Семен Случевский о Денисове, Цыганыке, Маге и Василькове

«Український футбол» зробив важливу і корисну справу – провів розгорнуті інтерв'ю з чотирма ведучими найвідоміших футбольних телепрограм країни.

Не секрет, що вітчизняний уболівальник – переважно телевболівальник. Пригадую, майже п'ять років тому на замовлення одного з популярних журналів було проведено соціологічне дослідження: хто і як дивиться у нас футбол. По телевізору, як виявилося, понад 70 відсотків опитаних! Про пізніші схожі дослідження мені невідомо, але, гадаю, ситуація не змінилася. Не менш важливий продукт, ніж телетрансляції, – це тематичні студійні програми про футбол. Бо, перефразовуючи знаменитий вислів М.М.Жванецького: «Радянська людина дивиться на світ очима Юрія Сенкевича», можна сміливо стверджувати, що український телеглядач найчастіше дивиться на футбол очима провідних спеціалізованих телепередач.

Окремий респект автору всіх цих публікацій Анні Барахтянській. Попри досить молодий для журналістки вік, їй вдалося знайти золоту середину між двома крайнощами в проведенні інтерв'ю. Вона, з одного боку, не слідувала вперто за власним сценарієм у підборі запитань і порядку подання їх героям, тобто вміло слухала й чула співрозмовника. З іншого боку, Анна все ж пам'ятала, що цікавить її та читачів, й не «попливла» за героями, передаючи нам лише те, що цікаво і приємно тільки їм. Коли треба було, вона грамотно загострювала розмову.

Отже, що ми почули від людей, до яких у кадрі звик футбольний (і не тільки) телеглядач України? І ще (а це – найголовніше): чого від них не почули?

Олександр Денисов, ведучий телепрограми «Футбольний уїк-енд» (ТРК «Україна») і директор каналів «Футбол» і «Футбол +».

«Футбольний уїк-енд» (надалі «ФУ») на сайті каналу «Україна» скромно позиціонується як інформаційна передача. У деяких публікаціях її позначали як інформаційно-аналітичну. І те і те за формальними законами телевізійних жанрів невірно. «ФУ» аж ніяк не обмежується лише інформаційними повідомленнями та сюжетами, але й особливої футбольної аналітики від неї я не помічав. Не пам'ятаю сюжетів або окремих інтерв'ю з фахівцями на теми: чому гравця N тренер ставить саме на таку позицію на полі, хоча багатьом бачиться більше користі від нього на іншій позиції, або чому в нас такий малий ККД випуску перспективних вітчизняних гравців, навіть у футбольних школах і академіях клубів-лідерів тощо. Радше за жанром «ФУ» – футбольно-публіцистична програма, в якій порушуються гострі проблеми. Коротше, Саша Денисов у нинішньому українському футбольному телеефірі – найчастіше обговорюваний ведучий.

