Игорь ЦЫГАНЫК: "Посадить бы кого-нибудь из наших судей – и все будет нормально"

Ігор Циганик — із тієї плеяди облич, які відносно недавно з’явилися на вітчизняних телеекранах. Ні, знаємо його ще з початку двохтисячних, коли він вів «Наш футбол» на УТ-1, трохи пізніше, на пару з Роберто Моралесом, — передачу «Відверто про футбол» на «Мегаспорті». Та ось найбільшого професійного успіху (саме в контексті роботи телеведучого), на мій погляд, досяг на каналі «2+2»: з березня 2011-го стартував оновлений «Профутбол», який швидко став успішним телепроектом, а з ним і Циганик почав сприйматися по-новому.

Свою розмову із оцим журналістом (який вже другий після Олександра Денисова у спецсерії про медіа від «УФ») я поділила на дві частини: спочатку попросила Ігоря самому бути ведучим діалогу, розповідаючи про себе, а також згадати давніше минуле через призму світлини, яку помітила в робочому кабінеті свого шефа і позичила на інтерв’ю. Далі ініціативу взяла я. Й ось що вийшло.

«Виховувався на польських коментаторах»

— Ігорю, програма «Профутбол» міцно закріпилася на провідних ролях у футбольно-медійному просторі країни. Нині ви собою задоволені?

— Однозначну відповідь дати непросто. Знаєте, у «Профутболі» дуже сильна редакція, загострена на досягненні конкретної цілі, тому в нас ще чимало попереду.

— Чи можна сказати, що над програмою працюють найкращі медійні журналісти країни?

— Про це складно говорити… За потенціалом у нас точно найсильніша редакція в Україні, але треба рости і розвиватися. Найголовніше — правильно побудувати стосунки життєві, тільки тоді можливий прогрес. Я вважаю, що у «Профутболі» з цим проблем немає. І повірте: поки ми не все зробили, що хотіли.

Також я би не ставив питання ребром щодо нашого місця у футбольному медіапросторі. Передовсім тому, що ми не так конкуренти з іншими передачами, як друзі.

— Перепрошую, а рейтинги?

— Рейтинги? (Усміхається). Ця штука надто умовна, радше для рекламодавців. Я особисто знаю багатьох колег, із деякими мене об’єднують тісні взаємини. Приміром, з тим же Володею Крамаром із «Футбольного уїк-енду» дружимо з 2002 року. Так, ніколи разом не працювали, але, напевно, можу його назвати найкращим наразі футбольним тележурналістом України. Знаю і його колегу по «Україні» Аллу Бублій, з якою працював на «Мегаспорті» у випуску «Відверто про футбол», вона також дуже сильна журналістка. З Олександром Денисовим не бачився, мабуть, рік, а недавно, в грудні, зустрілися, обійнялися при зустрічі, нормально поговорили. Тому я адекватно оцінюю «Профутбол» у своєму контенті.

— Мій редактор, який, Ігорю, кілька років працював з вами на «Першому національному», розповідав про вас як про достатньо імпульсивну особистість. Врешті, таким вас бачимо і на екрані: багато жестів Циганика, багато заперечень, уточнень, наголошень. Це все — такий концептуальний задум?

— Вже змучився всім пояснювати: по натурі я — емоційна людина, виховувався на польських коментаторах. Отам вир емоцій дуже-дуже жвавий, і те, що роблю я, — дурниця в порівнянні з тим, що роблять вони!

— Хм, а народ готовий до такої емоційності?

— А народ повинен вибирати. Не можуть усі бути однакові, а якщо всі різні, то це означає, що хтось іде правильним шляхом, хтось — неправильним. Емоції слід проявляти, та водночас дуже не люблю напівтонів. Я такий є, отак живу… «Профутбол» — не виняток, власне, як і моя коментаторська діяльність. У мене є кілька матчів у кар’єрі, наприклад, «Динамо» — «Спартак», коли не коментував, а — кричав! …«Валенсія» — «Динамо», після фіналу Кубка УЄФА між «Вердером» і «Шахтарем»: узагалі не пам’ятав, що говорив, а з колегою Роберто Моралесом ледь не повипадали з коментаторської кабінки на трибуни від щастя! Словом, мені так простіше. Добре, коли ти тямиш у схемах, але перш за все футбол — це емоційний вид спорту, це — шоу, яке повинно дарувати людям задоволення.

«Не завжди говорю те, що вважаю за правильне»

— Цікаво, цікаво. Гаразд, далі зупинімося на «Профутболі». Визначальні епізоди футбольних перипетій у студії оцінюють експерти. Ігорю, ось скажіть, за якими критеріями ви їх підбираєте?

— По-перше, концепцію програми вигадував не я: Ігор Циганик прийшов у вже сформовану передачу, де були свої правила. Щодо питання: вважаю, щотижня змінювати гостей — це дуже складно. З березня 2011-го, в якому стартував оновлений проект, ми зрозуміли, хто з експертів висловлюватися може, хто — ні. Гадаю, Сергій Нагорняк, Олександр Іщенко, Ігор Лінник непогано себе проявили. Хоча їм було дуже непросто, оскільки не мали телевізійного досвіду, трохи «затиснуті», але з часом потроху почали «виговорюватися». Я дуже не люблю, коли люди планують, що говорити наперед, бо мають розповідати те, що є насправді. І вже зараз, на мій погляд, ми дійшли певного рівня, коли вони працюють так, як треба.

