Президент ФК "Горняк-Спорт": "Футбол в Украине развивали по модели Бундеслиги"

ПФЛ Украины 26 мая отпраздновала 20-летний юбилей и вокруг этой даты готовит ряд материалов с фундаторами создания Лиги. Одним из героев публикации пресс-службы ПФЛ стал бессменный президент ФК "Горняк-Спорт" Пётр Каплун. Дальше - языком оригинала.

#20років20кроків – історія наших змін, розповідь про те, як не зраджуючи своїм традиціям, не забуваючи своєї історії, зберігаючи повагу до Гри №1, Професіональна футбольна ліга об'єднує людей, зацікавлених в розвитку українського футболу.

Створення ПФЛ України було одним із революційних кроків у вітчизняному футболі. ФФУ тоді було складно розвивати професіональний футбол самотужки, адже на плечах цієї організації лежала необхідність приділяти максимум уваги інституту національних збірних. Кілька років розвитком профіфутболу займалася національна федерація, але в 1996-му було зроблено перший крок у справі розвитку вітчизняного футболу – створено ПФЛ. «Ми йшли до Європи, де скрізь існували подібні Ліги, що відповідали за розвиток професіонального футболу, – згадує президент «Гірника-Спорт» Петро Каплун, котрий був одним із творців Ліги. – Розглядали низку моделей розвитку, але більше схилялися до Бундесліги, яку обрали взірцем для розробки і створення нашої структури змагань професіонального футболу».

Команда Григорія Суркіса, першого президента ПФЛ, настільки досконально і ґрунтовно підійшла до створення важливого для вітчизняного футболу об'єднання, що уже з першого сезону структура працювала немов годинник. «Важливо, що ПФЛ керували самі власники клубів, – продовжує Петро Матвійович. – Звичайно, наймані менеджери робили свою щоденну важку роботу, але важливі стратегічні рішення ухвалювала Рада ліг, до якої входили представники професіональних клубів, тому вони діяли у своїх інтересах, а значить у інтересах вітчизняного футболу».

Подібний підхід з безпосереднім управлінням власникыв дозволив зробити професіональний футбол в Україні привабливим продуктом, тому через декілька років ми стали лідером за кількістю професіональних клубів. У сезоні 1996/97 в країні нараховувалося 73 клуби, наступного їх стало 90. У підсумку 16 команд у вищій лізі, 20-24 - у першій, а також три групи другої ліги по 17-20 команд. Цей показник протримався довгі роки, аж поки через низку причин, серед яких – фінансово-економічна криза, зникнення підприємств-спонсорів клубів та жорсткішання вимог до профі-клубів у середині 2000-х не почала зменшуватися кількість учасників чемпіонату України.

«У ті часи чітко і без збоїв діяв спортивний принцип. Причому, невдахи другої ліги понижалися в класі, і чемпіони аматорських змагань вважали великою честю поповнювати лави другої ліги. Але в ті часі і аматорський футбол був на пристойному високому рівні, близько сотні команд боролися за кілька місць у другій лізі», - переконує Петро Каплун.

На початку 2000-х ФФУ стала пілотної організацією у структурі Ліцензування футбольних клубів. А от ліцензування клубів першої ліги з боку ФФУ почалося лише з 2005 року, а за рік - другої ліги. Але перші вимоги до клубів ПФЛ було вироблено уже в 1996-му. «Величезна користь від створення Ліги полягала в тому, що чітко було вироблено вимоги до клубів, - переконує Каплун. - Ці вимоги дієво виконувалися: штатні одиниці у структурі клубів були не лише на папері, напрацьовано високі вимоги до стадіонів, інфраструктури в цілому.

Завдяки чітко налагодженій структурі молодь могла зростати, знаходити свої клуби і прогресувати. Тим більше не було жодних розрізнених заявок, був один клубний список і тоді грати могли без проблем молоді футболісти у будь-якому матчі. Скажімо, у «Гірнику-Спорт» по п’ять-шість власних вихованців виходили на поле, їх поступово підпускали до професіоналів, і не зважали на заявку, яка нас обмежувала».