Нерідко чується і читається слово «замовлення». Давайте вдивимося в цей аспект глибше. Саме по собі замовлення – не є добре або погано. Хто, приміром, зараз згадає, що оперу «Аїда» написав Дж.Верді на замовлення до відкриття Суецького каналу, а більшість шедеврів світового живопису також було написано на замовлення? Цікавить не ця грань, а власне майстерність. Так і ми повинні ставитися до футбольних програм. Звичайно, я не порівнюю шедеври мистецтва з професійно зробленим телепродуктом, але принцип – той самий. У цілому «ФУ» – зараз найкраща за рейтингом студійна програма про футбол в українському телеефірі. Команда програми – репортери, оператори, режисери, редактори – професійно зріла. У мене більше питань не до ведучого «ФУ» О.Денисова, а до директора єдиних у країні спеціалізованих футбольних каналів – О.Денисова. Саме на них катастрофічно бракує загальноприйнятого у світовому футбольному нішевому (!) ТБ-пакеті студійних телепередач. Різних за жанрами, від аналітичних до розважальних. Зауважте, «Футбол» в ефірі – з 2008 року. Але також будьмо справедливі. За всієї гостроти поставлених щойно проблем, я віддаю належне Денисову як менеджеру. Навряд чи хто-небудь ще в українському футбольному ТБ за ці роки так швидко зростав як продюсер, постійно отримуючи дедалі більше нових викликів: як уміло набувати права на показ і чемпіонатів різних країн, і євротурнірів, і, нарешті, Євро-2012. Як вибудовувати креативну і технічну команди при трансляціях. Вічні питання бюджетування, маркетингу. Але все одно озвучені мною проблеми нікуди не поділися. Підозрюю, тут не провина Денисова, а його біда: фінансування недостатньо. Це – дивно. Вкласти дуже серйозні гроші в такий класний студійний мультикомплекс й економити майже «на сірниках»? За моїми підрахунками, обсяг трансляцій футбольних каналів телехолдингу «Україна» становить 70-80 відсотків від обсягу трансляцій футбольних каналів «НТВ-плюс», а коментаторів у наших – у 3,5 рази менше! Адже саме коментатори і є ведучими та авторами студійних програм. Звичайно, в такій ситуації їм фізично не зробити таку важливу справу.

Ігор Циганик, ведучий програми «Профутбол» (канал «2+2»).

«Профутболу» («ПФ»), в його нинішній версії, немає й року. І його рівень зростає помітно. З «ФУ» передачу Циганика зближує лише час випуску – недільний вечір, тобто від фінального свистка останнього матчу до старту самої телепередачі проходять лічені хвилини, а також і те, що ці дві передачі «найглядацькі» у футбольному ТБ України. За своєю ж суттю вони абсолютно різні. Я маю на увазі не дурість, яку приписують їй «гарячі голови»: мовляв, «ПФ» – «про динамівський», відповідно, «анти шахтарський». Програма ніяк не може бути радше «продинамівською», ніж «продніпровською». А хіба у «Динамо» і «Дніпра» ідентичні інтереси? Втім, детальніше і глибше Ігор сам відповів журналісту «УФ» на цю тему. Під терміном «різні» я розумію зовсім інше – професійно телевізійне. Вони різняться за жанром, за форматом. «ПФ» – класичне ток-шоу, де ведучий працює радше модератором між героями в студії. Тому й судити його треба за законами цього жанру. Тобто порівнюючи з подібними за форматом продуктами. Можна, звичайно, згадати отакі програми в Англії, Німеччині, Італії, Іспанії. Нарешті, у Польщі, на роботі коментаторів саме цієї країни, за власним визнанням, навчався Циганик. Тільки хто у нас їх дивиться? Інша річ, «просунуті» футбольні люди (передовсім професіонали) років 15 активно дивляться «НТВ-плюс». Тому й порівнюють. Щоб краще зрозуміти все позитивне в «ПФ», його потенціал і проблеми, порівняємо з найкращим ток-шоу російського нішевого футбольного каналу – «90 хвилин +». Що схожого і різного в цих двох передачах?

Перша схожість: у темпераменті й емоційності двох модераторів – нашого Ігоря Циганика і московського Георгія Черданцева. Коли кожен з них коментує матч, то часом закладає вуха від їхніх голосів при гострих моментах на полі. Але в студії Черданцев – сама розсудливість і точкове управління героями, що і є вищий клас модератора. Чому цього немає в Ігоря? Невже справа тільки в різниці досвіду? Зовсім ні, Циганик далеко не перший рік в ефірі. Причини в іншому:

- різниця у хронометражі, адже «90 хвилин +» раніше були в півтора рази довші за «ПФ», зараз – удвічі. Там ведучий не так заморочується темпоритмом програми, як у нас;

- в обох програмах гідні й шановні футбольні експерти. У Києві – Л.Буряк, О.Іщенко, С.Нагорняк, А.Несмачний, інші. У Москві – В.Непомнящий, А.Бишовець, С.Кир'яков, А.Талалаєв, інші. Адже футбольних профі не так вже й легко розговорити. Здавалося б, в обох ведучих однаково складні завдання – «прискорювати» героїв. Аж ні;

