Михаил ФОМЕНКО: "Не все, не всем и не сразу"

Звично стриманий наставник націоналки проводить футбольний лікнеп, чітко відповідає на запитання, а також… жартує.

— Михайле Івановичу, передусім мушу й хочу привітати вас із учорашнім тріумфом (розмова відбулась у середу перед обідом. — В. Б.)!
— Спасибі! Утім, чесно кажучи, в цьому становищі краще було, щоби мене не турбували, зокрема журналісти: а то вчора гра, сьогодні, щойно приїхав до Києва, та ось — ні хвилини спокою. Однак хіба вам відмовиш?

— Робота така… Чи знаєте, що настільки успішного старту — три перемоги в трьох перших матчах — не було в жодного наставника першої збірної?
— У житті всяке трапляється. Інколи хороше, інколи не зовсім. Приємно в будь-якому разі.

— Вам уже хтось повідомив про згадане історичне звершення?
— Звісно ні: хто ж, як не ви, з «УФ», звернете увагу на такий факт і ощасливите мене ним!

— Переходячи до суті справи, хочу зайти з далекого й запилюженого чорного входу… Був колись такий югославський воротар Іван Чуркович — пам’ятаєте його?
— Ні. А мав би?

— Навесні 1976-го ви в складі київського «Динамо» перетиналися з його французьким «Сент-Етьєном» у чвертьфіналі Кубка чемпіонів. Після виграшу в столиці України — 2:0, у гостях ми програли — 0:3.
— Щось таке ніби пригадую… Здається, сьогодні він посідає якийсь відповідальний пост у Федерації футболу Сербії — віце-президента чи щось у тому плані. Отож?

— Якось Чуркович розповів, що головна особливість команди Валерія Лобановського полягала в чудовому вмінні контратакувати й цілковитому невмінні атакувати, діяти «першим номером». Чи не звідси — наші проблеми, від системи, через яку порівняно добре граємо із сильнішими й завжди натужно — зі слабкішими.
— Ну, я цілком незгодний — ані з вами, ані з тим товаришем. Недарма в нього таке прізвище, якщо він подібні дурниці говорить… Запам’ятайте: на «контрах» усім командам світу грати легше, попри стиль гри та спосіб підготовки до матчів! Чому? Бо в момент контратаки виникає простір і час, чого в принципі не існує за умови масованої атаки супроти колективу, котрий лише обороняється… Що відбувається в той момент, коли умовна «команда А», перед тим нападаючи, змушена відходити назад, ліквідовуючи наступальний випад «команди Б», яка перед тим оборонялася? «Б» володіє відчутною перевагою, бо «А», чисто з міркувань «фізики», не встигає перелаштуватися, перейти з фази атаки до фази захисту… — в такий момент суперника можна «ловити на живе». Зрозуміло?.. У цьому, в принципі, вся суть гри: як конкретний колектив уміє використовувати дві глобальні категорії — простір та час. Ну, звичайно, й психологічні фактори не останні… Щодо власне матчу з Молдовою: хіба ми не робили ключового — йдеться про створення голевих моментів?

— Створювали. В обох таймах.
— Отож. Але не скористалися ними: то бракувало вміння форвардам, то в окремих епізодах їхній голкіпер виручав (хоча відіграв він загалом неоднозначно)… У чому величезна складність такого поняття, як спарені поєдинки? У тому, що вони надзвичайно непрості психологічно: часто після першого такого матчу на другий сил уже немає. Тут веду мову не про функціональні особливості — «фізику» майже завжди можна підтягнути, а ось емоційний стан футболістів, їхні душевні поривання… Ми майже все, що в нас було, залишили у Варшаві, тож і виходили на Молдову ось із таким «багажем». Виграли, визнаю, лише за рахунок «морально-вольових». І, безумовно, класу.

— На мою думку, нам підсобило те, що зіграли в Одесі. Цікаво, чи вже узгоджено розклад наступних міст, які прийматимуть поєдинки «синьо-жовтих»?
— Наразі ні. Пропозицій маємо дуже багато, проте, зізнаюся, поки навіть не розглядали їх — не на часі. Я так працювати — постійно перестрибуючи через певні послідовні сходинки, — не можу.

