аналітику — що читаєте, кого слухаєте, до кого прислухаєтеся?

— Я раніше багато чого читав, але зараз, на жаль, футбол опинився на такому місці... Раніше я, мабуть, годину на день читав, намагався перекладати тактичні усілякі штуки. Я дуже люблю вивчати суперників. Я грав у FIFA проти команд і дізнавався, хто біжить, хто правша, хто шульга.

— Якою командою граєте?

— Будь-якою. Зараз взяв «Рому». Є п'ять версій схем з трьома центральними захисниками. Я по черзі пробую з двома нападниками. Купив в «Рому» Ляказетта, щоб він біг. Вивчаю цю схему. Мені цікаво, в першу чергу, для «Маестро». Я хочу спробувати в «Маестро» трьох центральних захисників.

— Граючий тренер Ви?

— Я ж травмований, мені ще довго не грати. В нас не було тренера. Всі, хто приходили до нас, потім ставали тренерами. Кардаш пішов тренером, Косовський пішов тренером. В Леоненка, правда, прокуратура, він прокуратуру почав тренувати. На даний момент тренера не було. Я вирішив, що я випав на рік, почав дивитися всілякі школи. Я собі запланував в наступному житті бути в Норвегії рибалкою і тренувати дітей. Але тепер думаю, що в Ісландії, там кращі умови. Величезні плани на наступне життя.

— Травма як сталася? У лютому робили операцію, так?

— Так.

— З ким Ви так зіштовхнулися?

— Маленький Саша Павлік. Він просто не закричав, як пішов на вихід, і він мене зрізав, обидва коліна відірвав від гомілки.

— Це найстрашніша травма, яку Ви коли-небудь отримували?

— Я перед цим на лижах колись порвав хрести на обох колінах в 2000 році. Після того я на лижах не катаюся. А в футбол я буду грати, хоча й дружина лається, і мама дивується. Я ходити не міг. Але я повісив над собою бутсу новеньку у лікарні, вона висіла наді мною. Коли мені було важко робити вправи або коли депресія була, я тримав її і вона крутилася над головою.

— Для Вас в задоволення тренувати, коли самі не можете грати?

— Це нервова позиція тренера. Сьогодні ми їдемо вночі, завтра турнір пам'яті Ларсона в Краматорську, ми його самі вигадали з поліцією, прикордонники, штаб АТО. Я сиджу і треба думати, хто зможе поїхати. Ще ж артисти. Той зайнятий, того не буде. Треба всім донести, що це кубок, щоб вони тверезими поїхали. Набагато простіше бути артистом, якого менеджер під душ поставив — іди, співай.

— Зібрали команду на завтра?

— Зібрали 27 чоловік.

— Хто найталановитіший із Ваших підопічних?

— Там є люди, які академії позакінчували. Грохоцький. Зараз переможець «Х-фактора-5» Діма Бабак прийшов, десь півроку ходить. Він не займався раніше. Це така сама ситуація, як із Владом Ямою. Він не займався, але через те, що пластичний, у нього швидко виходило. Йому два рази показали, як це робити — і він повторював. Із Бабака ми робимо правого захисника, бо Борисенко не ходить на тренування, тільки на ігри приїжджає, бо йому зарано вставати о восьмій ранку. А Бабаку не зарано — і ось він прогресує, він слухається, він молодець. Хотілося б, щоб у нас з'являлася така молодь.

— Вставати о восьмій для артистів на тренування...

— На 8:45 у Конча-Заспу. Багато артистів відвалилося через те, що вони хотіли ввечері, але звикли вже. І «Динамо» пішло нам назустріч, вони нам дають поле. Ми нікому не заважаємо, зранку зібрались, і весь день попереду.

— Скільки тренувань?

— Два рази на тиждень. І це протягом вже восьми років.

— Ви із Сергієм Ребровим спілкуєтеся?

— Він же грав за нас. Він просто приїздив, його Кардаш просив, декілька разів грав. Він нещодавно їхав на базу, заїхав до нас, зайшов.

— Просто подивитися чи пограти?