- найголовніша різниця в тому, що в московській студії працюють ще й журналісти-експерти. Це – грамотні в футболі й безкомпромісні у судженнях коментатори «НТВ-плюс» Ю.Розанов, А.Шмурнов, О.Андронов, М.Мельников, Ю.Дудь, авторитетні «друкарські» футбольні журналісти К.Клещев, С.Микулик, Б.Левін, І.Рабинер, Е.Дзичковский. Їх не прискорювати треба в полеміці, а іноді пригальмовувати, що й робить Черданцев. Емоційний заряд передається від журналістів-експертів футбольним експертам. Загалом виходить те, що потрібно – драйв у студії. Але не базар. За цим якраз і стежить Черданцев. Ігорю Циганику в такому режимі, на жаль, ще не доводилося працювати. Звичайно, ми пам'ятаємо в ефірі «ПФ» Ігоря Лінника. Досвідчений журналіст, але саме в роботі у прямому ефірі він виявився новачком. Лінник старався, зростав як телевізійна персона. А потім… випав з ефіру. Нинішня проблема ведучого Ігоря Циганика в тому, що він змушений працювати в студії і модератором, і «движком» одночасно. Роль «движка», як ми бачимо, в Москві (та й у світовому ТБ) виконують саме журналісти-експерти. У нас є багато тямущих людей для цієї ролі…

Петро Мага, «Українські пристрасті» («5 канал»).

Петро не без гордості згадав фразу в статті про «УП» для спеціалізованого журналістського інтернет-ресурсу «Телекритика». Фразу про те, що його програма «рівновіддалена» від основних гравців у футболі України (гравців – не на полі, природно). Оскільки стаття була мого авторства, то дозволю собі згадати ще кілька фраз і посилів звідти ж, які шановний Петро, мабуть, по скромності пропустив:

- не можна робити ток-шоу, та й будь-яку іншу програму за форматом, без сюжетів: глядачеві нудно! Мага нарікає, що канали, володарі прав на трансляції, не йдуть назустріч у покупці «УП» хайлайту (найкращих моментів) матчів, от і доводиться обмежуватися комп'ютерною анімацією, що дратує глядачів та футбольних експертів студії. Тут у кожного своя правда. Канали ж комерційні, і, власне, права вартують не одну копійчину. Але з іншого боку, я розумію Петра: український футбол зараз дуже потребує справжньої пропаганді. Що робити? Йти один одному назустріч, шукати компроміси. Але, виявляється, в питанні про права на показ хайлайту (в т.ч. і в інтерв'ю «УФ») Мага або лукавить, або сам не знає справжньої ситуації, бо він не продюсер, не розпорядник фінансів «Студії Савіка Шустера». Фішка в тому, що на моє пряме запитання на цю тему керівники спортвідділів обох каналів-правовласників на матчі чемпіонату України – той же О.Денисов і С.Щербачов (з медіахолдингу «Студія «1+1») – відповіли чесно: ніяких конкретних пропозицій від «УП» не отримували. Не повірити в це Денисову і Щербачову не можна. Хоча б за непрямими ознаками. Так, хайлайти – іграшка недешева. Але чому в програмі немає елементарних сюжетів своїх кореспондентів? У цьому упущенні кивати вже нема на кого;

- пригадуєте, я писав: Георгій Черданцев модерує гостей своєї студії до рівня драйву, але не до базару? А як назвати ситуацію в студії, коли сім героїв (плюс ведучий «УП») говорять водночас? Що це: недосвідченість модератора Маги чи настанова керівника проекту? Мовляв, в Італії таке подобається, приносить високий рейтинг. Не впевнений щодо Італії, але у нас подібне приносить тільки роздратування глядачів. Хотілося би виразно почути думку кожного героя в студії.