— Дражливий момент — фінанси: преміальні збірна отримує після кожної перемоги чи вже наприкінці відбору, за умови…
— …Даруйте, що перебиваю: адресуйте цей запит Анатолієві Дмитровичу Конькову чи іншим керівникам ФФУ.

— Перейдемо, з вашого дозволу, до іншого делікатного моменту: складу українців. Не заперечуєте?
— Хм, на що зможу відповісти, поговоримо, а коли ні… Ви ж, як я вже запам’ятав, ставите зазвичай запитання делікатного характеру, щоби не сказати більше…

— Буду обережний… Ви двічі не пустили на поле Ярослава Ракицького; виникла теза, що взялися за його перевиховання…
— Та, Господь із вами!!! Я хто йому — тато, вчитель чи священик? Ми що — у дитсадку? Про яке перевиховання доцільно говорити на рівні національної збірної держави? Уся сіль у здоровій конкуренції: на даний момент, як вирішив мій тренерський штаб, Ярослав програє щодо рівня гри та готовності двом іншим центральним захисникам. І все — ніякої «підкладки» поза цим… До речі, не зіграв не лише він — чому ви не цікавитеся цими виконавцями?

— Ось зараз поцікавлюся: ви дали змогу дебютувати Дмитрові Гречишкіну, фактичному дублеру в «Шахтарі» (принаймні поки що), натомість навіть не викликали Сергія Назаренка — півоборонця з тонким пасом, котрий не завадив би нам в Одесі, а також місцевого фаворита Сергія Політила, одного з найкращих наших опорників сьогодні.
— Таке бачення — ваше право. Знаю, що ці думки поділяють чимало обізнаних у вітчизняному футболі людей, зокрема тренер «Чорноморця» Роман Григорчук. Але! У нас, наставників національної команди, інший погляд на ситуацію… Якщо відповідати банально, то справа ось у чому: ми насправді слідкуємо за всіма українськими гравцями, проте, як гласить народна мудрість, «Не все, не всім і не одразу»… Щодо Гречишкіна: по-перше, ми вирішили дати йому шанс улитися в колектив, по-друге, безпосередньо переконатись у його потенціалі. Можу сказати, що не помилилися.

— А як щодо передньої лінії? Україна, вже незвично, діяла з двома нападниками: це зумовив рівень Молдови, яка явно поступається Польщі?
— Причина № 1 — вони, десь так, як у нас, виступають у своєму клубі, тобто можемо вести мову про зіграність. Інша справа, як хлопці відіграли — Роман, а особливо Євген. Одним із них ми не дуже задоволені, здогадайтеся, ким…

— Ще цікавий момент — пара опорних: я помітив, що більшість команд світу, навіть за такої схеми, змушують одного із хвилерізів активніше діяти в нападі…
— …А у нас, ви хочете сказати, і один, і другий лише оборонялися? Тактику, її підбір, як відомо, спричинює конкретний суперник та конкретний матч: у вівторок ми мали достатньо креативних виконавців (щонайменше четверо), щоби доручити двом іншим руйнівні ролі.

— Завершуючи тему складу: недавно ви подякували Олегові Блохіну за те, що той, мовляв, виховав багатьох футболістів для збірної. Утім, виховують не всі: припустімо, «Металіст» — наразі клуб № 2 прем’єр-ліги. Часом, не мали на цю тему діалогу з Мироном Маркевичем?
— Звичайно, ні! Та хто я такий, аби влазити в роботу іншої людини? Хто мені право дав відповідне?! Мирон Богданович зводить команду так, як уважає за необхідне, він піклується про свою ділянку роботи, а загальнонаціональні інтереси… Складно сказати, як би я в таких умовах діяв. Іще: не забуваймо, що Маркевич має роботодавців, не впевнений, чи все він вирішує.

— Михайле Івановичу, тиждень тому ми були аутсайдером, нині небагато поступаємося лідеру. До того ж, маємо чудовий календар: два матчі із Сан-Марино, домашні зустрічі з поляками та англійцями. В якому статусі легше? Що ж надалі?
— Про статуси нічого не можу сказати. Далі? Наступний матч — із Чорногорією. А ще — завдання виходу з групи, що його ніхто не знімав. Поки все.

Володимир БАНЯС, «Український футбол»