Денис БОЙКО: "Мы не можем разрешить конфликт, но можем своей игрой поддержать украинский народ"

26-річний Денис Бойко − один із найбільш надійних голкіперів української Прем‘єр-ліги. Його запрошення до складу національної команди навряд чи когось здивувало. Адже саме надійна гра Дениса − одна із фундаментальних цеглин впененої гри «Дніпра» у цьому сезоні.

- Денисе, як ти сприймаєш виклик Михайла Фоменка до розташування національної збірної команди України, враховуючи той факт, що у тебе вже був подібний досвід, коли тренером «синьо-жовтих» був Мирон Маркевич?

- Цей виклик − так би мовити, більш «справжній», тому що, коли мене вперше викликали до збірної, вона мала грати з Норвегією (у червні 2010 року), і цілій групі основних гравців надали відпочинок. Мене тоді викликали в команду у вигляді авансу, дали відчути атмосферу національної команди. Було дуже приємно. Я, зокрема, не грав, перебував у запасі. Але зараз же все по-іншому. Я прагнув своєю роботою довести тренерам, що гідний виклику до збірної. Це була одна з моїх мрій. Моя мета - закріпитися в обоймі національної команди, щоби надалі допомагати їй перемагати.

- У збірній США грає багато футболістів з англійського чемпіонату. Зокрема, Тім Ховард, голкіпер «Евертона». Що ти думаєш про цього воротаря і взагалі про команду Сполучених Штатів?

- США − сильна команда, яку тренує європейський тренер. Він сповідує німецький стиль гри, як зазначали під час командних зібрань наші тренери. Всі футболісти - атлетичні, високі, постійно нав’язують боротьбу, але в той же час доволі технічні. Тім Говард − гарний воротар. Інші воротарі також, якщо я не помиляюсь, грають в англійській Прем’єр-лізі. 

- США − сильний опонент і серйозний тест для нашої збірної. Грати проти атакувальних команди завжди цікаво, чи не так? 

- Так, завжди цікаво грати з командами, які не просто відбиваються і захищаються, а грають у футбол. В кожного колективу свій стиль гри: в одного − силовий, а в іншого − технічний. Цікаво грати проти команд із сильним підбором гравців. А саме такою збірною і є США. 

- В товариському матчі − це умовності, але кого б ти назвав фаворитом, нас чи американців?

- Я не можу назвати фаворита, це буде неправильно.

- Ми граємо в непростих умовах. Сподіваємось, що ситуація в Україні вирішиться, але всі хлопці відчувають цей момент. Товариський матч Україна − США відбувається під гаслом «Peace for Ukraine», в такий спосіб висловлюючи підтримку українському народу, яким прагне миру. Як команда сприймає напружену ситуацію, що склалася в Україні?

- Важко. Тому що душа і серце болить. Я і всі гравці дуже стурбовані цим. У всіх - сім’ї, близькі та знайомі. Як не крути, ти не можеш відректися від цієї ситуації. Навіть, якщо ти хочеш відвернутися від цього − ти не можеш. Ти знаходишся у країні, все це відбувається на твоїх очах. Це твоя країна, це твій народ, це твоє майбутнє, тут будуть жити твої діти, онуки, зараз живуть твої батьки, дідусі та бабусі. Ті ж дідусі та бабусі, які відстоювали честь у часи Другої Світової війни. Це все - історія країни. Ми, футболісти, не можемо розв’язати цей конфлікт, але ми можемо своєю грою, словами, діями підримати народ. Дати народу віру. Знову ж таки, футбол − гра мільйонів, всі отримують від цього задоволення.

Мені зараз складно говорити про ситуацію в Україні, тому що це, справді, дуже боляче. Хоча мої батьки і сидять вдома, але вони дуже стурбовані. Страшно, коли вмирають невинні люди, які відстоюють честь своєї країни. Деякі, можливо, не знають, за що вони борються, але вони виходять із впененістю, що вони - за Україну. Хто правий, хто винний, хто повинен бути при владі зараз − у кожного своя думка, своя позиція. Алн ми єдині в тому, що це - наша країна. Ми тут народились, ми тут виросли, ми повинні боротися, відстоювати, вболівати, допомагати. Хто як може: хто фізично, хто розумово, хто матеріально.

Але, в будь-якому випадку, кожен повинен допомагати своїй країні, щоби вона жила й розвивалася. Завжди страшно чути слово «війна». Коли люди говорять, що в Україні війна − це лякає. Мій дід розповідав мені про те, як він воював у Другій Світовій війні. 

- Не хотілося, щоб це повторилося. В цьому сенсі збірна є яскравим символом об’єднаної країни... 

- Це також дуже важливо. Ще раз повторю, що ми народилися в Україні, ми тут живемо, ми повинні відстоювати свою честь, звичаї, культуру. І ніхто не забере нашу культуру, нашу історію, наші традиції і все інше. Ми повинні за це боротися, щоби в подальшому люди насолоджувались життям, а не ховались по домівках, коли почують слово «війна». Це страшно. Нехай все це швидше вирішиться і Україна знову стане спокійною.

- Тривожні новини відволікають від налаштування на гру?

- Всі футболісти − професіонали, тому можна сказати, що вміють абстрагуватися від навколишінх подій. Але певні моменти, звичайно, є. І все-таки, футбол - футболом, а політика - політикою. Важко, болить серце і душа за Україну. Ти постійно читаєш новини, бачиш, що відбувається у країні. В той же час ти - футболіст, ти - спортсмен, ти повинен концентруватися на своїй справі: на матчах, на тренуваннях, на побутових нюансах. Але бувають моменти, коли треба все розприділяти по своїх місцях. Настрій на гру буде неймовірним, адже ми будемо відстоювати честь нашої країни.