Сергей ДЕМИДОВ: "Олимпийский" будет лучше, чем варшавский стадион
Сергій Демидов віддав головній арені країни 34 роки життя! Пережив з нею Олімпіаду-80, барахолку в дев’яностих, кілька реконструкцій. За роки роботи пересварився з багатьма міністрами, але, зізнається, недарма. Другого квітня Сергій Сергійович святкує 67-річчя. Каже, найкращого подарунка, а таким стане новенький «Олімпійський», чекати залишилося недовго. Про пам’ятні будні головної арени Євро-2012 іменинник розказав в ексклюзивному інтерв’ю інформаційному центру «Україна 2012».
- Директором «Республіканського» 1972 року мене практично зробив … ляп мого попередника, - згадує пан Демидов. - За його керівництва стався казус під час легкоатлетичного матчу СРСР – США. Коли піднімали національні прапори стався збій, і урочиста церемонія перетворилася на посміховисько. Керівництво країни тодішньому директору цього не пробачило.
- Не боялися потрапити в подібну халепу?
- Працюючи керівником гігантської споруди, мусиш постійно бути зосередженим. Хоча всі ми не без гріха. Якось на стадіоні пропало освітлення – кішка залізла в трансформаторну будку, сталося замикання. Не забуду і нетверезого коментатора, який примудрявся називати команду «Пахтакор» таким чином, що походило на матюки. Він ще й дівчат з собою в коментаторську кабіну намагався провести! Історій вистачало.
- Не боялися відповідальності, заступаючи на «валідольну» посаду?
- Я вже мав певний досвід роботи – працював у ФСТ «Динамо». Коли прийшов на «Республіканський», він нагадував сільський стадіон. Розумів, що роботи там чимало. Взагалі, якщо ти прагнеш чогось досягти як керівник, то роботою треба жити. Не цуратися заглядати в усі куточки, намагатися розібратися в тонкощах процесу. Робота мала бути налагоджена, як на атомних станціях. Інакше - чекай біди. Особливо це стосується питань безпеки вболівальників.
- Звістка про те, що «Республіканський» прийматиме змагання Олімпіади, мабуть, додала безсонних ночей…
- Є що згадати. Реконструкцію тоді затіяли небачену. З бюджету уряд виділив 23 мільйони доларів. Це зараз немає проблем з будматеріалами, а в ті часи за кожен цвях доводилося воювати. Хоча всі технології будівництва ми витримували. Спеціальний пісок для поля довго шукали, знайшли аж у Волгограді та десь в Грузії. Ліс возили з Сибіру. До речі, до лав компартії я вступив оддразу після Олімпіади. До цього не хотіли приймати – мій дід священиком був.
- Після розпаду Союзу руки не опустилися?
- Держава в ті часи забула про стадіон. На початку дев’яностих вболівальники, очевидно, пам’ятають і базар на його території. Видовище не зовсім спортивне, але він дав нам змогу вижити. Наші робітники отримувати більш-менш нормальну зарплату. Багато хто тоді сміявся, мовляв, барахолка на стадіоні. Хоча в багатьох містах світу біля спортивних арен є ринки. Інша справа, що все повинно бути цивілізовано. До речі, в радянські часи стадіон був самоокупним, адже тоді йому залишалося тридцять відсотків виручки за квитки. А за незалежності бардак почався. Часто дзвонили зверху і вимагали надати комусь там стадіон в оренду для матчу чи концерту.
- 2006-го ви залишили роботу. Самі пішли?
- Терпець урвався. Мені завжди було важко працювати з керівниками міністерств та інших відомств. Та й багато хто не долюблював мене. Непростий маю характер. Завжди відстоював власну думку. Конфліктував, коли в справи стадіону вмішувалися некомпетентні люди. Один з міністрів кілька років тому збирався побудувати в Києві так зване «Олімпійське селище», хоча ніякої Олімпіади в Києві не планувалось. Була навіть історія, коли стадіон хотіли документально приєднати до Володимирського ринку. Як з такими людьми працювати? З міліцією часто сварився. Бувало, наставлят машин під стадіоном, людям не пройти…
- Слідкуєте, як «Олімпійський» причепурюється до Євро-2012 ?
- Не повірите, але з 2006-го там не був. Про хід реконструкції дізнаюсь з преси. Буває, на машині проїжджаю повз арену, з вікна заглядаю, що там і як… Ще минулій владі якось пропонував послуги консультанта щодо реконструкції, готовий був поділитися досвідом безкоштовно. Але виявився непотрібним. Сьогодні доводиться консультувати російські компанії.
- А як оціните новоспечені українські арени?
- Хороші стадіони. «Олімпійський», думаю, буде кращим за стадіон у Варшаві. У львівського стадіону не саме вдале розташування. Хоча, наскільки пам’ятаю, стадіон «Баварії» у Мюнхені теж десь на вигоні знаходиться, але це не заважає йому заробляти.
- На відкриття Національного спорткомплексу підете?
- Не знаю. Запросять – піду. Я дуже люблю футбол, але дивлюсь його останнім часом по телевізору. За збірну переживаю. Не вистачає їй тренера-батька! Та й футболісти не завжди розуміють, що таке грати за країну. Завдання виграти Євро – 2012 сьогодні виглядає нереальним.
Розмовляв Сергій Ружицький