— Подивитися. Він же закінчив з футболом, у нього з колінами проблеми. Він сказав, що тільки в теніс грає. Він зайшов, привітався, пожартував щодо того, що я стою із свистком. Артисти всі психовані, ми ж ніяк не можемо спокійно грати. Обов'язково маємо забити собі декілька голів, потім почати в кінці грати і все одно програти. Психотип музикантів, артистів — яскраво виражені істерички. Якщо ти співаєш веселу пісню, ти повинен за декілька секунд стати веселим і зробити так, щоб це передавалося. Наступна пісня сумна — ти мусиш перемкнутися. Для цього психотип має бути відповідний. Тому менеджери мусять бути спокійними, а артисти істеричками.

— Яку найкращу пораду вам дала людина, яка займалася футболом? Сергій Ребров, Василь Кардаш. Хто дав найкращу пораду?

— Більше дав Кардаш, бо він декілька років тренував. Він навчав багато чому. Це такі речі, які не можна пояснити. Я ходив на ранковий ефір на «Футбол», вони про Леоненка питали — і я пригадав, як Леон на тренуванні сказав мені таку річ, яку мені тренери в дитинстві не казали: «Перед тем, как принимать мяч на грудь, выдохни. На выдохе ты принимаешь — и мяч уходит вниз, под ногу. Не отскакивает». Нас так не вчили.

— Ви у грі пробували так?

— Пробував. Все було, як він сказав. Але він не педагог. Я якось читав інтерв'ю когось, кого тренував Белькевич. І вони кажуть: «Белькевич взяв, з двох ніг пробив в «дев'ятки» і каже, що не можуть потрапити в «дев'ятку». Я відразу пригадав таку саму ситуацію з Леоненком, який сказав мені: «Что у тебя мяч крутится, когда летит? Мяч должен лететь прямо. Поставил три мяча, три в ближнюю «девятку» пробил просто. Что, нельзя так ударить?». Це не педагог. Він ще більше себе продав як зірку. Він досі футбольна зірка, не граючи. Так само Белькевич, це був не педагог, якщо він дітям пробив в «дев'ятки» і сказав «не можете пробить в «девятку»?». Можливо, він хотів, щоб вони через це розізлилися, але це не педагогічно. Треба показати, як. І показувати спокійно. Тоді, можливо, буде якийсь результат.

— Це є проблема для українського футболу — коли дітям не розповідають, а матом їх покривають? Дитина злякалася і вже не знає, чи можна так робити...

— Без матів теж не можна. У кожного є своя секретна кнопка. На когось треба кричати, на когось не треба. В мене був тренер в дитинстві, який не кричав, і мату жодного ми від нього не чули. Він ще був барменом у дуже крутому закладі, окрім того, що тренував команду. Але були і інші тренери, які матом гнали. Зараз же все зовсім інше. Зараз у футбольних школах, які є в Києві вже, така сама методика, як і в Ісландії, і в Бельгії — у них діти грають спочатку без воріт, потім один на один, дуже багато часу приділяють цьому, потім два на два. Тобто головна мета — навчити грати один в один. У них немає такого футболу. Їм треба дійти до тієї стіни, обігравши один одного, а потім оборона один в одного. Тобто покоління вінгерів росте.

— Нас вразила гра Хорватії, Ісландії, Туреччини. Що нам світить на чемпіонаті світу?

— Якщо з четвертого місця почнуть виходити, то в нас є шанси. Але цей чемпіонат — інша ситуація, бо він в Мордорі відбуватиметься. Не факт, що нам взагалі це потрібно. Не факт, що збірна буде в такому стані, який дозволить конкурувати. І не факт, що тренер, який очолить збірну, зможе конкурувати із суперниками.

— Андрій Шевченко буде головним тренером?

— Відсотків на 95.

— Для нього це так само репутація, зокрема в Європі...

— Молоді тренери зустрічаються в Європі, але вони перед тим працювали з якимись дублями, тренувалися на чомусь.