Цікаво, що кожна ліга виконувала свою функцію. У першій вирощувалися футболісти, які були опорою для еліти, у другій - грали переважно молоді виконавці. «При цьому в кожній команді було по одному-два досвідченому футболістові. Якщо в нинішній другі лізі можна згадати Івана Кривошеєнка чи Віталія Лисицького, які передають свій досвід молоді, то тоді чи не в кожному клубі другої ліги були вікові гравці, які хотіли і могли грати, вони не зважали на статус змагань і не було розмов, що вони мають годувати свою родину тощо. Більше того, в другій лізі тоді було престижно грати і виконувати поставлені перед клубом завдання. Звичайно, йдеться про клуби нижчих ліг, які тоді певною мірою диктували футбольну моду в Україні», - з приємною ностальгією згадує Петро Каплун.

Одне лише «Динамо-2» разом із «Шахтарем-2», «Дніпром-2», «Чорноморцем-2» та іншими «двієчками» й «трієчками» першої й другої ліг постачали десятки гравців у збірні України різних вікових категорій. Час від часу знаходили в нижчих лігах і справжніх «самородків», котрих запрошували у провідні клуби країни такі тренери, як Лобановський, Яремченко, Маркевич, Кучеревський.

Наприклад, у хмельницькому «Поділлі» починав професіональну кар’єру В’ячеслав Шевчук. Мужнів у першій лізі з «Волинню» Анатолій Тимощук. У мелітопольському «Олкомі» заграв Євген Хачеріді. У харківському «Арсеналі» засяяв Олександр Кучер. У чернігівській «Десні» – Андрій Ярмоленко. У сумському «Фрунзенці-Ліга-99» – Олег Гусєв. У «Кремені» - Роман Безус.

Щосезону викликаються у юнацькі та молодіжні збірні гравці клубів ПФЛ. Навіть зараз, коли ноша виховання молодих гравців централізовано перекладена на молодіжну першість Прем’єр-ліги, з нижчих ліг регулярно пробиваються у збірні юні таланти. У молодіжну збірну цього року викликали оболонського воротаря Назарія Федорівського та маріупольців Дмитра Мішньова, Сергія Гриня та Дмитра Безбородька, у юнацькі – петрівця Джабу Фхакадзе, досить частий гість у юнацьких збірних – і стриянин Олег Квич.

Наскільки не парадоксально, але більшість переходів до еліти у ті часи відбувалися саме з другої ліги, про що свідчила статистика на підсумкових Конференцій ПФЛ. «Тоді зарплатні відомості не були настільки роздутими, тому напевно клуби затримувалися у ПФЛ надовго. Переконаний, що цей чинник був одним із найважливіших для розвитку клубу і його стабільності. Думаю, що вже найближчим часом і сучасні клуби до цього прийдуть. Тому вболівальники розуміли, що гравці більше б’ються за честь клубу, а не приїхали на заробітки. Стадіони були заповнені практично вщент. І як можна було не ходити на трибуни, якщо у складі, скажімо, шепетівського «Темпа» грав Сергій Скаченко, гравець національної збірної. Саме з цього клубу його вперше викликали до головної команди країни».

Що стосується дітища беззмінного керівника «Гірник-Спорту» з Комсомольська, то цей клуб двічі поспіль посідав високу четверту позицію з наставником Анатолієм Думанським. «Уже в другому сезоні під егідою новоствореної організації наш клуб буквально вистрелив, посівши високу четверту сходину в таблиці. Наступного сезону ми цей успіх потворили. Склад підібрався що треба, грали брати Товстих з «Ворскли», один з яких став кращим бомбардиром у нашій групі. Багато власних вихованців виступало в складі. Скажімо, футболісти 1981 р.н. почали масово грати у нас з 1999-го.

Це той кістяк, який свого часу на святкуванні 100-річчя «Берселони» у складі ДЮФК «Гірник-Спорт» обіграв на молодіжному рівні господарів, «Реал», «Порту»… Ці ж вихованці дісталися на молодіжних іграх всеукраїнського масштабу, які проводилися раз на чотири роки, поступившись у фіналі через те, що напередодні у півфіналі грали у додатковий час».

Такими були перші кроки ПФЛ України, коли неухильно дотримувався спортивний принцип, було престижно грати у другій лізі та без проблем залучати до матчів гравців не у заявці.