Микола Васильков, «Інший футбол», «Третій тайм» (канал ICTV).

Зовсім новий поворот теми. «ІФ», звичайно, програма не про футбол, а про «довколафутбольне». У неї своя цільова аудиторія. Як Микола зізнався, це «переважно дівчата кінця шкільного – початку студентського віку». Але ж це далеко не визначальна частина глядацької маси для такого соціального явища, як футбол. Проте, Васильков наполягає на своєму баченні розвитку відображення футболу. «В Англії ходять подивитися, як Балотеллі знову робить із себе Ісуса Христа». Ні, Коля, підозрюю, що абсолютно більша частина вболівальників, як на Альбіоні, так і в усьому світі, дивляться англійський футбол (а в нього зараз найбільша телеаудиторія на планеті) зовсім з інших причин. Васильков запевняє, що футбол – це ентертеймент. Для тих, хто не знає таке модне слівце в шоу-бізнесі, відповідь проста. У перекладі з англійської – розвага. Але герой інтерв'ю вкладає явно більш визначений відтінок – «развлєкуха». А чи так уже потрапляє ця «развлєкуха» в «десятку», коли її в українському ефірі стає дедалі більше?

Давайте розберемося разом. На каналі «2+2» вийшла програма «Болфут». До якої, ви, Миколо, за вашими ж словами в розмові зі мною, не маєте практично ніякого відношення. Але обізнані колеги з «плюсів» у відповідь на це лише криво посміхнулися. Втім, я не збираюся шукати «вашу руку» в «Болфуті» – вважатимемо, що там зробили дуже схожі з «ІФ» і верстку, і окремі рубрики. Головне – в іншому. Цю передачу останнім часом поставлено в сітку програм на суботу на 8.25 ранку. Невже «дівчата кінця шкільного віку» будуть прокидатися у цей час лише для того, аби роздивитися «якого кольори трухани у Бекхема, курить чи ні Мілевський»? Адже «Болфут» був раніше в зручнішому для глядачів і вигіднішому для реклами часі. Отже, не виправдалися надії «2+2» на комерційний успіх «Болфуту». Тож, не так ще наша футбольна публіка оглуплена, як ви уявляєте її собі і на екрані, і в інтерв'ю «УФ». Й слава Богу.

Але – далі більше. «Остапа понесло», як писав класик. Це означає, що Микола Васильков, заради красного слівця, елементарно «заплив за буйки»: мовляв, «Усі футболісти тупі, усі дятли… Шовковський радше робить вигляд розумного, ніж таким є». Гадаю, Олександр Шовковський сам розбереться, як йому реагувати на ці слова. В цілому ж, справедливо зауважити наступне:

- футболісти не зобов'язані писати філософські трактати, бо цікаві іншим. Хоча треба мати дуже хвору фантазію, щоб приклеїти Тимощуку, Русолу, Несмачному, Калиниченку і багатьом іншим такі «забійні» словеса. Та й Лобановський, Базилевич, Кучеревський, Михайличенко, Калитвинцев, Хацкевич – приголомшливо цікаві співрозмовники – начебто з футболістів вийшли, а не з Пажеського корпусу;

- слово – воно бумеранг, Миколо! І ваші «агенти» – судячи з текстів, теж не Спіноза з Кантом. Та й ви, грішним ділом, трапляється, мажете. Чесно, в іншому випадку я б не помітив ваш «шедевр»: «Вони (футболісти) із середньовічного суспільства – тамплієрі, ілюмінати, мормони». Миколо, ви самі напросилися своїми підколками футболістів, тому дайте відповідь: яке відношення до середньовіччя мають мормони, що з'явилися лише в 30-х роках ХIX століття? Звичайно, це дрібниця, та й ви за посмішкою сховаєтеся, за те, що це був черговий прикол. Прапора вам в руки по освоєнню нових телеканалів у почесній справі дебілізації глядачів!

Семен СЛУЧЕВСЬКИЙ, спеціально для «УФ»