Все може бути. Я буду радий помилитися, але поки не виглядає ситуація з тим, що його тягнуть на тренера збірної, природною. Це буде Блохін №2, це буде мотиватор, в першу чергу. В збірній ти мусиш підбирати схеми під тих гравців, які є. В клубі ти можеш під ту схему, яку вважаєш оптимальною, будувати гру. В збірній, відштовхуючись від того, що в нас є два вінгери і половина центрального захисника, які здатні грати в сучасний футбол...

— Ви половинкою Ракицького чи Хачеріді вважаєте?

— Ракицького. Хачеріді — захисник з минулого. У сучасних топ-захисників з пасом краще. А коли Хачеріді стає розігруючим «Динамо», коли м'яч опиняється в нього і він дивиться, куди його віддати — можна йти ставити чайник. Хачеріді був би прекрасним стопером в київському «Динамо» часів Лобановського.

Ракицький, не беручи до уваги ситуацію з гімном, з ментальністю і т.д... Це просто проблема «Шахтаря» була — що Луческу опустив його на позицію центрального захисника. Ракицький був би прекрасним сучасним півзахисником. Вілшир такий, гарний. Для лівого захисника він все ж таки зависокий. Було зрозуміло, що він буде міцним. Хоча він вже починав лівим захисником, за збірну забивав. Але через те, що в «Шахтаря» були проблеми, Луческу опустив його нижче — і свій потенціал він не реалізовує. Ракицький прекрасно бачить поле. Якби його в хороші руки, ми б мали прекрасного захисника. А Хачеріді в даній ситуації — найкращий захисник чемпіонату України. Вони всі понизили свою вартість.

— Тобто дивимось наступний чемпіонат із Андрієм Ярмоленком?

— Не хотілося б. Хотілося б, щоб їх все ж таки продали, бо інтереси збірної на першому місці. Приклад тієї ж Хорватії показує, що слабенький чемпіонат за умов гарної школи призводить до того, що ти дивишся футбол рідко, але яскраво.

— Чи будете Ви працювати на «Першому національному» під час Олімпіади?

— Ні. Коли у «Першого національного» були права, вони запросили під час чемпіонату світу, щоб практику якусь мати і цікаво було. Були пропозиції від радіо під час Євро щось зробити, але вони всі були несерйозні. Якщо готуватися, якщо працювати — це час, а час — це бюджет і кадри.

— Вам пропонували написати пісню збірній України, на Євро гімн?

— Ні, скільки можна? Так така ситуація, що це був проект телеканалу M1 «Новий 2006 рік», і вони захотіли, щоб всі зробили кавер-версії на новорічну тему. Ми сказали: «Так, але ми зробимо на футбольну». Вони сказали, що вирішать питання з авторськими правами. Потім в «The Daily Telegraph» виходить колонка, що в українців немає своїх пісень, тому вкрали у групи «Queen». Як з'ясувалося, канал M1 навіть не спробував з'ясувати ситуацію з правами. Нам сказали, що так — і ми собі грали спокійно. Потім з'ясували, що це піратство, щось вирішували. Не можна знов писати про футбол, це буде штучно. У нас є футбольна пісня «Віва, Україна!».

— І не пропонували навіть?

— Я можу плутатися, але, мабуть, не пропонували. Або не в цей раз. У нас є гімн чемпіонату України з пляжного футболу, гімн «Металіста», «Віва, Україна!», «Та ти шо». Робити ще п'яту пісню про футбол?

— Ви оцінили перформанс перед матчами Євро, коли анонсер підходив до вболівальників — і всі починали співати пісню, з якою приїхали на Євро? У нас «Їхали козаки»...

— «Їхали козаки» — прекрасна пісня. Тим більше, що Усик її так розігрів.

— Не всі знали на трибунах цю пісню...

— Простішим і зрозумілішим є текст пісні «Весна» гурту ВВ, я спродюсував би її туди. Бо є мелодія, яку можна співати. Є «Червона рута», яку співають уболівальники самі. Можливо, треба було відштовхуватися від уболівальників.

— «Will Grigg's on fire» — найкраща пісня Євро?

— Ні.

— Що Ви запам'ятали з цього Євро?

— Кавер, не оригінальна пісня. Це прикол, став мемом. За цим мемом ми через багато років згадуватимемо це Євро.