— Певно, за фінансову винагороду.

— Не хотів би про це говорити. …Ось не знаю, чесно. У програми є шеф-редактор, який і зумовлює всі ці нюанси.

— Чому запитую про експертів: багато моїх колег висловили нарікання щодо доцільності місця в студії того ж Олександра Іщенка, який, по-перше, працює в структурі київського «Динамо», а відповідно, вже не може реально оцінювати УПЛ; по-друге — є питання щодо його загальнофутбольної, так би мовити, адекватності. Особливо після недавньої передачі, коли той заявив, що краще, ніж П’єрлуїджі Коліна, із суддівським корпусом упорався надто, надто одіозний пан Татулян…

— (Пауза). Я не хочу, аби глядачі сприймали нас як останню інстанцію, бо «Профутбол» — це набір думок. У мене так само вони є, і я переконаний, що вони не завжди й правильні. Щодо Олександра Іщенка, то у нас він працював ще раніше, ніж пішов у систему київського «Динамо». І з висоти свого досвіду аналізує достатньо відверто. З приводу слів про Татуляна: я можу зрозуміти його бачення, хоча, як і ви, проти цієї особи, бо вважаю, що він відпрацював своє на тій посаді. Олександр Олексійович, так би мовити, інколи буває налаштований скептично-іронічно. Я би не хотів, щоб ми сприймали це однобічно, що він — «Динамо» чи не «Динамо». Не помічаю в нього якоїсь упередженості. Й те, що Іщенко працює в цьому клубі — нічого не означає, він же багато наговорював і на нього! Приміром, після вилучення Мілевського і Ярмоленка у Сімферополі сказав, що цим футболістам потрібно познімати голови, після нічиєї зі «Сток Сіті» зауважив, що Юрій Сьомін відверто помилився із замінами. Якби таке сказав я, сприймалося б воно інакше! Знаєте, запорука успіху телевізійної програми — наявність конфлікту. Я в багатьох програмах висловлював думки, коли мав абсолютно іншу точку зору саме заради оцього компоненту. І з ним у нас нема проблем.

— А взагалі, як вважаєте, чи багато в Україні фахівців з футбольним минулим, які вміють цікаво висловлюватися?

— Зараз уже багато. Мені ось дуже подобається Андрій Несмачний, з яким дуже комфортно працювати, також із Сергієм Нагорняком, Олександром Іщенком.

— Взагалі-то ідея з експертами досить цікава. Але часто футбольні медіа стикаються із такою проблемою, як їхні порожні балачки: зрозуміло, що людина має достатнє уявлення про гру, але розповісти про неї цікаво не може, зводячи свої вислови до банальних прописних істин. То чи гостро стоїть ця проблема? Якщо відповісте ствердно, то як її вирішувати?

— З часом усе налагодиться. Розумієте, кожне суспільство передбачає певні правила поведінки. Деякі люди провели життя в «совку», їм зараз непросто переламатися. Я вже казав, що мене найбільше дратує, коли оті фахівці починають прогнозувати, а що ж буде опісля того, як щось скажуть. Тоді краще не приходьте! Треба висловлювати свою точку зору, правильна вона чи ні, але вона повинна бути. А більшість людей старшого віку ступають на ці граблі. Це — не їхня біда, вони просто жили в таких умовах. Молодше покоління все-таки простіше, воно — адекватніше.

— Даруйте, але особливо в цьому «банально-прописному» контексті грішив екс-захисник «Динамо» Андрій Несмачний. І не лише в рамках «Профутболу», а й під час спільних з вами телекоментаторських робіт. Принаймні колега якось розповідав, що ще жодного разу не почув від нього чогось для себе нового, мовою журналіста — ексклюзивного…

— А може він просто правильно думає?.. Я колись це обмірковував, може ми так само знаємо і так само правильно думаємо, як і вони — експерти? Ви вважаєте, що Андрій збивається на банальщину. Можливо й так. Але мені дуже подобається з ним коментувати, він як футболіст — ще живий, весь у грі, переживає певні моменти, і я так вважаю, що його коментар — достатньо глибокий. Відзначу також його об’єктивність. Показник: останній поєдинок «Динамо» у Лізі Європи проти «Маккабі», коли, коментуючи вилучення Євгена Хачериді, Андрій щиро сказав, що цей футболіст просто не має права грати за київський клуб.

«Футбольний уїк-енд» мав ексклюзивне право на тиражування думок»

— Ігорю, так уже склалося, що вітчизняну футбольну журналістику поділено на два табори: продонбасівський і продинамівський. Ваш проект відносять до когорти останніх. А ви особисто себе з ким позиціонуєте?

