Анатолий ЧАНЦЕВ: "Результатами первой части сезона похоронил себя как тренера"

«Без надії сподіваюся» — отак можна описати інтерв’ю, схоже, останнього наставника в історії запорізького «Металурга».

— Анатолію Дмитровичу, за останньою інформацією, всі працівники отримали обхідні листи…

— Останні місяці триває процес ліквідації. Сьогодні був у клубі. Так, усіх звільняють.

— Кажуть, ніби в середу останній день існування ФК (розмова відбулася у вівторок. — Є. Д.).

— Так, усе правильно.

— Уже немає жодної надії?

— Як кажуть, надія помирає останньою. Не знаю, як усе буде за день-другий. Знаю одне — йде цілеспрямована ліквідація клубу. Це точно. Буквально всіх працівників і футболістів звільняють. Хоча раніше гравці самі йшли, бо мали запрошення інших колективів. Про це лише потім дізнався, що вони через пропозиції забирали свої трудові книжки.

— А свою забрали?

— Ні, ще не встиг. Сподіваюся, незабаром її отримати.

— Завтра їдете в офіс клубу?

— У середу збираюся їхати в Дніпропетровськ. Потрібно попрощатися з хорошою людиною та великим футболістом Вадимом Тищенком. Після цього повернуся в клуб і оформлю всі документи.

— Шкода, що воно все так…

— Той факт, що запорізький «Металург» зникне, для мене — трагедія. Із іншого боку, в тому складі, в якому ми догравали першу частину сезону, це просто знущання над усіма. Ми просто виконували свій обов’язок. Хотіли дати надію, що знайдуть інвесторів впродовж цього часу. Та те, що творилося… Цього не повинно бути в українському футболі! Узагалі! Одне слово, знущання. Над чемпіонатом і командою. Думаю, що керівники ФФУ мають знайти шляхи, завдяки яким подіб­ні сценарії не повинні виникати.

— Здається, сивого волосся у вас додалося.

— Я вже давно почав сивіти. Не звертав уваги, чи додалося. Не хочу жалітися, така моя доля. Необхідно було працювати в цей складний етап, аби дати маленьку можливість зберегти клуб. Повірте, ми все робили від душі та серця. Рідний клуб, місто… Усе заради крихітного променя надії. Коли зустрічав людей в місті, просили, щоби створили фонд, у який вони готові вносити по кілька гривень, аби зберегти ФК. Це був крик душі вболівальників. Раніше глядачі, коли приходили на стадіон, бодай якось відволікалися від складного життя. Дуже прикро, що воно так склалося. Та в мене ще є якась надія всередині. Не хочу здаватися. Утім, як буде, так буде, що поробиш? Це все залежить не від нас, а від керівництва та людей, які брали на себе зобов’язання. Вочевидь, у них є свої труднощі.

Я тішуся, що в нас існують такі клуби, як «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» та «Зоря», а також меценати, котрі вкладають божевільні кошти. Гендир донеччан пан Палкін правильно каже: футбол повинен приносити дивіденди при правильному менеджменті. Ймовірно, в нашому клубі щось темнять або не зрослося.

— Чи розумієте керівників у цій ситуації?

— Чули, що сказав співвласник ФК пан Богуслаєв на останній прес-конференції? Що тут додати? Зрештою, я всього лише тренер. А що там нагорі коїться… Думаю, все, що сказав Олександр В’ячеславович, було щиро. Такі слова, що молитимемося, чекатимемо та сподіватимемося, що все налагодиться, сказані не просто так.

— Подейкували, що «Запоріжсталь» готова взяти певний обсяг фінансування, згодом німці розглядали інфраструктуру.

— Не бачив, але чув. У той час команда займалася своїми справами. Окрім того, останнім часом рідко навідувався в клуб, адже не вирішувалося жодних питань щодо команди. Натомість опікувався тим, аби колектив дограв першу частину змагань. Не знаю, які рухи були після того, як до нас приїжджали люди, котрі ознайомлювалися з інфраструктурою. Багато було розмов. Пліткували, що «Запоріжсталь» готова частково фінансувати… Наскільки розумію, люди, котрі виділятимуть кошти, вибиратимуть свою «музику». Відтак я ні на що не претендую. Просто хочеться, щоби клуб продовжив життєдіяльність. У нас є, не побоюся сказати, відома школа, котра подарувала чимало класних футболістів. Приходжу на вихідних на базу, а там скільки матчів за участі різних вікових груп! Постійно там щось організовують, аби наші діти розвивалися. Якщо в них це забрати, куди вони підуть, чим займатимуться? Шкода діток. Та відштовхуємося від реалій. Не ми придумали ситуацію, не ми її ініціювали. Та плекаю надію на краще.

— Побутували розмови, що всі ці процеси лише для того, щоби звільнити місто «Шахтарю».

— Розмови — так, були. Бачив інтерв’ю Палкіна, де він заявляв, що «гірники» не мають наміру займати Запоріжжя. Отож не бачу сенсу обговорювати чутки.

— Насамкінець: що буде з гравцями, тренерами, персоналом команди?

— Таке питання, звичайно… Думаю, всі підуть на біржу праці та чекатимуть, коли їм щось запропонують. Зараз такий колосально складний час, аби забезпечувати сім’ю. Щиро кажу: мені шкода всіх працівників клубу. Тим паче, зважаючи, яку вони отримували зарплатню. Мінімальну для прожиття. Це — катастрофа! І куди їм нині податися, просто не знаю.

— А вам?

— Можна сказати, що результатами першої частини поховав себе як тренер, адже «Металург» очолював я. Мене просили, щоби команда дограла до зими. Прекрасно розумів і звітував собі, куди лізу, тож опинюся в такому поганому становищі. Щодо результатів, переконаний, що розумні люди все зрозуміють. Приміром, один центральний канал нас критикував, мовляв, навіщо такий клуб? Молоді гравці просто не відповідали рівню прем’єр-ліги.

Після непоганого минулого сезону була надія, що підемо на підйом, підсилимося. Та цього не відбулося. Отож опинилися в ситуації, коли покладалися на гравців, як казали певні фахівці, дуб­люючого складу дубля. Що буде далі? Невідомо. Думаю, не завадить відновитися, відпочити та набратися сил.

— Перепрошую: ви дали собі нищівну оцінку…

— Скажіть, кому потрібен тренер, який довів команду до останнього місця й встановив антирекорд у своєму клубі? Та, сподіваюся, знайду роботу. Є знання, бажання, прагнення, амбіції. Хочеться довести, що моя робота була на благо великої справи. Принаймні, з надією на велику справу.

Євген ДЕМЯН