Иван ЯРЕМЧУК: "Дадут добротный клуб – дам результат"

Цьому спортсменовi виповнюється 50 лiт. Як зізнався Iван Яремчук в iнтерв'ю сайту "Футбол 24", його святкування ювiлею наразi пiд питанням, адже вiдомий в минулому футболiст нинi переживає скрутний фiнансовий перiод у життi.

– Пане Яремчук, то чи плануєте зорганiзувати помпезне святкування свого 50-рiччя?

– 50 рокiв – це дуже кругла дата. Круглiшою вона не буває. Зрозумiло, що таку подiю слiд вiдзначити з розмахом. Варто зiбрати трохи людей, запросити їх до ресторану. Але на це треба великi грошi. Наразi з ними важко. Настали iншi часи. Минули молодi футбольнi лiта, коли ми добре заробляли. Не знаю, як святкуватиму. Можливо, уродини вiдсвяткую в Сибiру. Туди мене запрошує Вiктор Леоненко. Точнiше, усiх ветеранiв "Динамо" хочуть бачити на турнiрi на далекiй Пiвночi. Може, поїду.

– А якщо не поїдете?

– То все одно посвяткую. Дотепер усi уродини вiдзначав у сiмейному колi. Ми збиралися у квартирi мого рiдного брата Михайла. Це помешкання, до речi, ми придбали у футболiста Василя Раца. За столом були найдорожчi: брат, племiнниця, донька. Проте, на 50-рiччя, мабуть, запрошу Олега Блохiна, Олексiя Михайличенка, Андрiя Баля, Володимира Безсонова, Олександра Заварова, хлопцiв-ветеранів, з якими ганяю м'яча. Близько 40 гостей назбирається. Треба спершу знайти грошi.

– Як так сталося, що по завершеннi футбольної кар'єри ви не стали тренером?

– Не мав серйозних запрошень. Був варiант з футбольним клубом "Львiв". Запропонували, поговорили... Нема в них того, нема iншого. Самi не знали, чого хочуть. Несерйозно. Розбiглися. Нинi я вiдкритий до переговорiв. Хочеться працювати в амбiцiйному клубi зi стабiльним фiнансовим становищем. Не буду ж я тренувати голодних футболiстiв. Вони не побiжать, коли їм не платять зарплати по три чи чотири мiсяцi. Буде добротний клуб – дам результат. Тим паче, що маю команду професiоналiв-менеджерiв. Серед них i вiдомi в минулому футболiсти. Ми чекаємо на пропозицiї.

– Але ж ви не маєте тренерського досвiду...

– Це не проблема. Ознайомлюся з командою, увiйду в ритм справи i вперед. Головне, що є футбольнi знання i футбольний досвiд. Багато повчився в Лобановського. Знаю, чого свого треба додати, щоб досягнути потрiбного результату. Повторюся, головне, щоб було стабiльне фiнансове становище.

– Ви – людина азартна. Це не завадить вам у тренерськiй роботi?

– Зовсiм нi. Ось я досягнув великих успiхiв у спортивному покерi. Це ж дуже iнтелектуальна гра. Треба бути психологом, вмiти читати дiї суперникiв.

– Спортивний покер – це для вас задоволення чи заробiтки?

– I задоволення, i заробiтки. Я регулярно виступаю на турнiрах, якi приносять доходи. Бувало, за заявку платив триста доларiв, а вигравав цiлих десять тисяч. Де ти заробиш стiльки грошей? Треба рiк працювати. Значно менший ризик, анiж в казино. У покер ми граємо проти iнших учасникiв, а в казино суперником виступає сам заклад. Деякi мої знайоми виграли 700 тисяч, iншi – один мiльйон доларiв. Та все одно мрiю стати тренером. Але за тисячу чи двi тисячi доларiв на мiсяць не працюватиму. Тренерська робота вiдбирає багато здоров'я. Нервова праця.

– Учора ви не могли говорити, бо грали у бiльярд...

– Так, колись я був чемпiоном України з бiльярду, отримав звання майстра спорту. Граю у бiльярд з 1979-го року. Пригадую, спершу просто дивимвся, як грають майстри. Бiльярднi столи можна було побачити у парках. Я годинами сидiв i дивився, повертаючись з футбольного тренування. Красива гра, вимагає холоднокровностi. Один зайвий рух – i куля не залiтає в лузу. Щоб пiдтримати форму, треба тренуватися по п'ять або шiсть годин на день. А я вже почав грати заради задоволення. Перестав бути бiльярдистом-професiоналом.

– Ви згадали про доньку. Вона у вас також спортсменка...

– Авжеж. Валерiя була чемпiонкою України зi синхронного плавання. Дуже талановита. Донедавна вона грала роль Русалочки в одному з ресторанiв Києва. Плавала в акварiумi. Ресторан закрили, донька перестала плавати. Зайнялася нерухомiстю.