— (Усміхається). Жодного стосунку до нашої програми чи до каналу з боку президента «Динамо» Ігоря Суркіса — немає, це я вам кажу точно. І додам: ані мені, ані нашим журналістам ніхто ніколи не телефонував, жодного разу ніхто нічого не просив, так само не було цього з боку якоїсь іншої команди. Кажете, ми продинамівські? Мені складно судити… Мабуть, глядачі просто звикли до абсолютно умовного поділу і вони чекали, що буде поява якогось іншого продукту. Бо ще рік-два тому утворився певний вакуум, коли закрилися «Наш футбол» на «Першому національному» та кілька інших проектів, а залишився «Футбольний уїк-енд», який отримав ексклюзивне право на тиражування думок. Добре, що потім з’явився «Третій тайм» на ICTV, потім оновився «Профутбол». Позитив отримує глядач, в якого є право вибору, а це — головне.

— Ігорю, то як ламати отой стереотип?

— А треба?.. Глядачі, ось ваші читачі, повинні сприймати все так, як воно є. Я бачив багато разів, як Рінат Ахметов з Ігорюм Суркісом обіймалися при зустрічах, нормально спілкувалися, й Ігор Коломойський був поруч. Це — стереотипне мислення, що ми — «динамівські», а «Український футбол», приміром, — якийсь інший.

— Знаєте, якось довелося почути думку, що боротьба між «Динамо» й «Шахтарем», їхня начебто ворожнеча — усього лише стратегічно продуманий піар-хід задля розкрутки українського чемпіонату…

— Хм, може й таке бути. Не виключаю такої можливості. Але мені все одно. Я намагаюся бути чесним. Коли у ворота «Шахтаря» не ставлять чистий пенальті, то про це треба говорити. Так само, як і коли в матчі з «Чорноморцем» Мілевський впав до зіткнення з Ковальчуком, а суддя вказав на позначку. А до речі, нас ще інколи називають дніпропетровськими, але так, як Хуанде Рамоса «шарашимо» ми, ніхто не «шарашить» (усміхається)!

— Ви ще й суддів добре «шарашите»! Ігор Циганик системно обговорює чи не найболючіше в українському футболі — тему арбітражу. Це — ваша прерогатива?

— Та яка там прерогатива!.. Це — просто біда, що коїться, відверто хочеться плакати. У мене таке враження, що судді стали головними персонажами у вітчизняному футболі! Коли вони починають розписувати таблиці, хто куди здасть, передасть, хто за кого відпрацює, то стає моторошно. Посадити одного з них треба, і все буде нормально. Ціни ж доходять до 150 тисяч доларів за три очки! Згадаймо останні зимові тури у прем’єр-лізі! Такого безпардонства, яке було в матчі «Іллічевець» — «Дніпро», я ще не бачив! Якщо про це не говорити, воно все залишиться так, як є. У нас мають бути чесними всі футболісти, журналісти, судді, тренери, тоді буде якийсь прогрес. А коли кожен починає грати по-своєму, то це вже не спорт, а театр, вистава, до початку якої можна перечитати сценарій, і відтак просто насолоджуватися грою акторів. А прикраса спорту саме у непередбачуваності й нелогічності. Чи буде в нас таке?..

— Іще однією прерогативою передачі «Профутбол» є зворотний зв’язок із глядачами через соціальні мережі та милу панянку Сашу. Але чи не здається вам, що ось ця деталь «інтер’єру» — як п’яте колесо під час серйозних дискусій експертів із ведучим?

— Вона говорить щось неправильно?

— …Е-е-е-е, ні, здається. Але я у вас випитую.

— Було продумано певний формат програми, і він існує. Я вважаю, що цей нюанс, який, розумію, особисто вам не до вподоби, потрібно розвивати, бо думка вболівальників є цікавою, навіть якщо вона банальна, гірка. Так, нею не треба перенасичувати ефір, бо він перетвориться на базар. Ми працюємо в тій сфері, де інколи «замилюються» очі, а вболівальник навпаки — так «врубає», що аж попускає. За той час, який Саша пропрацювала, вважаю, вона впоралась.

— Як ви гадаєте, вам вистачає ефірного часу, аби повністю розкрити теми футболу за тиждень?

— Так, так. Якщо відвести його більше — це перетвориться на дискусійний клуб. Чи має програма перетворюватися на нього, як у Петра Маги в «Українських пристрастях», я не впевнений: по-перше, у неї — інформаційно-аналітичне спрямування. Бажано, щоби інформація була кришталево-об’єктивна. Якщо ж розмусолювати все глибше, то це — інший формат.

— Ігорю, популярності «Профутболу» можна щиро позаздрити. На ваш погляд, за що саме глядачі вмикають щонеділі ввечері телеканал «2+2»?

— (Пауза). Ха! Хороше запитання…

— Підкажу: заради аналітики, інформації, дискусії…

— …Якщо люди вмикають «2+2», а вони вмикають, то це означає, ми робимо щось цікаве, висловлюємо якісь думки, постачаємо матеріали, які змушують аналізувати і думати. Ось так відразу складно пояснити, чому саме нас дивляться. Можна сказати банально: щоб переглянути футбол, голи. Але зараз повсюди інтернет, тому — не певен. Словом, щось глядачів у «Профутболі» чіпляє. Словом, ми щось робимо правильно.

Анна Барахтянська