"Между мэтром и кумом". Роман Бебех о выборе президентом ФФУ главного тренера сборной Украины

Вже 5 вересня збірна України стартуватиме у відборі до чемпіонату світу. І поки ми не розуміємо, з яким тренером вона розпочне наступну кваліфікацію. Це визначить виконком федерації футболу, який збереться в середині наступного місяця. Виконком федерації — це керівний орган, і в останній час усі рішення він приймає ледь не в унісон. Перед тим як проводяться якісь голосування з членами виконкому проводяться попередні розмови. І дуже часто вони приймають сторону потрібну голові федерації. За моїми даними, більшість членів виконкому не хотіли продовжувати контракт з мегакуратором суддівства в Україні італійцем П’єрлуїджі Колліною. За що цьому імпозантному пану Федерація платить мільйонний контракт? Що він змінив у нашому футболі за період своєї роботи? Але після певних переконань виконком підтримав продовження контракту з Колліною. Тому вибір наступного тренера може стати або першою серйозною дискусією, або ж черговим «проговореним» рішенням президента Федерації Андрія Павелка.

Наразі в кулуарах говориться про двох основних кандидатів на посаду головного тренера головної команди країни. Досвідченого метра українського цеху, який нещодавно грав у фіналі єврокубку та на форум, де топ-тренери збирались, літав — я про Мирона Маркевича. Та молодого, амбітного, володаря «Золотого м’яча» — Андрія Шевченка. Про обох, як кандидатів на те, щоб очолити збірну, хочеться поговорити окремо.

Якщо Андрій Шевченко очолить збірну, то першим, про що буде говорити футбольна громадськість, стане кумівство. Адже екс-форвард «Динамо» та «Мілану» є кумом президента федерації футболу Андрія Павелка. Так сталось ще з того часу, коли від гри Андрія Миколайовича сходила з розуму половина Мілану, а Андрій Васильович розвивав масовий футбол у Дніпропетровській області та робив перші кроки у політиці. Всі розмови про кумівство завершаться, якщо Шева дасть результат. Але якщо його не буде, то треба розуміти в якому світлі постане президент федерації.

Поїздка Шевченка у складі збірної на Євро точно не була ініціативою Михайла Фоменка, але він її підтримав. За словами тих, хто був у цей час у складі збірної, Шевченко був тактичним, старався допомогти, всі свої дії узгоджував з головним тренером. Навіть деякі старі напівконфлікти з колишніми одноклубниками по «Динамо» ніхто не згадував. Шевченко багато спілкувався зі «збірниками» та намагався увійти в курс справи. Можливо, з прицілом вже на наступний відбір.

Якщо бути об’єктивним, то Шевченко, так само як і Фоменко з Онищенком, відповідає за провал на Євро. Адже він був у тренерському штабі, тож по-ідеї має розділити відповідальність. А так складається, що Андрій Миколайович може вийти сухим з води.

За моєю інформацією, якщо Шевченко очолить збірну, то його тренерський штаб буде підсилений серйозними іноземними фахівцями. Деякі нам вже гарно знайомі, інших — ті, хто стежать за футболом, теж одразу впізнають. Шевченко готовий працювати на повну і не готовий просто так «підставляти» своє ім’я. Андрій Миколайович розуміє, наскільки важливим для його подальшої тренерської кар’єри буде старт. Головна проблема Шевченка-тренера в тому, що він поки і не тренер. Бо зовсім немає досвіду тренерської роботи. Він добре пам’ятає роботу з Лобановським, Анчелотті та Моуріньо. Але одна справа розповідати про історії з «Мілану», інша — самому об’єднати колектив.

Мирон Маркевич — це досвід та розуміння того, що він хоче бачити на полі. Свого часу він вже очолював збірну, при ньому вона демонструвала майже максимальні результати. Так, погоджуюсь, що тоді у «збірників» були шалені преміальні, як для товариських матчів. Але і на Євро футболісти мали фінансову мотивацію, от тільки це нічого не дало. Маркевич пішов зі збірної суто через політичні моменти. До речі, хто знає, яку роль вони відіграють тепер. Адже у Виконкомі так само багато політики.

Маркевичу будуть згадувати старі скандали. Але він людина, яка все життя грала у системі координат українського футболу. Є певні правила, і якщо ти за ними не граєш, то тебе просто викине на берег. Нинішній наставник «Дніпра» з тих людей, які заради результату команди готові останню сорочку з себе зняти.

Йому дуже не подобається безальтернативність футболістів збірної на деяких позиціях. Тому він буде виступати за натуралізацію умовного Марлоса. Це, до речі, теж тема для дискусії. Якщо італійці мають у своєму складі Едера та Тьягу Мотту, чому б нам не спробувати створити конкуренцію у збірній?

Мирону Богдановичу 65 років, і головна команда країни — це гарний вінець кар’єри, про який лише можна мріяти. Особисто для мене, він тренер, який дуже добре відчуває гру. Згадайте, скільки правильних замін він зробив під час фантастичного для «Дніпра» сезону в єврокубку. А збірна — це саме мікроклімат, правильні слова у роздягальні та правильний вибір складу.

Обирати між Маркевичем та Шевченком — це як вибір між молодим перспективним цуциком та досвідченим собакою, який вже кусає та знає своє місце. Хоча ніхто не знає, як вестиме себе в екстремальних умовах молодий. Можливо, кусатиме ще сильніше.

Перед Андрієм Павелком стоїть нелегкий вибір. І як буде краще для результату збірної, наразі сказати не може ніхто. Але потім відповідальність за результат все одно буде на плечах президента федерації. Якщо щось не так, то про кума у нас завжди згадають.